Антропологія
Креацентр > Статті > Антропологія > Жити 900 років

Жити 900 років

Кілька людей прожили близько 120 років. Ми більше знаємо й вміємо... але, з новими дослідженнями, чи можемо ми жити довше? Захоплююча нова інформація про те, як і чому ми старіємо, проливає трохи світла на довге життя людей до потопу.

Графік тривалості життя від Адама до теперішнього часу

Тривалість життя записана в Біблії, починаючи з до-потопных патріархів (нанесених на дату народження). Зверніть увагу на явне падіння тривалості життя після потопу. Це свідчення того, що у світовій історії відбувається щось дуже драматичне.


У книзі Буття записана тривалість людського життя, яка виглядає вельми відмінною від нашого сьогоднішнього досвіду. Адам жив 930 років, Ной — ще довше, до 950 років (див. графік нижче). Ці тривалі періоди життя не розподілені випадковим чином; вони систематично збільшуються до потопу й різко скорочуються після нього.

Ці величезні віки не надані в Біблії, як якщо б вони були чимось екстраординарним для того часу.

Багато людей насміхаються над такими віковими категоріями, стверджуючи, що вони «біологічно неможливі». Сьогодні, навіть якщо вони уникають всіх смертельних хвороб, люди, як правило, вмирають від старості, перш ніж вони досягнуть віку більше 100 років. Навіть у самих виняткових випадках вік не перевищує 120 років.

Проте погляд на докази, пов'язані зі старінням, передбачає, що очевидна верхня межа сьогоднішньої середньої тривалості життя не є чимось «біологічно неминучим» для людей або інших багатоклітинних істот.

Хвороби, дієта, «знос» і інші фактори навколишнього середовища, безсумнівно, відіграють певну роль у тому, як довго ми живемо. Однак тепер виявляється, що в основі цього лежать фактори, якимось чином записані в наш генетичний код, які визначають, що таке «верхня межа» нашого віку. У цьому немає нічого дивного, більшість з нас знає сім'ї, в яких майже всі члени живуть до глибокої старості — і навпаки, звичайно.

І хоча середня «верхня межа», мабуть, «запрограмована» на кожен вид, селекційні експерименти показали, що ця межа може бути змінена, навіть суттєво. Експерименти з плодовими мухами й черв'яками показали, що додаткове довголіття може бути виведене в цих популяціях. Таким чином, ви можете мати дві популяції однієї і тієї ж мухи, причому одна група в середньому живе в багато разів довше, ніж інша. Навіть генетичний «перемикач», залучений до довголіття, був ідентифікований у одного виду хробака.

Жити на повну котушку

У 1960-х роках адвокат середніх років у Франції уклав угоду з 90-річною клієнткою: він отримав право власності на її квартиру в обмін на пристойне щомісячне утримання. Вона могла б прожити в квартирі все своє життя безкоштовно.

Жанна Калмент

Це здавалося очевидним виграшем: через її похилий вік адвокат, безсумнівно, отримає дуже дешеву квартиру, а клієнтка проживе роки, що залишилися, з високим доходом.

На превеликий жаль адвоката, його клієнтці Жанні Калмент судилося стати довгоживучою особистістю в сучасній історії. Вона померла в 1997 році (у здоровому глузді) у віці 122 років та 164 днів. Її адвокат помер від старості задовго до неї. Він, у решті решт, оплатив вартість її квартири багато разів.

Два французьких дослідника нещодавно простежили генеалогію Жанни Калмент протягом п'яти поколінь з обох сторін. Кожен з її предків прожив у середньому на 10,5 років довше, ніж середній вік на момент смерті людей в тому ж регіоні. Вони прийшли до висновку, що те, як вона жила чи що їла, не було головним чинником у її похилому віці, але що рідкісне поєднання генів довголіття повинно було об'єднатися в одній людині. Очевидно, їй також вдалося уникнути будь-якого нещасного випадку, який міг би привести до більш ранньої смерті.

