Криза? Яка криза?

Що означає сказати, що теорія «переживає кризу»? Недостатньо вказати на те, що теорія не узгоджується з доказами. Критики вже кілька десятиліть вказують на те, що дарвінізм не відповідає природним даним. Біолог Майкл Дентон опублікував книгу «Еволюція: Теорія в кризі» (Evolution: A Theory is Crisis) 1986 року.¹ Тридцять років потому він ще раз підтвердив цю тезу в книзі «Еволюція: Теорія все ще в кризі» (Evolution: Still a Theory in Crisis).²

Але дарвінізм, як і раніше, з нами з двох причин. По-перше, дарвінізм – це не просто наукова гіпотеза про конкретні явища в природі, як теорія Ньютона про те, що сила гравітації між двома тілами обернено пропорційна квадрату відстані між ними (XVII століття), теорія Лавуазьє про те, що речі горять, з'єднуючись із киснем (XVIII століття), або теорія Максвелла про те, що світло – це електромагнітна хвиля (XIX століття). Дарвін назвав «Походження видів» «однією довгою суперечкою», і центральною її частиною був теологічний аргумент проти ідеї про те, що види були спеціально створені.³

По-друге, від усталених наукових програм, таких як дарвінізм, ніколи не відмовляються тільки через деякі проблеми з доказами. Ідея про те, що всі види є нащадками одного або декількох спільних предків, які змінилися в результаті мутацій і природного добору, буде зберігати своє панування доти, доки велика кількість вчених не прийме конкуруючу ідею. Нині основною конкуруючою ідеєю є Розумний задум (ID), який стверджує (всупереч Дарвіну), що деякі особливості живих істот краще пояснюються розумною причиною, ніж некерованими природними процесами. Якщо й коли це зрушення відбудеться, воно стане великою науковою революцією. Один зі способів розгляду цього явища – книга філософа науки Томаса Куна «Структура наукових революцій» (The Structure of Scientific Revolutions) 1962 року.⁴

Я почну з короткого викладу деяких ключових ідей Куна. Потім я застосую ці висновки до нинішнього конфлікту між дарвінізмом й Розумним задумом. В процесі роботи я вказую на деякі проблематичні аспекти роботи Куна, але зрештою приходжу до висновку, що останні події повністю виправдовують те, що дарвінізм називають теорією, яка переживає кризу.

«Структура наукових революцій» Куна

Згідно з Куном, «нормальна наука» – це «дослідження, міцно ґрунтовані на одному або кількох минулих наукових досягненнях, досягненнях, які певне наукове співтовариство на певний час визнає як основу для своєї подальшої практики». Ці досягнення були «досить безпрецедентними, щоб залучити стійку групу прихильників від конкуруючих способів наукової діяльності». Вони також були «досить відкритими, щоб залишити всілякі проблеми» для вирішення. Кун назвав досягнення, що володіють цими двома характеристиками, «парадигмами».⁵

Щойно парадигма стає домінуючою, нормальна наукова практика зводиться до розв'язання проблем в рамках цієї парадигми. В процесі формується «інституціональна констеляція», що включає «створення спеціалізованих часописів, заснування товариств спеціалістів й претензії на особливе місце в навчальному плані».⁶ Останнє є дуже важливим, бо «однією з характеристик професійного наукового співтовариства є характер його освітньої ініціації». В «сучасних природничих науках... студент опирається здебільшого на підручники» до третього чи четвертого року навчання в магістратурі, коли він починає займатися самостійними дослідженнями. «Це вузька й жорстка освіта, можливо, більш жорстка, ніж будь-яка інша, за винятком, мабуть, ортодоксального богослов'я».⁷

Перша лінія оборони

Кун писав,

«До завдань нормальної науки не входить пошук нових видів явищ; понад те, ті явища, які не вкладаються в рамки, часто взагалі не розглядаються. Вчені також зазвичай не ставлять перед собою завдання винаходити нові теорії, й часто вони нетерпимі до теорій, придуманих іншими».⁸

