Кажани – загадкові й дивовижні хижі ссавці, навіть в занепалому світі, де поширене всеїдне хижацтво.¹ Оскільки кажани ведуть переважно нічний спосіб життя, розпочинаючи повітряне полювання тільки на заході сонця, їхні нічні харчові вподобання часто залишаються непоміченими для людини.^{1 2}

Вчені можуть визначити деякі аспекти цих вподобань кажанів за побічними продуктами їхнього травлення.² Але ми не будемо розглядати меню раціону кажанів, ми розглянемо, як кажани полюють за своїм «фастфудом» за допомогою ехолокації – чудової ілюстрації безперервного відстеження довкілля.³ Давайте розглянемо сім важливих чинників та проблем реального часу, що виникають у кажана, який використовує звук для виявлення та захоплення їжі.

По-перше, кажан повинен враховувати відстань.

Звуковий сигнал кажана має бути достатньо сильним, щоб подолати відстань до цілі та повернутися назад. Але звуки швидко втрачають енергію під час руху в повітрі, особливо якщо вони високочастотні, тож ехолокація працює лише на коротких відстанях.⁴

По-друге, гучність ультразвуку теж має значення. Домашні кажани видають сонарні сигнали гучністю 138 децибел, як сирени швидкої допомоги. Інші кажани кричать гучністю в 110 децибел, як бензопили. На щастя, ці звуки, створені анатомічними особливостями, за гучністю перевершують людський слух.^{4 5}

По-третє, має значення швидкість. Кожна сонарна пара сигнал/відлуння – це звуковий еквівалент моментального знімка. Ці послідовні знімки повинні оновлюватися (та інтерпретуватися) досить швидко, щоб це нагадувало перегляд фільму. Інакше здобич, що вислизає, – мухи, комарі, оси, кадильниці, метелики, цвіркуни, жаби, дрібні птахи або близькі до поверхні риби – може врятуватися втечею.^{4 6}

По-четверте, видавані сигнали охоплюють діапазон частот звукових хвиль в одну або дві октави, відбиваючи звукові хвилі від певних частин тіла наміченої здобичі. Програмно-апаратні комплекси сонара кажана інтерпретують ці дані в реальному часі, створюючи детальні зображення фізичної форми й зміни місця розташування цілі.^{4 5}

По-п'яте, під час польоту кажана – одного з активних прикладів складного руху – повторювані випромінювання сонара повинні безпомилково відстежувати мету – здобич, яка ще не ухилилась, що є ще одним активним прикладом складного руху.⁶

По мірі скорочення відстані захоплення, постійно мінливе розташування здобичі повинне бути точно скоректоване за допомогою коротких, але близьких один до одного звукових імпульсів, які одночасно й досить розділені, щоб уникнути розмитості «накладання» сигналів та відлуння.

Кажан повинен обчислювати простір за часом відзвуку, а оскільки відзвуки, що повертаються від двох рівновіддалених [об'єктів], приходять з однаковою затримкою, вони можуть звучати як один і той самий об'єкт.⁴

По-шосте, існує сонарний камуфляж. Крихітна здобич, така як комарі або мухи, може «загубитися» на більшому тлі (як радіолокаційна перешкода), наприклад, на листі або корі дерев.⁴

По-сьоме, кажани живуть колоніями; вони часто полюють зграями. Таким чином, кажани повинні інформаційно відрізняти свої власні звукові сигнали від сигналів інших кажанів, щоб зосередитися на пошуку своєї здобичі. Проте, сонарні дані від інших кажанів не можна ігнорувати. В іншому випадку кажани зіткнулися б один з одним під час полювання.^{1 4}

Звісно, є й інші приклади, але й цього достатньо, щоб зрозуміти, як нібито «проста» звичка кажанів виходити на полювання, щоб поїсти, при цьому активно отримуючи зовнішню інформацію (постійне відстежування довкілля), потребує аби кажан був спроектований біоінженером, який набагато розумніший за найрозумнішого з людей.

Цим надрозумним кимось є Бог Творець (Івана 1:1-3).