Найбільше розбіжностей між еволюціоністами та креаціоністами існує в питаннях віку Землі та датування скам’янілостей. Еволюція, спираючись на чисту ймовірність, вимагає величезних проміжків часу, щоб наткнутись на щось, що хоча б віддалено наближалося б до тої об’єднаної складності, якою володіють навіть найпростіші живі створіння. 

Протягом більш як 100 років геологи намагались розробити методи визначення віку Землі, що давали б результати, які відповідали б еволюційній догмі. У час, коли Дарвін опублікував «Походження видів», було «науково» визначено вік нашої планети, який становив 100 мільйонів років. 

Уже в 1932 році заявили, що цей вік становить 1,6 мільярди років. А через 15 років, у 1947 році, геологи твердо постановили, що Землі 3,4 мільярди років. Нарешті у 1976 році вони виявили, що наша планета «дійсно» існує протягом 4,6 мільярдів років. 

Вищенаведені цифри показують, що протягом 100 років вік Землі подвоювався кожні 20 років. І якщо ця тенденція продовжиться, то вже в 4000 році вік нашої планети складе 700 тисяч трильйонів-трильйонів-трильйонів років. 

Однак «період обчислення» віку Землі базується на певних визначених даних та конкретних припущеннях, які є абсолютно неправильними. І як ми побачимо далі, ці вибрані дані та хибні припущення є великою проблемою для методів визначення віку Землі так само, як і при датуванні скам’янілостей та інших геологічних об’єктів. 

Це давно стало чимось на кшталт «датувальної гри», до якої допускаються лише еволюційно-коректні особи.

Метод, який використовується найбільше для визначення віку скам’янілостей полягає у датуванні їх через «відомий вік» гірської породи, в якій вони були знайдені. З іншого боку, для визначення віку гірських порід найчастіше використовують дати «відомого віку» викопних утворень, які вони містять. Це обурливий випадок кругової аргументації, і геологи добре знають про цю проблему. 

Дж. Е. О’Рурк (J. E. O’Rourke), наприклад, визнає:

«Розумний непрофесіонал давно засумнівався в істинності кругової аргументації визначення віку гірської породи через скам’янілості, та скам’янілостей — через породу. Геолог ніколи не турбувався придумати гарну відповідь, тому що пояснення не вартують проблеми, допоки робота приносить результати» (American Journal of Science 276:51).

В цьому методі кругового датування на вік будь-чого впливають еволюційні припущення про час та порядок, в яких, як вони припускають, сформувалися скам’янілі рослини та тварини.

Більшість людей дивуються, коли дізнаються, що, фактично, неможливо безпосередньо визначити вік скам’янілості або гірської породи. Так звані «абсолютні» (радіометричні) методи датування насправді лише вимірюють теперішній рівень радіоактивних ізотопів та кількість продуктів розпаду у відповідному зразку, А НЕ ЇХНІЙ ВІК. 

Отримані дані екстраполюються* у «визначений» вік того чи іншого предмета. Екстраполяція базується на факті, що нестабільні (радіоактивні) хімічні елементи, які називають батьківським ізотопом, розкладаються із відомою в даний час швидкістю до більш стабільної форми ізотопу, яку називають дочірньою. У випадку радіовуглецевого методу датування, нестабільний ізотоп ¹⁴C розкладається, утворюючи ¹⁴N. 

Це на даний момент відбувається зі швидкістю, яка, як очікується, призводить до зменшення кількості батьківського ¹⁴C в половину кожних 5730 років (період напіврозпаду). Іншими словами, чим менше батьківського ізотопу і чим більше дочірнього міститься у досліджуваному зразку, тим старшим, як припускається, він є.

Радіовуглецеве датування насправді мало корисне для еволюціоністів. Існує декілька вагомих причин для цього. По-перше, лише невелика кількість скам’янілостей містить таку кількість карбону, яку можна виміряти, а жодна гірська порода не містить його взагалі. По-друге, через короткий період напіврозпаду карбону-14 (¹⁴C), цей метод можна використовувати лише для зразків, вік яких не перевищує 50 000 років. 

