Отці Церкви практично одностайно підтверджували історичну реальність й глобальний масштаб Всесвітнього потопу, описаного в Книзі Буття.

Центральним моментом в описі ранньої історії Землі, наведеному в Біблії, є Всесвітній потоп за часів Ноя, описаний в книзі Буття 6-9. Для сучасних креаціоністів, які вірять в молодий вік Землі, Потоп служить основою для розуміння походження шарів осадових порід і скам'янілостей, що містяться в них.

Хоча деякі критики стверджують, що креаціонізм, який підтримує молодий вік Землі, є теологічною новинкою, що виникла лише в минулому столітті,¹ можна довести, що віра у Всесвітній потоп з геологічними наслідками не була нововведенням XX століття. З найперших днів християнської церкви всесвітній характер Потопу приймався на підставі свідчення біблійного тексту, а скам'янілості іноді розглядалися як доказ катаклізму.

Це можна легко проілюструвати, проаналізувавши праці отців Церкви на цю тему. Ось деякі витяги з них.

Юстин Мученик (103–165) підтвердив всесвітній характер Потопу, коли написав, що «вся земля, як говорить Писання, була затоплена, й вода піднялася на п'ятнадцять ліктів вище всіх гір».²

Феофіл (бл. 115–185), патріарх Антіохійський, відзначив перконання грецького філософа Платона в те, що Потоп «простягнувся не по всій землі, а тільки по рівнинах, й що ті, хто втік на найвищі пагорби, врятувалися».

Він також звернув увагу на язичницькі міфи про порятунок Девкаліона й Пірри в ковчезі й на уявлення про те, що за часів Клімена був другий потоп [Згідно з міфом, другий потоп стався за часів Клімена, нащадка Геракла, після великого потопу Девкаліона. Цей потоп стався приблизно через 50 років після великого потопу – прим. перекл.].

Але він відкинув ці ідеї, сказавши: «Але Мойсей, наш пророк і слуга Божий, розповідаючи про Створення світу, описав, яким чином на землю прийшов Потоп, розповівши нам, окрім того, як відбулися подробиці Потопу, й не згадавши ні байки про Пірру, ні про Девкаліона, ні про Клімена; і, звичайно ж, не згадавши, що затоплені були тільки рівнини й що врятувалися тільки ті, хто втік у гори. І він не говорить, що був другий потоп: навпаки, він сказав, що більше ніколи не буде Потопу на землі; оскільки не було раніше, й не буде ніколи».³

Окрім того, він писав: «Потоп тривав сорок днів й сорок ночей, потоки лилися з неба, й джерела безодні розкрилися, так що вода покрила всі високі пагорби на 15 ліктів. І таким чином, весь рід людей, що жили в той час, був знищений, і врятувалися тільки ті, хто був захищений в ковчезі; а їх, як ми вже сказали, було вісім. Рештки ковчега можна побачити й до цього дня в аравійських горах. Ось, коротко, історія Потопу».⁴

Тертуліан (бл. 160–225), плідний карфагенський апологет, говорив про скам'янілості в горах, що свідчать про часи, коли земна куля була вкрита водою. «Був час, коли вся земна куля зазнала трансформації, будучи затопленою водами. Досі морські мушлі та роги тритонів залишаються чужорідними в горах, прагнучи довести Платону, що навіть висоти були затоплені».⁵

Григорій Богослов (329–389) описав Ноя як людину, «на яку було покладено спасіння всього світу від вод», і яка врятувалася від загибелі «в маленькому ковчезі».⁶

Іоан Золотоустий (бл. 347–407), архієпископ Константинополя, писав про Потоп: «Подивіться, з якою точністю Писання не тільки повідомило нам рік Потопу, але й вказало місяць і день».

Окрім того, коментуючи Буття 7:11, він сказав: «Подивіться, наскільки уважно Святе Письмо підходить і до цього питання, описуючи все з людської точки зору: справа не в тому, що на небі є шлюзи, а в тому, що все описується в звичних для нас термінах, ніби Господь просто дав вказівку, й води негайно підкорилися велінню свого Творця, пролилися з небес з усіх боків й затопили весь світ».⁷

Блаженний Августин (354–430), єпископ Гіппона, відкинув виключно алегоричні інтерпретації розповіді про Потоп коментаторами, які вважали, «що не могло бути такого величезного потопу, щоб вода піднялася на п'ятнадцять ліктів вище найвищих гір».⁸

Євстахій, архієпископ Антіохійський (бл. 375–500) навіть вказав на скам'янілості як на доказ Потопу: «Оскільки води покрили вершини гір, вони були покриті й приховані їх течією. Бо і в наш час на вершині гори Ліван люди, які висікають камені для позначення кордонів, знаходять різні види морських риб, які, мабуть, зібралися в печерах гір, коли їх захопив мул».⁹

Порфирій Газький (бл. 465–528) вчинив аналогічним чином: «Можна ясно показати багатьма іншими способами, що на землю зринув Всесвітній потоп, у чому переконуються ті люди, які насилу вірять, що все це було пояснено Мойсеєм. Бо навіть сьогодні у високих й важкодоступних горах знаходять морські рештки, тобто мушлі та уламки панцирів черепах та інші подібні речі, які бачили навіть ми самі».¹⁰

Фактично, єдиним отцем Церкви, який, як відомо, дотримувався думки, що Потоп був локальним явищем, був, мабуть, Псевдо-Юстин (якого деякі ототожнюють з Теодоритом Киррським, бл. 393–457).¹¹

Історичні свідчення показують, що коли Джон Віткомб та Генрі Морріс написали в 1961 році свою класичну книгу «Потоп з Книги Буття», яка поклала початок сучасному креаційному руху й відродила ідею про те, що частина геологічного літопису, яка містить скам'янілості, є свідченням Потопу Ноя, вони не вигадували нічого нового.

Насправді вони були частиною цілої лінії вчених-біблеїстів, що сягає корінням в давнину. Вони стояли на плечах гігантів.