Це узгоджується з нашою тезою про наявність генетичних факторів довголіття. Наявність великої кількості цих елементів у наших предків до потопу цілком могло б пояснити їх довге життя, в той час як втрата деяких з них могла б пояснити подальше скорочення тривалості життя.

Чому ми зношуємося?

Чому багатоклітинні істоти (як і люди) всі, в решті решт, зношуються й вмирають? Недостатньо просто сказати, що існують фізичні закони, які диктують, що всі нерухомі структури зношуються. Це вірно, але біологічний механізм має вбудований «інтелект» (запрограмований в ДНК), який дає йому можливість відновлювати себе.

Ось чому одноклітинні істоти на зразок бактерій не вмирають від старості — вони просто діляться на дві нові копії, кожна з яких ділиться ще на дві, і так далі. [Примітка додано в травні 2009 року, змінено в березні 2014 року: насправді, в даний час існує безліч доказів того, що одноклітинні істоти можуть насправді страждати від старіння — тобто старіння й смерті, хоча можливість відокремити ідентичну «свіжу копію» передбачає, що вона не повністю порівнянна. І навпаки, блог Королівського товариства 27 березня 2014 року писав про багатоклітинних істот, відомих як гідра: «Є деякі докази того, що гідра має біологічне безсмертя – у разі аварії або недбалості ... вони можуть розмножуватися брунькуванням і не проявляють явного старіння (старіння до смерті).] У таких істот, як ми, є органи (наприклад, печінка, нирки тощо), які складаються з безлічі окремих клітин. Чому ці клітини не продовжують ділитися, відновлювати й оновлювати орган вічно? Якщо б це сталося, зі зношеними клітинами, заміненими новими, то ні одна з ваших «частин» не зношувалися б. Що означає, що ви ніколи не будете зношуватися. Ви можете бути вбиті падаючим деревом, або померти від якоїсь інфекції, але ви ніколи не помрете від старості.

Звичайно, це не так. Наші окремі органи зношуються. Клітини всередині них можуть розмножуватися деякий час, але не назавжди. Через деяку кількість разів вони просто перестають ділитися. Відомо, що звичайні людські клітини діляться тільки близько 80-90 раз, і все.

Виявляється, на кінчиках кожної з наших хромосом є структура, звана теломером. Думайте про це як про рахунковий пристрій, з кількома кульками на кінці. Кожного разу, коли клітина ділиться, це як якщо б кулька відхопила, вкорочення теломер (див. розділ нижче).1 Після того, як всі кулі пішли, поділ клітин більше не може мати місце. З того часу, як кожна клітина «йде», вона не замінюється новою. Таким чином, навіть якщо ви уникнете якого-небудь смертельного нещасного випадку або хвороби, у вас може відмовити один або кілька органів.

Механізм, за допомогою якого діляться клітини, керується інструкціями, записаними на ДНК, генетичному коді. Таким чином, схоже, що якась запрограмована генетична межа, хоч і не всі, цілком може бути великою частиною історії. Взагалі, немає жодної відомої біологічної причини, по якій тривалість життя 900 років або більше була б неможлива, якби ця генетична межа була встановлена в іншій точці.

І є підстави вважати, що в цієї генетичної «верхньої межі» дійсно можуть бути великі варіації. Ми вже бачили, що проста перестановка частот генів за допомогою селекційного відбору в плодових мухах може різко збільшити тривалість їхнього життя.

Тоді доречне питання звучить: «Як вони могли жити так довго?», але «Чому ми більше не живемо так довго?»

Як порівнювати тривалість життя?

Тривалість життя порівнянна

Ігноруючи смерть в результаті нещасного випадку або хвороби, різні живі істоти, мабуть, генетично запрограмовані жити протягом різних середніх періодів. Накопичуються докази того, що такі програми не є повністю фіксованими — селекція у деяких істот різко збільшила середню тривалість життя.

