Стаття наукового журналіста Стівена Бураньї в The Guardian представляє щось примітне в тому, як громадськість сприймає невдачі еволюційної теорії. В минулому ці невдачі визнавалися деякими біологами... але завжди в умовах (технічні журнали, конференції), коли вони думали, що ніхто за межами їхнього професійного кола це не слухає. Це ніби подружня пара переживала важкі часи у своїх стосунках. Вони б обговорили це між собою, з близькими друзями, можливо, з психологом. Але, Бога ради, вони не стали б викладати це на Facebook, де всі шлюби освячуються виключно гарним настроєм і удачею.

Скандальне зізнання

Що ж, галузь еволюційної біології щойно зробила еквівалент масового скидання даних у Facebook, визнавши, що Іванко й Марічка, які завжди здавалися такими щасливими, насправді перебувають у небезпечному становищі на краю.

В дуже довгій статті провідні фахівці в цій галузі поділилися з Бураньї тим, що прихильники Розумного Задуму вже знали, але мало хто з читачів Guardian здогадувався. Заголовок ліволіберальної британської газети запитує: «Чи потрібна нам нова теорія еволюції?». Відповідь одним словом: так. Стаття сповнена скандальних зізнань:

«Хоч як дивно це звучить, але вчені досі не знають відповідей на деякі з найголовніших питань про те, як розвивалося життя на Землі. Візьмемо, наприклад, очі. Звідки вони взагалі взялися? Звичайне пояснення того, як у нас з'явилися ці приголомшливо складні органи, опирається на теорію природного добору...»

«Така основна історія еволюції, викладена в незліченних підручниках й науково-популярних бестселерах. Проблема, на думку все більшої кількості вчених, полягає в тому, що вона абсурдно груба й вводить в оману».

«По-перше, вона починається з середини історії, приймаючи як даність існування світлочутливих клітин, лінз і райдужки, не пояснюючи, звідки вони взагалі взялися. Також не пояснюється, як такі тонкі та такі, які легко руйнуються, компоненти з'єдналися разом, щоб сформувати єдиний орган. І не тільки з очима стикається традиційна теорія. "Перше око, перше крило, перша плацента. Як вони виникають. Пояснення цього – основоположний мотив еволюційної біології", – каже Армін Мочек, біолог з Університету Індіани. "І все ж у нас досі немає хорошої відповіді. Ця класична ідея про поступову зміну, по одній щасливій випадковості за раз, досі не працює"».

«Існують певні основні еволюційні принципи, які ніхто з учених не піддає серйозному сумніву. Всі згодні з тим, що природний добір відіграє певну роль, як і мутація та випадковість. Але як саме ці процеси взаємодіють – і чи можуть діяти інші сили – стало предметом запеклих суперечок. "Якщо ми не можемо пояснити речі за допомогою тих інструментів, які в нас є зараз, – сказав мені біолог з Єльського університету Гюнтер Вагнер, – ми маємо знайти нові способи пояснення..."».

«"[Це] битва ідей за долю однієї з великих теорій, що сформували сучасну епоху. Але це також боротьба за професійне визнання і статус, за те, хто вирішуватиме, що є основним, а що периферійним для даної дисципліни". "На кону стоїть питання", – каже Арлін Штольцфус, теоретик еволюції з дослідницького інституту IBBR у Меріленді, – "хто писатиме велике оповідання про біологію". І під усім цим ховається інше, глибше питання: чи є ідея великої історії біології казкою, від якої ми повинні нарешті відмовитися». (Виділення додано).

«Абсурдно груба й така, що вводить в оману»? «Класична ідея», яка «поки що провалилася»? «Казка, від якої ми повинні нарешті відмовитися»? Науковці вступили у відчайдушну боротьбу за «професійне визнання і статус»? А як щодо правди? Саме так автори Evolution News характеризують проблеми дарвінівської теорії. Але я не очікував побачити це в The Guardian.

Знайомий наратив

Бураньї біжить за знайомою схемою: сучасний синтез, виклик з боку розширеного еволюційного синтезу, зустріч «Нові тенденції в еволюційній біології» 2016 року в Королівському товаристві, як одні еволюціоністи засудили конференцію, а інші прийняли її ревізіоністські ідеї, спроби підтримати некеровану еволюцію за допомогою екзотичних ідей «пластичності, еволюційного розвитку, епігенетики, культурної еволюції» і т.д.

Якщо ви коли-небудь володіли автомобілем, якому вже час на звалище, ситуація буде вам знайома: безліч проблем водночас, безліч спроб їхнього усунення, витрати, проблеми, занепокоєння тим, що машина зламається й заглохне в будь-який незручний або небезпечний момент (наприклад, посеред шосе), і все це разом сигналізує про те, що настав час не продавати машину (кому вона потрібна?), а відбуксувати її та передати на благодійність для отримання податкового вирахування.

Бураньї не згадує теоретиків Розумного Задуму, присутніх на засіданні Королівського товариства, – Стівена Маєра, Гюнтера Беклі, Дугласа Ексеса, Пола Нельсона та інших. Він взагалі не згадує про виклик з боку Розумного Задуму. Це нормально. Я й не очікував, що він це зробить. В будь-якому разі, читачі Evolution News уже знайомі майже з усім, що повідомляє Бураньї.

Відчайдушні заяви

На закінчення він наводить, здавалося б, відчайдушні заяви еволюціоністів на кшталт: «О, врешті-решт, нам ніколи не потрібна була така грандіозна, послідовна теорія».

За останнє десятиліття впливовий біохімік Форд Дуліттл опублікував есе, в яких спростував ідею про те, що науки про життя потребують систематизації. «Нам не потрібен ніякий до біса новий синтез. Нам навіть не потрібен старий синтез», – сказав він мені...

Фахівець в галузі обчислювальної біології Юджин Кунін вважає, що люди мають звикнути до того, що теорії не підходять одна одній. Уніфікація – це міраж. «З моєї точки зору, немає – не може бути – єдиної теорії еволюції», – сказав він мені.

Зрозуміло. Еволюціоністи досі дуже, дуже неохоче визнавали такі речі в популярних ЗМІ. Вони завжди були зобов'язані представляти ілюзорну картину подружнього блаженства немитій публіці, яка, отримавши уявлення про істину, зробить власні висновки й, можливо, навіть займеться такою єрессю, як Розумний дизайн. Тепер цю ілюзію благословенного домашнього затишку було відкинуто найдраматичнішим чином. Прочитайте іншу частину статті Бураньї. Ваші брови піднімуться не один раз.