Вважається, що за цей короткий період не сталося жодних значних еволюційних змін. Найбільш широко використовуваними радіометричними методами датування є калій-аргоновий, уран-торій-свинцевий та стронцій-рубідієвий методи. Усі три вищенаведені процеси мають напівперіоди розпаду, які вимірюються мільярдами років. 

Жоден із цих методів не може бути використаний для скам’янілостей чи осадової породи, в якій скам’янілість було знайдено. Усе радіометричне датування (за виключенням радіовуглецевого методу) слід проводити на виверженій породі (породі, що затверділа із певного рідкого стану, наприклад, лави). 

Радіоактивний годинник починає відлік, коли розплавлена порода твердне. Оскільки скам’янілості дуже рідко знаходять у виверженій породі, то вчений може лише виконати датування потоків лави, які час від часу знаходять між шарами осадових порід.

Проблема усіх радіометричних методів в тому, що їх точність повністю залежить від деяких початкових припущень, які в більшій мірі є невідомими. Визначити вік зразка радіометрично, означає, що спочатку вчений повинен знати початкову кількість батьківського ізотопу в час, коли зразок лиш почав існувати. 

По-друге, дослідник має бути впевнений, що дочірнього ізотопу не було з самого початку у зразку, а також, що жодна кількість дочірньої форми не додавалась протягом усього часу існування зразка. 

По-третє, вчений повинен переконатись, що період переходу батьківського ізотопу в дочірній завжди залишався однаковим. Те, що одне або декілька із цих припущень часто недійсні, є очевидним, виходячи із опублікованих радіометричних «дат» (не кажучи вже про неопубліковані), знайдених в літературі.

Одна із найбільш очевидних проблем – це те, що декілька зразків з одного й того самого місця часто дають широко розбіжні результати. Зразки Місяця з корабля «Аполлон», наприклад, були датовані уран-торій-свинцевим і калій-аргоновим методами. Результати варіювалися між 2 мільйонами та 28 мільярдами років. 

Потоки лави з вулканів північного краю Великого каньйону (який зазнав виверження після формування каньйону) показали вік, визначений калій-аргоновим методом, на мільярд років «старший», ніж більшість старих каменів із породи, що розташована на дні каньйону. 

Лава із підводного вулкана біля Гавайїв (виверження якого, як відомо, сталося у 1801 році) була «датована» калій-аргоновим методом із результатами, які варіювалися від 160 мільйонів до майже 3 мільярдів років. 

Не дивно, що лабораторії, які проводять «датування», наполягають на тому, щоб їм надали інформацію про еволюційний вік гірської породи, з якого було взято зразок, — таким чином вони зможуть знати, які дати вважати прийнятними, а які відкидати. Але ви можете бути впевнені в одному: всюди, де «абсолютні» радіометричні дати суттєво розбігаються із тим, якими вони повинні були б бути згідно з еволюційними припущеннями про вік того чи іншого зразка, перевага надається припущенням.

Що стосується достовірності еволюції, то це дійсно неважливо, чи Землі 10 мільярдів років, чи 10 тисяч. Якщо вся еволюція зводиться ні до чого більше, як до випадкового утворення єдиної копії будь-якого біологічно корисного білка, то у відомому нам Всесвіті було б недостатньо ні часу, ні матеріалу для того, щоб зробити це хоча б віддалено можливим. 

Час, сам по собі, не робить безнадійний еволюційний сценарій випадковості та природного відбору більш правдивим чи обґрунтованим. Уявіть лише дитину, яка стверджує, що вона сама може побудувати літак Боїнг 747 із необробленого матеріалу за 10 секунд, в той час як інша дитина запевняє, що вона може зробити те саме за 10 днів. Чи вважатимемо ми останнього менш безглуздим лише тому, що він запропонував витратити у мільйон разів більше часу, щоб виконати завдання? Наш Творець якось сказав: «Безглуздий сказав у серці своєму, що немає Бога». 

*Екстраполяція – наближення (приближення), знаходження за рядом даних значень функції інших її значень, що містяться поза цим рядом.