Нове середовище проживання Ноя

 Дивлячись на падіння тривалості життя після потопу, природно думати, що це повинно бути пов'язане з тим, що світ так різко змінився.  Дані скам'янілостей свідчать про те, що рівні вуглекислого газу (також, можливо, кисню) були вище в до-потопному світі.  Багато хто припустив, що атмосферний полог з водяної пари захищав до-потопний світ від космічної радіації.  Однак незалежно від того, так це чи ні, існує мало доказів того, що старіння істотно залежить від будь-якого з цих факторів.

 Ідея про те, що навколишнє середовище стало настільки «токсичним» після потопу, що скоротило тривалість нашого життя майже на вісім століть, до однієї дев'ятої того, чим було раніше, спотикається в одному важливому моменті.  Ною вже було понад 600 років, коли він вийшов із ковчега.  Але це нібито набагато більш вороже середовище не змусило його швидко зів'янути й померти протягом декількох десятиліть.  Замість цього він прожив ще 350 років, обігнавши за віком навіть свого предка Адама.

 Ми не знаємо, чи можуть фактори навколишнього середовища викликати проблеми тільки на етапі розвитку людського життя.  Проте, одне просте пояснення того, чому Ной все ще так довго жив, полягає в тому, що генетичний склад Ноя дав йому можливість жити так довго.  І що, можливо, більшість (якщо не всі) людей до потопу були запрограмовані на набагато більшу тривалість життя, ніж ми запрограмовані на сьогоднішній день.

 Так що ж трапилося?  Пам'ятайте, що все населення скоротилося до жменьки.  Є добре відомі способи, за допомогою яких форми генів (відомі як алелі), які можуть включати будь-яке кодування для більш  тривалого життя, можуть бути усунені з популяції, яка пройшла через таке «вузьке місце» — до восьми осіб (див. вставку).

 Інші чинники

Якщо така генетична втрата була причиною зниження тривалості життя, то вона може бути не єдиною. Шкідливі мутації, що накопичуються з більш високою швидкістю, можливо, зіграли свою роль. Деякі з цих мутацій, можливо, викликали втрату довжини теломери, наприклад. Після потопу різноманітність рослин, доступних для їжі, різко скоротилося, можливо, це одна з причин, чому в цей момент Бог дозволив людині їсти м'ясо. Проте навіть самий завзятий ентузіаст здорового харчування не припустив би, що, просто змінивши свій раціон, ми могли б прожити сьогодні 950 років. Можливо, деякі з цих інших факторів є причиною тривалого занепаду, яке триває століттями. Ісаак дожив до 180, Мойсей — до 120, цар Давид — всього 71 рік. Цікаво, що сьогодні ми спостерігаємо збільшення тривалості життя через фактори навколишнього середовища. Проте, я думаю, що, швидше за все, щоб жити десь так довго, як наш предок Ной, нам знадобляться деякі з його генетичних факторів.

Безсумнівно, кінцева причина всього старіння й смерті — це прокляття всього творіння, записане в рохділі 3 Буття. Адамові було сказано, що якщо він не послухається Бога, то «вмираючи, ти помреш» [літ. євр.] Адам негайно помер духовно, і почав вмирати фізично в той самий день, так само, як ми всі вмираємо сьогодні.

Сучасні генетичні дослідження показують, що всі ми успадковуємо неминучість старіння й смерті. Коли ми дивимося на те що в нас  з'являються зморшки, це повинно нагадувати нам про жах гріха в очах Святого Бога. І це повинно викликати у нас величезну подяку за те, що Бог передбачив шлях порятунку від Свого праведного суду над гріхом через Свого Сина, Господа Ісуса Христа.

Генетична втрата після потопу — причина для зниження тривалості життя?

Можливі генетичні комбінації, успадковані потомством.

Існує добре відоме й просте явище, зване «генетичним дрейфом», завдяки якому різні форми (алелі) генів (ділянки ДНК, що кодують різні характеристики) можуть губитися в невеликих популяціях.

