Коли більшість людей думають про радіоізотопне датування, найчастіше на думку спадає вуглець-14 (С¹⁴) або радіовуглецеве датування.¹ Однак С¹⁴, радіоактивний різновид вуглецю, розпадається занадто швидко, щоб використовувати його для датування гірських порід, вік яких, на думку світських вчених, становить мільйони років. За такої швидкості розпаду радіоактивний вуглець у зразку буде неможливо виявити за віку менше ніж 100 000 років.

Ось чому геологи використовують інші методи радіоізотопного датування з дуже повільними показниками розпаду (довгим періодом напіврозпаду), постулюючи великий вік гірських порід, а отже, Землі. До них належать ⁴⁰K-⁴⁰Ar (калій-аргоновий), ⁴⁰Ar-³⁹Ar (аргон-аргоновий), ⁸⁷Rb-⁸⁷Sr (рубідій-стронцієвий), ¹⁴⁷Sm¹⁴³Nd (самарій-неодимовий), U-Pb (уран-свинцевий) та ²⁰⁶Pb-²⁰⁷Pb (свинець-свинцевий) методи датування.

Кожен метод потребує кілька основних припущень.² Перш за все, кожен із них передбачає, що швидкість розпаду радіоізотопів ніколи не змінювалась протягом усього часу існування породи. По-друге, кожен метод повинен прийняти якусь початкову кількість як батьківських, так і дочірніх ізотопів. По-третє, усі методи припускають, що жодна кількість ізотопів не додавалась або вимивалась підземними водами, змінюючи загальну кількість ізотопів.

Хоча постійний коефіцієнт розпаду може здаватися обґрунтованим, проект ICR «Радіоізотопи та вік Землі» (RATE) чітко продемонстрував, що швидкості розпаду радіоізотопів, які використовуються методологіями датування, найімовірніше, прискорилися в якийсь час у минулому, тобто швидкості не були постійними.³

Наступний крок включає вираження швидкості розпаду як періоду напіврозпаду та введення його у загальне рівняння віку нижче. Період напіврозпаду – це час, протягом якого половина вихідного радіоактивного елемента (батьківського ізотопу) розпадається на інший елемент (дочірній ізотоп).

Це рівняння непрямо припускає, що початкова кількість батьківських ізотопів у гірській породі відома. Знання початкової кількості батьківського елемента та величини розпаду є критичним для розрахунку точного віку. Крім того, підземні води, що протікають через гірські породи, можуть з часом змінювати кількість батьківських та дочірніх ізотопів. Деякі будуть виведені, а інші можуть бути додані. Проте рівняння припускає, що цього не відбувалось.

Світські вчені застрягли з одним рівнянням, яке має кілька невідомих. Будь-яке одне рівняння саме по собі може визначити лише одне невідоме. Запитайте свого вчителя математики. Щоб вирішити більше невідомих, вам знадобиться така сама кількість рівнянь.

Щоб заповнити пробіли, світські геологи припускають початкову кількість батьківських ізотопів та включають її у рівняння. І оскільки сьогоднішні періоди напіврозпаду вимірюються мільйонами або мільярдами років, припущення про постійну швидкість розпаду фактично гарантує вченим великий вік. Але без машини часу немає способу перевірити, чи правильна їхня відповідь. Цей метод є точним, але не обов'язково правильним. Бо радіоізотопні дати гірських порід відомого віку (тобто історичних вивержень вулканів) зазвичай містять значні помилки!⁴

Нарешті, модель, яка використовується для деяких інших методів радіоізотопного датування – ізохронна модель датування – неоднозначно відтворює лінійні зв’язки з віковою інформацією вихідних даних. Насправді, вихідні дані краще пояснюються змішуванням ізотопів.^{5 6}

Підводячи підсумок, радіоізотопні датування не дають точної дати порід від недавніх вивержень вулканів,⁴ а різні методи часто суперечать один одному.³ Існують вагомі докази того, що в минулому темпи розпаду різнилися. І первинна модель використовує співвідношення ізотопів та необґрунтовані припущення для отримання віку.

Вчені-креаціоністи ще працюють, щоб відповісти на питання, пов'язані з радіоактивним розпадом.⁷ Але враховуючи суперечності та вбудовані необґрунтовані припущення, радіоізотопне датування не може та й не зможе довести великий вік Землі.