Великий рот на крихітній кульці говорить красномовніше про Божий дизайн усіх великих та малих істот ніж слова!

Маленькі чорні цяточки, знайдені в породах нижнього кембрію у провінції Шеньсі, що на півдні Китаю, виявилися скам'янілостями тварин кулястої форми, які колись мешкали поміж піщинками осаду. Першовідкривачі дали цій тварині назву Saccorhytus coronaries, оскільки тіло цих тварин було схоже на мішок, а рот був оточений короною шипів. Але на протилежному боці тіла не було окремого отвору для виведення відходів із травного тракту. Тому ймовірно, що тварина їла та виділяла відходи ротом. 

Еволюціоністи кажуть, що Saccorhytus міг бути найстарішим відомим предком слонів, морських окунів, акул, морських зірок, морських їжаків та кишководишнів (кишководишні — клас морських тварин типу напівхордових, — прим. ред).

Неймовірні деталі

Анатомія до сьогодні не відомих чорних скам’янілостей вражає. Саймон Конвей Морріс, професор Кембриджського університету, співавтор наукової праці на тему Saccorhytus, каже:

«Скам’янілості, які ми вивчали, для неозброєного ока виглядають як крихітні чорні зернини, але побачивши деталі будови під мікроскопом, у нас відвисла щелепа».¹

Saccorhytus сягає лише 1,3 мм в довжину і менше ніж 1 мм в ширину та висоту. Його тіло виглядає як дуже зморщений еліптичний мішок. Незважаючи на округлення, розміщення придатків, пор, подібних на шеврони складок та рота на конічному тілі свідчить про те, що його будова є двосторонньо симетричною. 

Навколо порівняно великого рота знаходиться корона конічних отворів, які, на думку вчених, могли виводити воду, що потрапляла всередину. Його тіло було, швидше за все, гнучким, що дозволяло покручуватись в процесі прийому їжі. Крім того, окрім конусів, що знаходились навколо рота, у нього були шипи та два типи пор. 

Вчені вважають, що перший тип міг виконувати функцію сенсорних органів, а другий являв собою точки кріплення щетинок, за допомогою яких він міг періодично осідати в частинках осаду на морському дні.

Такі назви, що язик зламаєш

Малюнок-реконструкція будови Saccorhytus coronaries — крихітної вимерлої тварини, яку нещодавно знайшли в кембрійських відкладеннях. Зображення Wikimedia Commons.Всі хребетні тварини (тварини, які мають хребет або, принаймні, хрящову частину хребта) та деякі безхребетні (наприклад, морські зірки та кишководишні) відносяться до вторинноротих (deuterostomes). В основі цієї класифікації лежить не їхня еволюційна історія, а ембріональний розвиток. 

Термін deuterostomes означає «рот на другому місці». Тут йдеться про те, що первинним отвором, який утворюється в ембріональному шлунково-кишковому тракті, є анус, а другим — рот. (Тварини, в ембріонах яких первинний отвір шлунково-кишкового тракту стає ротом, називаються первинноротими. Дощові черв'яки, устриці та багато інших безхребетних є первинноротими.)

Saccorhytus відноситься до вторинноротих не тому, що вчені досліджували його ембріони, а тому, що складки та конічні отвори навколо його рота нагадують схожі ознаки деяких інших вимерлих вторинноротих.² І хоча термін «вторинноротий» натякає на те, що всі вториннороті мають травні отвори на початку і вкінці травного тракту, деякі представники цього виду мають лише один отвір. 

Можливо, Saccorhytus є одним з таких представників, хоча автори допускають, що тварина з міліметровим розміром має так багато складок на своєму крихітному зморшкуватому тілі, що усі вони можуть ховати собою задній прохід.³

У будь-якому випадку, тварини, які мають лише один травний отвір, не можуть постійно харчуватися. Вони повинні з’їсти щось, перетравити їжу, викинути свої відходи і лише тоді вони можуть знову щось з'їсти. У травному тракті таких тварин немає спеціальних відділів, призначених для перетравлювання певних типів їжі так, як це відбувається в нашому шлунково-кишковому тракті або в додатковому шлунку корів. 

Вважається, що деякі тварини нібито мали окремий отвір, функцію якого пізніше взяв на себе анус. В будь-якому випадку, тварини з лише одним травним отвором вважаються більш примітивними, і знаходяться на еволюційній шкалі нижче тих, які мають два отвори. 

На думку авторів, Saccorhytus — це найстаріший і найпростіший відомий представник вторинноротих, еволюційний попередник усіх хребетних та деяких безхребетних.

Уявна перехідна ланка між хребетними та багатьма безхребетними

Припускається, що вік трьох тонн вапняку, в яких було знайдено 45 скам'янілостей Saccorhytus — 540 мільйонів років. Такий вік робить Saccorhytus найстаршим представником серед відомих вторинноротих. Інші скам’янілості вторинноротих були виявлені в кембрійських осадових породах, вік яких оцінюють в 510-520 млн років. 