Однак «жодна парадигма, яка слугує основою для наукових досліджень, ніколи повністю не вирішує всі свої проблеми». Однак коли з'являються аномальні свідчення, першою лінією захисту вчених зазвичай є «розробка численних формулювань й спеціальних модифікацій своєї теорії, щоб усунути будь-яке очевидне протиріччя». Вони ніколи просто не відмовляються від парадигми, якщо на її місце не пропонується інша. Таким чином, «рішення відкинути одну парадигму завжди одночасно є рішенням прийняти іншу», а «судження, що приводить до цього рішення, містить в собі порівняння обох парадигм із природою й одна з одною».⁹

Як виникають парадигми

Найефективніше твердження, яке можуть зробити прихильники нової парадигми, – це те, що «вони можуть розв'язати проблеми, які привели стару парадигму до кризи».¹⁰ Але навіть в цьому випадку, писав Кун,

«Захисники традиційної теорії та процедури майже завжди можуть вказати на проблеми, які її новий суперник не вирішив, але які, на їхню думку, взагалі не є проблемами... Натомість питання полягає в тому, яка парадигма має в майбутньому спрямовувати дослідження з проблем, багато з яких жоден із конкурентів поки що не може стверджувати, що повністю розв'язав. Необхідно ухвалити рішення між альтернативними способами наукової практики, й за цих обставин це рішення має ґрунтуватися не стільки на минулих досягненнях, скільки на майбутніх перспективах».¹¹

Як зароджується нова парадигма? Кун писав,

«Будь-яка нова інтерпретація природи, чи то відкриття, чи то теорія, виникає спершу в голові однієї або кількох людей. Саме вони першими вчаться бачити науку й світ по-іншому, і їхній здатності здійснити цей перехід сприяють дві обставини, які не властиві більшості інших представників їхньої професії».¹²

По-перше, писав Кун, «їхня увага була сконцентрована на проблемах, що викликають кризу». По-друге, ці люди зазвичай «так молоді або так недавно прийшли у сферу, охоплену кризою, що практика менш глибоко, ніж більшість їхніх сучасників, прихильна до їхнього світогляду й правил, які визначаються старою парадигмою».¹³

Згідно з Куном,

«Парадигми відрізняються одна від одної не тільки змістом, оскільки вони звернені не тільки до природи, а й до науки, яка їх породила. Вони є джерелом методів, проблемного поля й стандартів вирішення, прийнятих будь-якою зрілою науковою спільнотою в будь-який момент часу. В результаті прийняття нової парадигми часто вимагає перевизначення відповідної науки».¹⁴

Переосмислення науки

В своїй книзі 1962 року «Структура наукових революцій» філософ науки Томас Кун зазначив, що наукові революції часто супроводжуються суперечками про «стандарт, який відрізняє справжнє наукове рішення від простого метафізичного умогляду». Теорія гравітації Ньютона викликала опір, тому що «гравітація, яку трактують як вроджене тяжіння між кожною парою частинок матерії, була окультною якістю», подібною до середньовічної «схильності до падіння». Критики ньютоніанства стверджували, що воно не є наукою і «його опора на вроджені сили поверне науку в Темні віки».¹⁵

Через століття деякі вчені заявили, що великий вибух – це не наука. У 1938 році німецький фізик Карл Ф. фон Вайцзеккер (Carl F. von Weizsäcker) прочитав лекцію, в якій згадав відносно нову ідею про те, що наш Всесвіт виник внаслідок великого вибуху. Відомий хімік-фізик Вальтер Нернст, який перебував в аудиторії, розлютився. Пізніше Вайцзеккер написав:

«Він сказав, що думка про те, що може існувати вік Всесвіту, не є науковою. Спочатку я його не зрозумів. Він пояснив, що нескінченна тривалість часу – це базовий елемент усієї наукової думки, ій заперечувати це означало б зрадити самі основи науки. Я був вельми здивований цією ідеєю ій ризикнув заперечити, що науковим є формування гіпотез відповідно до підказок, які дає досвід, і що ідея про вік Всесвіту є такою гіпотезою. Він відповів, що ми не можемо сформувати наукову гіпотезу, яка суперечить самим основам науки».

Вайцзеккер дійшов висновку, що реакція Нернста свідчить про «глибоко ірраціональне» переконання, що «світ зайняв місце Бога, й заперечувати його божественні атрибути – блюзнірство».¹⁶

Чи є Розумний задум наукою?

