Кілька людей прожили близько 120 років. Ми більше знаємо й вміємо, але... з новими дослідженнями, чи можемо ми жити довше? Захоплююча нова інформація про те, як і чому ми старіємо, проливає трохи світла на довге життя людей до потопу.

Тривалість життя, описана в Біблії, починаючи з допотопних часів (нанесено дату народження). Зверніть увагу на явне падіння тривалості життя після потопу. Це свідчення того, що у світовій історії відбувається щось дуже драматичне.

У книзі Буття описано тривалість людського життя, яка дуже відрізняється від того, що ми бачимо зараз. Адам жив 930 років, Ной — ще довше, аж до 950 років (див. графік вище). Такі цифри не розподілені випадковим чином; їх значення систематично збільшуються до Потопу й різко скорочуються після нього.

В описі цих дат у Біблії немає нічого надприродного чи екстраординарного. Це була звичайна річ для тих часів

Багато людей насміхаються над такими віком, стверджуючи, що він «біологічно неможливий». Сьогодні, уникаючи навіть всіх смертельних хвороб, люди, як правило, вмирають від старості, недотягуючи навіть до 100 років. У найвинятковіших ситуаціях вік всеодно не перевищує 120 років.

Графік зміни тривалості життя, починаючи від Адама

Проте поглянувши на факти, які пов'язані зі старінням, можна побачити, що легкопомітна верхня межа сьогоднішньої середньої тривалості життя не є чимось «біологічно неминучим» для людей або інших багатоклітинних істот.

Хвороби, дієта, травми та інші фактори навколишнього середовища, безсумовно, відіграють певну роль у тому, як довго ми живемо. Однак тепер відомо, що в основі всього лежать фактори, певним чином записані в наш генетичний код, які й визначають «верхню межу» нашого віку. У цьому немає нічого дивного, більшість з нас знає сім'ї, в яких майже всі члени живуть до глибокої старості — і навпаки, звичайно.

І хоча середня верхня межа, мабуть, «запрограмована» на кожен вид, селекційні експерименти показали, що вона може бути змінена, навіть суттєво. Експерименти з плодовими мухами й черв'яками показали, що додаткове довголіття може бути виведене в цих популяціях. Таким чином, ви можете мати дві популяції однієї і тієї ж мухи, причому одна група в середньому живе в багато разів довше, ніж інша. Генетичний «перемикач», який активує довголіття, був навіть ідентифікований у одного вида хробака.

Жити на повну 

У 1960-х роках адвокат середніх років у Франції уклав угоду з 90-річною клієнткою: він отримав право власності на її квартиру в обмін на пристойне щомісячне утримання. Вона могла б прожити в квартирі все своє життя безкоштовно.Жанна Калмент прожила 122 роки

Це здавалося очевидним виграшем: через її похилий вік адвокат, безсумнівно, отримає дуже дешеву квартиру, а літня пані проведе залишок своїх недовгих років, маючи пристойний дохід.

На превеликий жаль адвоката, його клієнтці Жанні Калмент судилося стати особистістю, яка прожила найдовше в сучасній історії. Вона померла в 1997 році (у здоровому глузді) у віці 122 років та 164 днів. Її адвокат помер від старості задовго до неї. Він (і його майно), у решті-решт, оплатили вартість її квартири в декілька разів.

Два французьких дослідника нещодавно простежили генеалогію Жанни Калмент протягом п'яти поколінь з обох сторін. Кожен з її предків прожив у середньому на 10,5 років довше, ніж середній вік на момент смерті людей в тому ж регіоні. Вони прийшли до висновку, що те, як вона жила чи що їла, не було головним чинником у її похилому віці, однак рідкісне поєднання генів довголіття повинно було об'єднатися в одній людині. Очевидно, їй також вдалося уникнути нещасного випадку, який міг би призвести до більш ранньої смерті.

Це узгоджується з нашою тезою про наявність генетичних факторів довголіття. Наявність великої кількості цих елементів у наших предків до Потопу цілком могло б пояснити їх довге життя, в той час як втрата деяких з них могла б пояснити подальше скорочення тривалості життя.

Чому ми зношуємося?

Чому всі багатоклітинні істоти врешті-решт зношуються й вмирають? Недостатньо просто сказати, що існують фізичні закони, згідно з якими всі статичні структури зношуються. Це вірно, але біологічний механізм має вбудований «інтелект» (запрограмований в ДНК), який дає йому можливість відновлювати себе.