Гени приходять парами; ви наслідуєте один від своєї матері й один від свого батька. У прикладі, показаному вище схематично, форма гена «G» присутній у батька, а не матері. У кожного з дітей є тільки 50-50 шансів спадкування версію «G» цього конкретного гену, як показано. Тому ймовірність того, що ні один з нащадків не успадкує цей ген, зовсім не є віддаленою. (Якщо у них тільки троє дітей, то шанс дорівнює 1 до 8). У ситуації, коли вся людська раса складалася з Ноя, його трьох синів і їхніх дружин, цілком можливо, що деякі форми генів, присутніх у Ноя, не були передані далі. Оскільки в даний час представляється, що більша частина старіння знаходиться під генетичним контролем, втрата деяких генів довголіття може бути причиною падіння після потопу. Можливо, наступні вузькі місця популяції (у Вавилоні) сприяли подальшій генетичної елімінації.2

Зворотний відлік до смерті

«Закупорка» в кінці кожної хромосоми (звана теломером, від грецького τλλοTeltelos «кінець» і μρρο.meros «частина»), як і закупорені кінчики шнурків, необхідна для запобігання зношування кінців. Теломер скорочується з кожним поділом клітини — як тільки досягнута межа, клітини більше не можуть ділитися. Це, ймовірно, тільки один спосіб, яким наша обмежена тривалість життя «запрограмована» в нас. Немає ніякої біологічної причини, чому люди не могли б жити набагато довше, ніж вони живуть зараз, якщо б у них був відповідний генетичний склад.

Давно відомо, що існують клітини людини, які можуть продовжувати ділитися вічно — ракові клітини. Вони, схоже, не мають вбудованого «перемикача», який говорить клітині припинити розподіл, тому вони продовжують робити копії самих себе. Ось чому медичні лабораторії, які мають використовувати у своїй роботі клітинні лінії людини, можуть постійно забезпечуватися клітинами, які є «нащадками» раку однієї людини.(Лінія «безсмертних» клітин, «HeLa», яка використовується в безлічі наукових досліджень в області біології і фармакології. Лінія була отримана 8 лютого 1951 року через ракову пухлину шийки матки пацієнтки на ім'я Генрієтта Лакс, яка померла від цього захворювання. «HeLa» - акронім  імені та прізвища Генрієтти Лакс)

 Останнім часом лабораторні результати, засновані на ферменті3, який бере участь в реплікації теломера, викликали велике хвилювання.  Модифіковані лінії клітин людини розділилися в багато разів вище своєї межі.  Дехто припускає, що такі маніпуляції можуть привести до того, що люди будуть жити набагато довше, якщо вони не помруть від хвороби або нещасного випадку.  Старіння, безсумнівно, буде набагато складнішим, ніж ці спрощені дискусії, засновані на попередніх висновках, які можуть змусити нас думати.  Проте, дані досі переконливо свідчать про те, що генетика грає важливу роль в цьому питанні.


 Автор: Карл Віланд

 Дата публікації: сентябрь 1998

 Джерело: creation.com


Переклад: Горячкіна Г.

Редактор: Недоступ А.


 Посилання та примітки

 1. Спрощений для стислості — є коливання в довжині, з чистим скороченням.  У клітинах нашого мозку теломери не скорочуються.  Повернутися до тексту.

 2. Це передбачає, що в до-потопному світі, ймовірно, існували значні відмінності в тривалості життя, причому деякі з них були запрограмовані тільки на те, щоб жити максимум, скажімо, від 400 до 500 років.  Можливо, саме тому сини Ноя не відповідали його великому віку.  Повернутися до тексту.

 3. Цей фермент, званий теломеразою, був відкритий в 1980 році лауреатом премії Австралії 1998 року, професором Елізабет Блекберн.  Без теломерази клітини не можуть копіювати свої «ковпачки».  Професор Блекберн разом з Керол Грейдер і Джеком Шостаком були вдостоєні Нобелівської премії 2009 року в області фізіології і медицини, «за відкриття "того, як хромосоми захищені теломерами та ферментом теломерази"». Повернення до тексту.


Написати коментар