Розумний задум також піддається критиці за те, що він не є наукою. У 2004 році президент Американського товариства клітинної біології Гарві Лодіш написав, що Розумний задум «не є наукою», тому що «ідеї, які лежать в його основі», «ніколи не перевіряли наукові експерти або рецензенти».¹⁷ У 2005 році Американське астрономічне товариство заявило: «Розумний задум не відповідає основному визначенню наукової ідеї: його прихильники не висувають гіпотез, що перевіряються, та не надають доказів своїх поглядів».¹⁸ А Біофізичне товариство ухвалило політику, в якій говориться: «Що відрізняє наукові теорії» від Розумного задуму, «то це науковий метод, що ґрунтується на спостереженнях та умовиводах». Оскільки Розумний задум «не ґрунтується на науковому методі», він «не належить до сфери науки».¹⁹

Твердження про докази та експертну оцінку в процитованих вище заявах є помилковими. Проте ці заяви ілюструють, що критики Розумного задуму, як і критики ньютоніанства й великого вибуху, стверджують, що нова парадигма не може вважатися наукою.

Деякі прихильники Дарвіна стверджують, що Розумний задум навіть антинауковий. У 2006 році філософ Ніалл Шенкс написав, що «зараз у Сполучених Штатах ведеться культурна війна релігійних екстремістів, які сподіваються повернути годинник науки назад до середньовічних часів». «Головною зброєю в цій війні є... Теорія Розумного задуму».²⁰ У 2008 році біолог й автор підручника Кеннет Міллер стверджував, що «для руху ID раціоналізм епохи Просвітництва, що започаткував науку, якою ми її знаємо, є справжнім ворогом». Якщо Розумний задум візьме гору, писав він, «сучасна епоха буде завершена». На думку Міллера, на карту поставлено «не що інше, як наукова душа Америки».²¹

Інше визначення науки

Справді, Розумний задум оперує визначенням науки, яке відрізняється від визначення, що його використовують вчені-дарвіністи. Для останніх наука – це пошук природних пояснень усьому. Реальні тільки матеріальні об'єкти та сили, що діють між ними; такі сутності, як нелюдський розум (який мав би бути джерелом будь-якого розумного задуму в природі), нереальні. У дарвіністській науці будь-які свідчення, які, як здається, вказують на розумний задум, ігноруються або виключаються. У 1999 році один біолог написав в журналі Nature, що «навіть якщо всі дані вказують на розумного конструктора, така гіпотеза виключається з науки, оскільки вона не є натуралістичною».²² Але в парадигмі Розумного задуму наука прагне слідувати за доказами, хоч би куди вони вели. Згідно з Куном, подібні суперечки про природу науки – звичайне явище для наукових революцій.

Незадоволеність й поширення нових формулювань

Наукова революція почасти підживлюється зростаючим невдоволенням прихильників старої парадигми. Це призводить до появи нових версій теоретичних основ парадигми. У своїй книзі 1962 року «Структура наукових революцій» філософ науки Томас Кун написав:

«Поширення конкуруючих формулювань, готовність спробувати все, що завгодно, вираження явного невдоволення, звернення до філософії та суперечки про фундаментальні основи – все це симптоми переходу від звичайного дослідження до екстраординарного».²³

Серйозні проблеми з теорією Дарвіна

Дедалі більше біологів визнають, що в сучасній еволюційній теорії існують серйозні проблеми. У 2007 році біолог й філософ Массімо Пільюччі (Massimo Pigliucci) опублікував роботу, в якій поставив запитання, чи потрібен нам «розширений еволюційний синтез», який би виходив за рамки неодарвінізму.²⁴ Наступного року Пільюччі та 15 інших біологів (серед яких не було прихильників Розумного задуму) зібралися в Інституті еволюції та когнітивних досліджень імені Конрада Лоренца на північ від Відня, щоб обговорити це питання. Наукова журналістка Сюзан Мазур назвала цю групу «Альтенберг 16».²⁵ У 2010 році група опублікувала збірку своїх есеїв. Автори оскаржували дарвінську ідею про те, що організми можуть еволюціонувати винятково шляхом поступового накопичення невеликих варіацій, що зберігаються природним добором, та неодарвінську ідею про те, що ДНК є «єдиною діючою силою варіацій та одиницею успадкування».²⁶

«Погляд із XXI століття»