З огляду на вік та схожість з деякими більш примітивними видами вторинноротих, вчені-еволюціоністи вважають, що відкрили найдавніший і найпримітивніший відомий на сьогодні вид вторинноротих, який повинен бути схожим на спільного предка, що, на їхню думку, був не лише предком усіх вторинноротих, а й людей.

Морріс, описуючи еволюційне значення їхнього відкриття, пояснює: 

«Всі вториннороті мали спільного предка, і ми думаємо, що це він (Saccorhytus).⁴ По суті, ми припускаємо, що це найдавніший, найстаріший і найпримітивніший представник вторинноротих. А це, якщо хочете, відправна точка еволюції, яка в кінцевому підсумку призвела до появи інших створінь, таких як морський їжак, морська зірка та кролик».⁵ 

Співавтор Деган Шу каже наступне: 

«Saccorhytus дає нам надзвичайне бачення перших етапів еволюції, яка призвела до появи риб і в кінцевому підсумку до нашої появи».⁶

Скам'янілості кембрійського періоду пов’язують з «кембрійським вибухом», щоб позначити цікаву подію, внаслідок якої багатоклітинне життя різко урізноманітнилось і перейшло у практично усі основні форми приблизно одночасно. Кембрійський пласт насичений різноманітними скам'янілостями тварин, в тому числі багатьма вторинноротими. Проте як зазначають автори статті, в якій мова йде про опис Saccorhytus:

«В шарах кембрію містяться найрізноманітніші скам’янілості, але можливі проміжні ланки все ще є спірним питанням, а природа першого представника вторинноротих залишається ідеалізованою».⁷

Те ж саме можна сказати про решту скам'янілостей. У скам'янілостях міститься багато видів тварин, але не існує скам'янілостей, які демонструють усю складність та еволюційні переходи між абсолютно різними видами тварин. 

Один з переходів, який так відчайдушно шукають еволюціоністи у світі скам'янілостей стосується походження зябер. Тільки тому, що складки та конічні отвори на тілі Saccorhytus нагадують щелепи деяких інших кембрійських вторинноротих, вчені вважають, що ці отвори перетворилися на зябра, оскільки еволюційні нащадки Saccorhytus пройшли еволюційний шлях до наших предків-риб. Проте складки та конічні отвори Saccorhytus безсумнівно мали свої функції. 

Вчені вважають, що Saccorhytus був занадто маленьким, щоб без зябер отримувати кисень, який він потребував.

Структури, які на основі свого зовнішнього вигляду, як правило, називають «зяберними щілинами» в людських ембріонах, не мають нічого спільного з будь-якою функцією дихання і є навіть не щілинами, а просто складками. Аналогічним чином поверхнева подібність цих недосліджених анатомічних ознак скам’янілостей Saccorhytus та зяберних щілин інших тварин не є свідченням того, що ці щілини перетворюються у зябра. 

Функція цих структур Saccorhytus ще не відома, але, очевидно, що існує лише два різні види тварин, які отримували кисень по-різному. Тут немає проміжних ланок. Немає перехідної форми зябер. І не існує ніяких перехідних ознак, які могли б із зернинок зробити кроликів і морських їжаків навіть через півмільярда років.

Такий маленький, а вирішить проблему невідповідності молекулярних годинників?

Зрештою, еволюціоністи сподіваються, що відкриття Saccorhytus свідчить про ще більший вік порід, в яких його було знайдено. Таким чином вони сподіваються знайти ключ до вирішення ще складнішої проблеми. Еволюціоністи сподіваються, що малий розмір Saccorhytus є мостом, який з’єднує розбіжності між оцінками віку молекулярними годинниками, які визначають момент розвитку багатоклітинного життя, та віком найстаріших відомих багатоклітинних форм життя, скам’янілості яких було знайдено.

Еволюційні молекулярні годинники ґрунтуються на кількості генетичних відмінностей між організмами, які вважаються пов'язаними, і ймовірною швидкістю, з якою ці відмінності можуть накопичуватися внаслідок мутацій. Проте біологи ще досі не знайшли жодного роду тварин, який би розвинувся в новий і більш складний рід, і не були свідками видимих мутацій, які б накопичувалися і створювали нову і більш складну генетичну інформацію, необхідну для еволюції молекули в людину. Тому еволюційні молекулярні годинники припускають час, який був би потрібен, щоб уявні події відбувались в ході уявних процесів.

Навіть незважаючи на наявність багатьох схожих припущень, які нерозривно пов’язані з еволюційною інтерпретацією віку скам'янілостей, показники молекулярних годинників стосовно моменту появи життя та його різноманітності значно перевищують еволюційний вік скам’янілостей. 

Еволюціоністи припускають, що кембрійський вибух стався 510 – 520 млн років тому. В цей час вториннороті вже розвинулись та перейшли у нові форми різноманітних організмів, починаючи від представників сімейства морських зірок до представників хребетних. 