Ось чому одноклітинні істоти на зразок бактерій не вмирають від старості — вони просто діляться на дві нові копії, кожна з яких ділиться ще на дві, і так далі. [Примітка додано в травні 2009 року, змінено в березні 2014 року: насправді, в даний час існує безліч доказів того, що одноклітинні істоти можуть насправді страждати від старіння — тобто старіти й вмирати, хоча можливість створення ідентичної «свіжої копії» організму доводить, що це все одно працює дещо по-іншому. І навпаки, у блозі Королівського товариства 27 березня 2014 року написали про багатоклітинних істот, відомих як гідри: «Є деякі докази того, що гідра має біологічне безсмертя – у разі аварії або недбалості... вони можуть розмножуватися брунькуванням і не проявляють явних ознак старіння, яке б вело до смерті.] У таких істот, як ми, є органи (наприклад, печінка, нирки тощо), які складаються з безлічі окремих клітин. Чому ці клітини не продовжують ділитися, оновлюючи орган вічно? Якщо б так дійсно було, що усі зношені клітини замінялися б новими, то ні одна з ваших «деталей» не зношувалися б. Це звісно означає, що ви вцілому ніколи б не зношувалися. Ви могли б загинути від падіння дерева або померти від якоїсь інфекції, але ви ніколи не від старості.

Звичайно, насправді це не так. Наші окремі органи зношуються. Клітини всередині них можуть розмножуватися деякий час, але не завжди. Через деяку кількість разів вони просто перестають ділитися. Відомо, що звичайні людські клітини діляться тільки близько 80-90 раз, і все.

Виявляється, на кінчиках кожної з наших хромосом є структура, яка називається теломером. Думайте про це як про рахунковий пристрій з кількома кульками на кінці. Кожного разу, коли клітина ділиться, це кулька ніби відрізається, вкорочуючи теломери (див. розділ нижче).¹ Після того, як всі кулі пішли, клітини більше не можуть ділитися. З цього моменту, як тільки стара клітина вичерпує свій ресур, вона не замінюється новою. Відтак навіть, якщо ви уникнете якого-небудь смертельного нещасного випадку або хвороби, у вас може відмовити один або кілька органів.

Механізм, за допомогою якого діляться клітини, керується інструкціями, записаними в ДНК, генетичному коді. Таким чином, схоже, що якась запрограмована генетична межа, цілком може мати місце у цій історії. Взагалі, немає жодної відомої біологічної причини, черещ яку тривалість життя 900 років або більше була б неможлива, якби ця генетична межа була встановлена в іншій точці.

І є підстави вважати, що в цієї генетичної «верхньої межі» дійсно можуть бути великі варіації. Ми вже бачили, що проста перестановка частот генів за допомогою селекційного відбору в плодових мухах може різко збільшити тривалість їхнього життя.

Тоді головне питання, яке слід задавати, не «Як вони могли жити так довго?», а «Чому ми більше стільки не живемо?»

Нове середовище проживання Ноя

Дивлячись на падіння тривалості життя після Потопу, нормально думати, що це повинно бути пов'язане з тим, що світ так різко змінився. Дані скам'янілостей свідчать про те, що рівень вуглекислого газу (також, можливо, кисню) був вище в допотопному світі.  Багато хто припускає, що атмосферний купол, який був утворений водяною парою, захищав допотопну Землю від космічної радіації. Однак незалежно від того, так це чи ні, існує мало доказів того, що старіння істотно залежить від будь-якого з цих факторів.

Ідея про те, що навколишнє середовище стало настільки «токсичним» після Потопу, що скоротило тривалість нашого життя майже на вісім століть, залишивши лише одну дев'яту від того, що було раніше, має недолік в одному важливому моменті. Ною вже було понад 600 років, коли він вийшов із ковчега. Але нове нібито набагато більш агресивне середовище не змусило його швидко зів'янути й померти протягом декількох десятиліть. Замість цього він прожив ще 350 років, обігнавши за віком навіть свого предка Адама.

Ми не знаємо чи можуть фактори навколишнього середовища викликати проблеми тільки на етапі розвитку людського життя. Проте, одне просте пояснення того, чому Ной все ще так довго жив, полягає в тому, що генетичний склад Ноя дав йому можливість жити так довго. І що, можливо, більшість (якщо не всі) людей до Потопу були запрограмовані на значно більшу тривалість життя, ніж ми сьогодні.