У 2011 році біолог Джеймс Шапіро (який не був учасником «Альтенберг 16» і не є прихильником Розумного задуму) опублікував книгу під назвою «Еволюція: Погляд з XXI століття». У ній Шапіро виклав концепцію, яку він назвав природною генною інженерією, й представив докази того, що клітини можуть цілеспрямовано реорганізовувати свої геноми. За словами Шапіро, багато вчених відреагували на фразу «природна генна інженерія» так само, як вони реагують на розумний задум, бо вона, здається, «порушує принципи натуралізму, які виключають будь-яку роль керівного інтелекту поза природою». Однак Шапіро стверджував, що

«концепція природної генної інженерії, керованої клітинами, цілком вкладається в рамки біологічної науки XXI століття. Незважаючи на широко поширені філософські забобони, сьогодні вважається, що клітини діють телеологічно: Їхні цілі – виживання, ріст і розмноження».²⁷

У 2015 році в журналі Nature було опубліковано обмін думками між вченими, які вважають, що еволюційна теорія потребує «переосмислення», й вченими, які вважають, що вона прекрасна у своєму нинішньому вигляді. Ті, хто вважав, що теорія потребує переосмислення, припустили, що захисників теорії може «переслідувати привид розумного задуму» і в такий спосіб вони хочуть «показати єдиний фронт ворожим науці людям». Проте перші дійшли висновку, що останні відкриття в декількох областях вимагають «концептуальних змін в еволюційній біології».²⁸ Ці самі вчені опублікували статтю в журналі Proceedings of the Royal Society of London, в якій запропонували «альтернативну концептуальну схему», «розширений еволюційний синтез», який зберігає основи еволюційної теорії, «але відрізняється акцентом на ролі конструктивних процесів у розвитку та еволюції».²⁹

Незвичайна зустріч у Лондоні

У 2016 році міжнародна група біологів організувала публічну зустріч для обговорення розширеного еволюційного синтезу в Королівському товаристві в Лондоні. Біолог Герд Мюллер відкрив зустріч, вказавши на те, що сучасна еволюційна теорія не в змозі пояснити (окрім іншого) походження нових анатомічних структур (тобто макроеволюцію). Більшість інших доповідачів погодилися з тим, що наявна теорія неадекватна, хоча двоє виступили на її захист. Ніхто з промовців не розглядав розумний задум як варіант. Один із промовців навіть карикатурно представив розумний задум як «це зробив Бог», а інший учасник у якийсь момент вигукнув: «Не Бог – ми виключаємо Бога».³⁰

Прихильники розширеного еволюційного синтезу пропонували різні механізми, які, на їхню думку, ігнорувалися або применшувалися в сучасній теорії, але жоден із запропонованих механізмів не виходив за межі мікроеволюції (незначних змін всередині існуючих видів). До кінця зустрічі стало зрозуміло, що жоден з доповідачів не відповів на виклик, кинутий Мюллером в перший день.³¹

У статті, опублікованій в 2018 році в журналі Evolutionary Biology, розглядаються деякі з формулювань еволюційної теорії, які все ще конкурують. На закінчення статті було поставлено запитання, чи вдасться подолати «концептуальні розколи й пояснювальні протиріччя».³² Однак поки вони тривають, можна припустити, що відбувається наукова революція.

Колова оборона

Філософ науки Томас Кун порівнює наукові революції з політичними. Як і політична революція, наукова революція зазвичай розділяє людей «на табори або партії, що конкурують: одні прагнуть захистити стару інституціональну систему, інші – створити нову».³³ Табір, що захищає стару парадигму, використовує всі наявні в його розпорядженні засоби, включно з усіма професійними товариствами та публікаціями, щоб протистояти претендентові. Із середини XX століття усталені парадигми також контролюють величезне фінансування з боку фондів й платників податків, а отже, й робочі місця в освітніх і дослідницьких установах. Коли на карту поставлено кар'єру, ситуація може стати жахливою.

