Вимирання
Категорії / Палеонтологія / Вимирання / Скам’янілості все ж кажуть «ні»: тріасовий безлад

Скам’янілості все ж кажуть «ні»: тріасовий безлад

Тріасова система геологічної колони є загадкою для еволюціоністів, оскільки вона представляє собою продовження багатьох форм життя, знайдених похованими у нижніх шарах у поєднанні із сумнівним та незрозумілим відновленням після масового вимирання.

Окрім того, багато унікальних форм життя з'являються таємниче раптово в тріасі без будь-яких еволюційних попередників. І це величезне складне скам'яніле скупчення також супроводжується ознаками початкового розлому колись існуючого мега-континенту.

Однак еволюційна плутанина у цій інтригуючій проблемі катастрофічно похованих скам'янілостей та тектонічних головоломок набуває цілковитого змісту, коли ми застосовуємо модель поступового поховання за екологічною зональністю та модель тектоніки плит, які пов'язані із глобальним Потопом Ноя.

Пермсько-тріасове вимирання не настільки чітко зрозуміле

Як я згадував у своїй попередній статті цієї серії, однією з головних загадок еволюціоністів, яка стосується й тріасу, є очевидна подія масового вимирання на межі пермсько-тріасових осадових порід (PT).1 Загадка полягає в тому, що час або порядок поховання рослин і тварин дуже складний і затягнутий згідно еволюційного мислення великими проміжками часу.

Багато пермських морських організмів були численними аж до межі РТ, але наземне життя набагато менш представлене в скам'янілостях – особливо наземні рослини, які, як стверджується, вимирали довше, а отже їх скам'янілості з'являються і в тріасі.

Іншими словами, чому відбулося більш раптове і масштабне вимирання морських істот порівняно з вимиранням наземного життя? І чому різниця в тривалості вимирання між наземними тваринами, наземними рослинами та морськими істотами відрізняється щодо загальної події, яка, за словами еволюціоністів, зайняла близько 15 мільйонів років?

Окрім того, чому ця подія сталася посеред глобальної мегапослідовності (Absaroka), а не на одній з її меж?

Поява динозаврів

 Coelophysis Очевидно, що динозаври дуже популярні викопні наземні істоти, і ця різноманітна група рептилій вперше з'являється в тріасі без еволюційних попередників.2 3 Передбачають, що перший із таких плазунів – це унікальний еораптор (Eoraptor), маленька й легка двонога істота, довжиною близько 1,5 метри.

Майже повна скам'янілість еораптора була знайдена на північному заході Аргентини. Еораптор мав зуби різної форми, що змусило вчених запідозрити, що він всеїдний. Хоча стверджується, що цьому ящеру близько 230 млн років та відносять його до пізнього тріасу, насправді цей динозавр іноді зустрічається й у відкладеннях середнього тріасу.

Майже в тих самих шарах, але в тріасовому кар’єрі Нью-Мексико, відомому як Ранчо Привидів, була знайдена ще одна повна скам'янілість двоногого динозавра, що відомий як целофізис (Coelophysis) (Тепер він один із символів штату Нью-Мексико).

 Plateosaurus Фактично, у кар’єрі Ранчо Привидів було зібрано одну з найбільших у світі колекцій скам'янілостей динозаврів. Вважається, що целофізис був м’ясоїдним, оскільки мав вигнуті кігті на кінцівках й маленьку голову з великою кількістю гострих зубів. Він був приблизно вдвічі більшим від еораптора, завдовжки майже 3-и метри. 

Оскільки багато скам'янілостей целофізисів були знайдені в тих самих місцях, вчені вважають, що вони могли жити разом у стадах, хоча їх масове швидке поховання вказує на глобальний Потоп.

Дещо вище в тріасових товщах, приблизно 210 млн років, був знайдений інший цікавий вид динозаврів під назвою платеозавр (Plateosaurus). Це був ще один двоногий динозавр, але більш масивних розмірів, ніж еораптор або целофізис. 

Ця істота була завдовжки до 7-ми метрів і, як вважається, важила близько трьох тонн. Вона мала товстий, сильний, довгий хвіст і масивні зуби із щербинами для розжовування рослин.

Цікаво, що у цього динозавра був вигнутий кіготь на великому пальці, який, можливо, служив для захоплення гілок або навіть для захисту.