Вчені все ще не досягли згоди у цій класифікації. Молекулярні годинники визначають момент еволюції багатоклітинних тварин, проте вказують на вік, який на «десятки або ж сотні мільйонів років більший ніж той, який приписують найдавнішим скам’янілостям».⁸ І навіть ці великі часові проміжки є недостатньо довгими для появи такої різноманітності багатоклітинного життя, яка міститься у відкладах кембрійського вибуху.

Як лаконічно заявив один еволюційний автор:

«Знати час якоїсь події дуже важливо для розуміння історії».⁹ 

Невідповідність показників молекулярних годинників — це часова прірва, яка завдає багато клопотів тим, хто вірить в еволюційну історію. Малесенькі розміри примітивних скам’янілостей — ось що називають відкривачі Saccorhytus ключовим містком, який проливає світло на те, що відбувалось в період цієї часової прірви. 

Крихітні розміри дозволяють припустити, що багатоклітинне життя розвивалося в мініатюрі, ховаючись між піщинками на морському дні. Такі маленькі перехідні форми могли не зберегтись в скам’янілостях, тому дуже складно знайти підтвердження такої масштабної події.

Ось пояснення авторів дослідження Saccorhytus: 

«Оскільки причиною розбіжностей між відомими скам’янілостями ранніх багатоклітинних організмів і часом, коли з’явилась уся їхня різноманітність, є молекулярні годинники, то цей факт свідчить про те, що такі мініатюрні форми могли уникнути перетворення на скам’янілості. Відтак ми знаходимо пояснення цієї загадкової історії».¹⁰ 

Конвей Морріс пояснює: 

«Якщо дійсно перші з цих тварин, включаючи Saccorhytus, були дуже, просто надзвичайно крихітними, то їхні скам’янілості могли зберегтись лише за виняткових обставин, оскільки основна маса могла легко уникнути такого перетворення. Звичайно, виникає питання: чи можливо, що існує повністю загадкова історія, яка приховує практично усі деталі, оскільки ці деталі неймовірно крихітні?»¹¹

На нашу думку, кращим питанням було б те, чи ця еволюційна історія не є простою фантазією. Еволюційна версія походження життя ґрунтується не на наукових спостереженнях за розвитком, ускладненням та появою різноманітності організмів, а скоріше на вірі, що лише випадкові природні процеси можуть спричинити різноманітність життя, яка спостерігається в скам’янілостях та довкіллі. 

Історія, дана нам у Біблії Богом-Творцем — єдиним очевидцем появи життя — узгоджується зі спостережною наукою, але не з казками еволюції «з молекули в людину».

Божий дизайн в мініатюрі

Без сумніву, Saccorhytus — це дивовижне відкриття. Дослідження анатомії такої маленької тварини, що була знайдена у вапняку, це, безперечно, подвиг. Робота науковців змушує нас з нетерпінням очікувати на нові, ще більш дивовижні відкриття анатомічних конструкцій, оскільки в майбутньому з’являться нові знахідки, а технології їхнього аналізу ще більше розвинуться. Але чи може думка про те, що найменші скам’янілості кембрію можуть проскочити крізь наші пальці, розкрити якісь секрети еволюційного минулого? Еволюціоністи в це вірять.

Еволюціоністи, такі як Конвей Морріс, вважають, що відсутність багатьох перехідних форм кембрійського вибуху спричинена труднощами збереження скам’янілостей таких крихітних форм життя. Але вони все ж вірять, що існують такі перехідні форми, які перекривають розрив між різними типами організмів, оскільки розмаїтість та складність організмів все-таки еволюціонувала. Ця віра пов'язана з їх світоглядом, а не з науковими доказами того, що такі еволюційні перетворення можливі. 

Саме тому автори-еволюціоністи, які описували Saccorhytus, накладають свої власні світоглядні переконання на нове відкриття і кажуть, що це проливає світло на походження наших найпримітивніших багатоклітинних предків, що конічні отвори навколо рота перетворюються на зябра, і що це «може допомогти пояснити великий розрив між розбіжностями у датуванні скам’янілостей за даними молекулярних годинників».¹²

На противагу еволюціоністам, креаціоністи визнають Слово Бога-Творця як історичне свідчення існування лише одного очевидця походження життя. Креаціоністи визнають, що Бог створив окремі і цілком функціональні роди організмів приблизно 6000 років тому лише за декілька днів і дав їм можливість розмножуватись та змінюватись лише в межах свого роду. 

Креаціоністи зауважують, що історія походження життя з Біблії відповідає тому, що ми спостерігаємо в літописі скам’янілостей, звільненій від нав’язаних їй неперевірених еволюційних вимог. Те, що ми бачимо в анатомії цієї крихітної тварини — це чудовий дизайн та складні риси, які могли забезпечити такій тварині процвітання та свою унікальну нішу в екології світу, який створив Бог.