Все стало тільки гірше

Наприкінці 1990-х років у Берлінгтоні, штат Вашингтон, вчитель біології середньої школи Роджер ДеГарт викладав еволюцію відповідно до вимог. Але він також поділився зі своїми учнями кількома статтями з основних наукових видань, які ставили під сумнів деякі аспекти неодарвінської теорії. Войовничі дарвіністи залякали місцеву шкільну раду погрозами судового позову, тому ДеГарта перевели на інший предмет, а його клас біології передали викладачеві фізкультури. У 2002 році ДеГарт залишив кар'єру вчителя в державній середній школі та згодом переїхав із дружиною та дітьми в іншу країну.³⁴

У 2003 році доктор Ненсі Брайсон очолювала відділення природничих наук й математики в Жіночому університеті Міссісіпі. Після того як вона виступила на форумі для відмінників під назвою «Критичне мислення про еволюцію», старший професор біології зачитав аудиторії заздалегідь підготовлену заяву, в якій назвав її виступ «релігією, що маскується під науку», й звинуватив її в тому, що вона не має права говорити про еволюцію. Наступного дня доктору Брайсон повідомили, що її контракт із керівником відділу не буде продовжено. Згодом їй довелося шукати роботу в іншому місці.³⁵

У 2004 році біолог Керолайн Крокер була запрошеним професором в Університеті Джорджа Мейсона. Читаючи обов'язковий розділ з еволюції, вона прочитала одну лекцію про проблеми з доказами теорії Дарвіна й побіжно згадала про суперечки навколо Розумного задуму. Наприкінці лекції вона попросила студентів «подумати про це самостійно». З цієї причини контракт із Крокер не був продовжений.³⁶

Добре, тоді не думайте про це самі

У 2005 році вчитель біології Брайан Леонард збирався отримати докторський ступінь з природничо-наукової освіти в Університеті штату Огайо. Його дисертацію, що являла собою кількісне дослідження реакції групи студентів на критичний аналіз еволюції, вже було схвалено комісією. Однак в останній момент три продарвінські професори (які зізналися, що не читали дисертацію Леонарда) подали на нього скаргу. У скарзі стверджувалося, що він поводився неетично, вселяючи студентам, що в неодарвінізмі є слабкі місця. В результаті університет заблокував докторський ступінь Леонарда.³⁷

Девід Коппедж почав працювати в Лабораторії реактивного руху НАСА в Каліфорнії 1996 року. Протягом дев'яти років він був провідним системним адміністратором амбітної місії «Кассіні» до Сатурна. Потім йому оголосили догану й понизили на посаді за те, що він у приватному порядку роздавав DVD-диски про Розумний задум колегам, які їх просили. У 2011 році його було звільнено.³⁸

Всесвітньо відомий палеонтолог Гюнтер Беклі керував виставкою, присвяченою Дню Дарвіна, у 2009 році в Державному музеї природничої історії в Штутгарті, Німеччина. Експозиція була здебільшого дарвінською, але містила критику Розумного задуму, в якій було представлено деякі книги прихильників Розумного задуму. Прочитавши деякі з книг прихильників Розумного задуму, Беклі дійшов висновку, що дарвіністи неправильно представляють Розумний задум. Поступово він змінив свої погляди й 2015 року публічно заявив про свою підтримку ID. Після цього, за словами Беклі, в музеї йому сказали, що «його більше не чекають, й що мені було б краще, якби я вирішив звільнитися». В підсумку він був змушений піти у відставку.³⁹

Під контролем парадигми

Як зазначав Кун, основні наукові журнали (як і наукові товариства) також значною мірою контролюються панівною парадигмою. З цієї причини статті про Розумний задум або навіть статті на інші теми, написані відомими прихильниками Розумного задуму, рідко публікуються в провідних журналах.

Кілька років тому я надіслав статтю з клітинної біології в один відомий науковий журнал. У статті не згадувався Розумний задум. Після того як я вніс кілька рекомендованих змін, моя стаття пройшла рецензування, й редактор надіслав мені листа, в якому повідомив, що хоче її опублікувати. У нього було тільки одне останнє запитання: Чи був я «Джонатаном Веллсом, прихильником Розумного задуму?». (Точно його слова.) Я відповів, що так. Після цього він відправив статтю ще одному читачеві, чия «рецензія» насправді не стосувалася її змісту, а звучала як гнівна тирада з блогу прихильників Дарвіна. Потім редактор повідомив мені, що вирішив не публікувати мою статтю.⁴⁰

У тому ж науковому журналі 2020 року біохімік Дейв Спейджер підкріпив упередження проти Розумного задуму. Він рекомендував, щоб інтернет-пошуковики, що розміщуються технологічними гігантами, явно дискримінували Розумний задум; якщо технологічні гіганти чинитимуть опір, уряд має «змусити їх», написав він. Зокрема, Спейджер рекомендував «обов'язкові банери з колірним кодуванням, що попереджають про постійні фактичні помилки або ненауковий зміст, який маскується під науку».⁴¹ 