Скам'янілості платеозавра були знайдені в різних місцях Центральної та Північної Європи та Гренландії. Одну кістку платеозавра навіть знайшли за 112 кілометрів від берегів Норвегії на 2,5 кілометри нижче осадових порід Потопу.4

Як і у випадку з целофізисом, велика кількість скелетів платеозаврів була знайдена в одному місці, що свідчить про стадну поведінку та катастрофічне поховання.

Дицинодонти

 Lisowicia Дицинодонти – дуже широкий і різноманітний таксон різних видів істот під назвою терапсиди, який я описував у своїй попередній статті.1 Вони спочатку з’являються у верхній частині пермі, а потім стають більш численними в середині пермі й продовжуються в тріасі. 

Дицинодонти не є повною мірою частиною великої загадки РТ вимирання, оскільки вони вибірково пережили вимирання, яке знищило інших істот.

Вважається, що дицинодонти були травоїдними і мали два бивні. Звідси й назва, що означає «два собачих зуба» (two dog tooth). Еволюціоністи класифікували їх як терапсидів, які не є ссавцями: переважно вони мають риси рептилій але з деякими рисами ссавців. Їх різноманітність налічує більше 70 родів, причому різні види мають різні розміри: від маленьких, як щур, до великих, як слон.

Одним з найбільш незвичайних дицинодонтів, похованих у тріасі, є плацеріас (Placerias). Дехто припускає, що він виглядав як щось середнє між свинею, коровою та черепахою.

Як і інші дицинодонти, вважається, що плацеріас був травоїдним. Він мав роговий дзьоб і пару бивнів, спрямованих вниз. Палеонтологи припускають, що він харчувався низькорослими рослинами і використовував бивні та дзьоб для виривання коренів та коренеплодів із землі.

Ще один незвичайний дицинодонт називається лісовіція (Lisowicia). Орієнтовна довжина цієї тварини складала понад 4,5 м, а висота – понад 2,5 м при масі тіла 9 тонн. Палеонтологів збивають з пантелику не тільки величезні розміри, але й те, що тварина мала передні кінцівки, що вказує на прямостоячу ходу (випрямлену поставу), що зовсім відрізняється від інших дицинодонтів, для яких характерними були розлогі передні кінцівки, що робило тварин подібними до існуючих плазунів.

Величезні розміри лісовіції та її унікальна будова, що раптово з’явилась у скам'янілостях тріасу, кинули виклик упередженням еволюціоністів.

Морські рептилії

Тріас також містить цілий ряд істот, відомих як морські рептилії. Більшість з них виглядали як ящірки, пристосовані до життя в океані, з довгими тілами, шиями та хвостами.2 3 Одним із відомих видів є кейчоузавр (Keichousaurus). Ця рептилія мала дуже довгу шию і часто зустрічається в скам’янілостях у вигляді цілого зчленованого скелету. Це робить кейчоузаврів дуже популярними серед колекціонерів скам’янілостей.

Іншою ящіркоподібною морською істотою був талаттозавр, який мав довгий, подібний до весла хвіст та струнке тіло. Цікаво, що талаттозавр був знайдений у череві іншої істоти, яка, як стверджується, була морською рептилією іхтіозавром, який більше нагадував дельфіна, аніж ящірку.5

Різноманітність морських істот, похованих у тріасових відкладеннях, вражає. Картину також доповнюють багато різних видів риб, плазунів, членистоногих, черевоногих молюсків.

Розлом Пангеї та сліди динозаврів

Глобальне дослідження мегапослідовностей Інституту креаційних досліджень показало, що тріасова система також є початком розколу допотопного мегаконтиненту Пангея.

Процес супроводжувався масивним розривом (рифтинг) зовнішньої скелястої частини земної кори (літосфери), що створило глибокі котловани, де відкладався потопний осадовий матеріал з країв континенту. Один яскравий приклад – відома супергрупа Ньюарка (Newark Supergroup), яка містить сукупність осадових порід верхнього тріасу та нижньої юри, що виступають (виходять) у різних місцях вздовж східного узбережжя США.5 Ці рифтові басейни утворилися, коли Північна Америка відокремилася від Африки під час Потопу.

