Космологія
Категорії / Космос / Космологія / Аргумент про пил на Місяці більше не працює

Аргумент про пил на Місяці більше не працює

Джерело: creation.com

Протягом багатьох років поширеним і, ймовірно, обґрунтованим аргументом на користь молодості світу було твердження про те, що місячному пилу менше ніж 10 тисяч років.

У важливій статті геолог доктор Ендрю Снеллінг з Австралійського відділу Creation Ministries International і колишній аспірант Інституту креаційних досліджень Дейв Раш докладно вивчили усі докази стосовно вищезгаданого аргументу.1 Вони показали, що:

  • Кількість пилу, яка щорічно надходить на Землю/Місяць, набагато менша, ніж підрахунки некреаціоніста Петтерсона, на чиїх словах, зазвичай, ґрунтується аргумент.
  • Таким чином, уніформістське припущення не може бути повернене проти еволюціоністів, як доказ молодого віку Місяця.
  • Більшість вчених НАСА, по суті, перед висадкою «Аполлона» були впевнені, що там не так багато пилу.

Цікаво, що дослідження Снеллінга і Раша показали, що критики-антикреаціоністи, намагаючись спростувати аргумент, використали дуже далекі від реальності цифри.

Наприклад, теїстичні еволюціоністи з Коледжу Кальвіна після різкої критики креаціоністів за ймовірне помилкове використання даних, зробили саме це і прийшли до цифри, що шар місячного пилу — одна двадцята того, що мало б насправді вийти з літератури, яку вони використовували.2

Аргумент про місячний пил легко зрозуміти і пояснити. Тим не менш, як ми зазначили раніше, креаціоністи, так само як і еволюціоністи, мають бути готові переглядати власні аргументи в міру надходження нових і кращих даних.

Читайте Креацентр Планета Земля в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх новин.

Вас також може зацікавити:

Посилання:

  1. Snelling, Dr A. and Rush, D., Moon Dust and the Age of the Solar System, Creation Ex Nihilo Technical Journal, Vol. 7 (Part 1), 1993, pp. 2–42.

  2. H. J. van Till, D.A. Young, and C. Menninga, ‘Footprints on the dusty moon’, In: Science Held Hostage, InterVarsity Press, Downers Grove, Illinois, ch. 4, pp.67–82.