Кілька застережних слів

Філософа науки Томаса Куна критикували за різноманітні невідповідності в його аргументації, включно з його тенденцією перемикатися туди-сюди між кількома значеннями слів «парадигма» й «теорія». Серйозніше його критикували за релятивізм, оскільки він іноді писав так, ніби жодна парадигма не ближча до об'єктивної реальності, ніж будь-яка інша. Але мені здається, що головна проблема Куна полягала в тому, що він сам діяв у рамках парадигми – дарвінізму, – не визнаючи її такою. Наприклад, на противагу думці Карла Поппера про те, що теорії не можна перевірити, а можна тільки фальсифікувати, Кун писав, що «перевірка подібна до природного добору: вона відбирає найбільш життєздатні з реальних альтернатив у конкретній історичній ситуації».⁴²

Як еволюціонує наука?

Кун навіть завершив «Структуру наукових революцій», назвавши свій підхід «еволюційним поглядом на науку». Наприкінці свого останнього розділу він написав:

«З аналогією, що пов'язує еволюцію організмів з еволюцією наукових ідей, можна легко перегнути палицю. Але щодо питань цього заключного розділу [тобто прогресу через революції] вона майже ідеальна... [Вирішення революцій – це добір шляхом конфлікту всередині наукового співтовариства найбільш підходящого способу займатися майбутньою наукою. Чистим результатом послідовності таких революційних доборів, розділених періодами нормальних досліджень, є чудово адаптований набір інструментів, який ми називаємо сучасним науковим знанням. Послідовні етапи цього процесу розвитку характеризуються зростанням артикуляції та спеціалізації. І весь цей процес міг відбуватися, як ми зараз вважаємо, під час біологічної еволюції, без будь-якої мети, постійної фіксованої наукової істини, зразком якої є кожний етап у розвитку наукового знання».⁴³

Захист Куна від критиків, які згодом називали його релятивістом, був заснований на аналогії між біологічною еволюцією та історією науки. У постскриптумі 1970 року до своєї книги 1962 року він написав:

«Уявіть собі еволюційне дерево, що відображає розвиток сучасних наукових спеціальностей від їхніх спільних витоків, скажімо, у примітивній натурфілософії та ремеслах. Лінія, проведена вгору по цьому дереву, ніколи не подвоюючись, від стовбура до верхівки будь-якої гілки, простежить послідовність теорій, пов'язаних між собою за походженням. Розглядаючи будь-які дві такі теорії, обрані з точок, розташованих не надто близько до їхніх витоків, нескладно скласти список критеріїв, які дали б змогу неупередженому спостерігачеві раз по раз відрізняти більш ранню теорію від більш пізньої... [Якщо такий список можна скласти], то розвиток науки, як і біології, є односпрямованим й незворотнім процесом. Пізніші наукові теорії краще за ранні розв'язують головоломки часто в абсолютно різних умовах, до яких вони застосовуються. Це не позиція релятивіста, і вона показує, в якому сенсі я переконано вірю в науковий прогрес».⁴⁴

У підсумку, схоже, навіть Кун визнав, що некеровані процеси не розв'язують проблем й не приводять до істини; необхідне розумне керівництво.

Рух в бік дизайну

Незважаючи на ці проблеми з аргументацією Куна, ми все ж таки можемо отримати користь з його опису того, що відбувається під час наукових революцій. До них належать: (1) акцент на суперечках про визначення науки; (2) поширення різноманітних формулювань наявної парадигми, що відображають зростаюче невдоволення її прихильників; і (3) те, як захисники наявної парадигми використовують усі наявні в їхньому розпорядженні інституційні засоби – зокрема, фахові журнали, членство в фахових суспільствах, фінансування роботи й досліджень, – щоб протистояти претенденту.

Усе це наочно проявляється в нинішній полеміці між дарвінізмом й Розумним задумом. Чи стане Розумний задум тією парадигмою, яка успішно замінить дарвінізм, поки що невідомо. Але, без сумніву, сучасна неодарвінська модель еволюції – це теорія, що переживає кризу.