Хоча еволюціоністи люблять стверджувати, що супергрупа Ньюарка не є морською та формувалася протягом мільйонів років, гірські породи складаються з швидко депонованого матеріалу, про що свідчить той факт, що брекчія (грубоуламкова гірська порода), пісковик, алевроліт та сланці погано сортовані. Іншими словами, вони були поховані настільки швидко, що гравітація та вода мали мало часу для сортування матеріалу за розміром частинок або заокругленням країв.

Окрім того, навіть дрібнозернисті червоні верстви супергрупи Ньюарка мають сліди руслових гряд (хвиляста поверхня – ripple marks), тріщини висихання (mud cracks) і навіть відбитки дощових крапель, що найкраще пояснюються припливами та відливами (малою та високою водою) Глобального потопу. Але ще більш показовими є численні сліди динозаврів, які знайдені без наявності їхніх скам'янілостей.6

Хоча ця головоломка з безліччю слідів та без скам'янілостей спантеличує еволюціоністів, інтерпретація, заснована на моделі Потопу, вказує на те, що динозаври та інші істоти масово тікали на висоти й залишали сліди, проходячи через свіжонанесений м’який осад.

Пояснення тріасової загадки Всесвітнім потопом

Всесвітній потоп передбачав формування нової активності морського дна та літосферних плит, що посилювало затоплення суші хвилями цунамі та морськими відкладами.

Як я вже згадував у своїй попередній статті, пермські товщі, що призвели до ймовірного масового вимирання морських мешканців, насправді являли собою зростаюче згромадження та систематичне поховання морських екосистем.1

Наземне життя, згодом поховане в тріасових породах, ознаменувало собою збільшення висоти води й подальше поховання тропічних і напівтропічних лісових біомів, які знаходилися далі від берега мегаконтиненту Пангея. Ось чому ми бачимо таке багате різноманіття рослиноїдних тварин, що мешкали в цих пишних лісах, разом із багатим різноманіттям істот, схожих на плазунів, які були добре пристосовані до такого середовища.

У моделі Всесвітнього потопу з поступовим підняттям рівня води та відкладенням мегапослідовностей тріас є частиною відкладень мегапослідовності Абсарока (Absaroka Megasequence).7 Вона простягається від пізнього карбону, продовжується через перм та вміщує у себе весь тріас.

Окрім того, згідно з моделлю Потопу, розлом мегаконтиненту Пангея почався у тріасі. Розкол насамперед помітний там, де сучасні Північна Америка та Африка вперше відокремилися один від одного. Ось чому глобальні карти океанічної літосфери показують тріасові товщі океану в точках поділу вздовж континентальних країв Північної Америки та Африки.8

В той час як тривалі та невпорядковані вимирання в поєднанні з рослинним і тваринним світом, який ніколи не вимирав на межі PT, не мають змісту в світлі еволюції, вони абсолютно інтегруються з моделлю поступового захоронення глобальним потопом Ноя протягом року.

Вас також може зацікавити:

Посилання:

  1. Tomkins, J. P. 2021. The Fossils Still Say No: Global Flood Solves Permian Perplexities. Acts & Facts. 50 (6): 10-12.

  2. Benton, M. J. 2015. Bounceback: Tetrapods of the Triassic. In Vertebrate Paleontology. West Sussex, UK: John Wiley & Sons Ltd.

  3. Prothero, D. R. and R. H. Dott. 2009. Evolution of the Earth, 8th ed. New York: McGraw-Hill Higher Education.

  4. Clarey, T. and J. J. S. Johnson. 2019. Deep-Sea Dinosaur Fossil Buries Evolution. Acts & Facts. 48 (8): 10-13.

  5. Jiang, D.-Y. et al. 2020. Evidence Supporting Predation of 4-m Marine Reptile by Triassic Megapredator. iScience. 23 (9): 101347.

  6. Wicander, R. and J. S. Monroe. 2016. Historical Geology: Evolution of Earth and Life Through Time, 8th ed. Boston, MA: Cengage Learning.

  7. Clarey, T. 2020. Carved in Stone: Geological Evidence of the Worldwide Flood. Dallas, TX: Institute for Creation Research, 234-255.

  8. Müller, R. D. et al. 2008. Age, spreading rates and spreading symmetry of the world’s ocean crust. Geochemistry, Geophysics, Geosystems. 9 (4): Q04006.