Так що ж насправді трапилося? Пам'ятайте, що все населення Землі скоротилося до невеликої групи людей. Є добре відомі способи, за допомогою яких форми генів (відомі як алелі), які можуть включати будь-яке кодування для більшої тривалості життя, можуть бути усунені з популяції, яка пройшла через таке «просіювання» — до восьми осіб (див. вставку).

Інші чинники

Якщо така генетична втрата була причиною зниження тривалості життя, то вона може бути не єдиною. Шкідливі мутації, що накопичуються з більш високою швидкістю, ймовірно, зіграли свою роль. Деякі з цих мутацій, можливо, спричинили втрату довжини теломери. Після Потопу різноманітність рослин, доступних для їжі, різко скоротилася, і це, мабуть, одна з причин, чому в цей момент Бог дозволив людині їсти м'ясо. Проте, навіть найзавзятіший ентузіаст здорового харчування не припустив би, що, просто змінивши свій раціон, ми могли б прожити сьогодні 950 років. Можливо, деякі з цих інших факторів є причиною тривалого занепаду, яке триває століттями. Ісаак дожив до 180, Мойсей — до 120, цар Давид — всього 71 рік. Цікаво, що сьогодні ми спостерігаємо збільшення тривалості життя через фактори навколишнього середовища. Проте, я думаю, що, швидше за все, щоб жити десь так довго, як наш предок Ной, нам знадобляться деякі з його генетичних факторів.

Безсумнівно, кінцева причина всього старіння й смерті — це прокляття всього творіння, описане в розділі 3 книги Буття. Адаму було сказано, що якщо він не послухається Бога, то «вмираючи, ти помреш» [літ. євр.] Адам негайно помер духовно і почав вмирати фізично в той самий день, так само, як ми всі вмираємо сьогодні.

Сучасні генетичні дослідження показують, що всі ми успадковуємо неминучість старіння й смерті. Коли ми дивимося на те, що в нас з'являються зморшки, це повинно нагадувати нам про жах гріха в очах Святого Бога. Це повинно викликати у нас величезну подяку за те, що Бог передбачив шлях порятунку від Свого праведного суду над гріхом через Свого Сина, Господа Ісуса Христа.

Генетична втрата після Потопу — причина для зниження тривалості життя?

Існує добре відоме й просте явище, яке має назву «генетичний дрейф», завдяки якому різні форми (алелі) генів (ділянки ДНК, що кодують різні характеристики) можуть втрачатися в невеликих популяціях.

Гени приходять парами; ви наслідуєте один від своєї матері й один від свого батька. У схемі форма гена «G» присутня у батька, а не у матері. У кожного з дітей є тільки 50/50 шансів успадкувати версію «G» цього конкретного гену, як показано. Тому ймовірність того, що ні один з нащадків не успадкує цей ген також існує (якщо у них тільки троє дітей, то такий шанс становить 1 до 8). У ситуації, коли вся людська раса складалася з Ноя, його трьох синів і їхніх дружин, цілком можливо, що деякі форми генів, присутніх у Ноя, не були передані далі. Оскільки в даний час вважається, що найбільше на старіння впливають генетичні фактори, втрата деяких генів довголіття може бути причиною різкого падіння тривалості життя після Потопу. Можливо, наступні "звуження" популяції (у Вавилоні) сприяли подальшому генетичному елімінуванню.²

Зворотний відлік до смерті

«Закупорка» в кінці кожної хромосоми (звана теломером, від грецького τλλοTeltelos «кінець» і μρρο.meros «частина»), як і закупорені кінчики шнурків, необхідна для запобігання зношування кінців. Теломер вкорочується з кожним поділом клітини — як тільки досягнута межа, клітини більше не можуть ділитися. Це, ймовірно, тільки один спосіб, яким наша обмежена тривалість життя «запрограмована» в нас. Немає ніякої біологічної причини, чому люди не могли б жити набагато довше, ніж вони живуть зараз, крім відповідного генетичного складу.

Давно відомо, що існують клітини людини, які можуть ділитися вічно — ракові клітини. Вони, схоже, не мають вбудованого «перемикача», який наказує клітині припинити поділ, тому вони продовжують робити копії самих себе. Ось чому медичні лабораторії, які мають використовувати у своїй роботі клітинні лінії людини, можуть постійно забезпечуватися клітинами, які є «нащадками» раку однієї людини (ці клітини було отримано 8 лютого 1951 року з ракової пухлини шийки матки пацієнтки на ім'я Генрієтта Лакс, яка померла від цього захворювання. «HeLa» - акронім її імені та прізвища).

Останнім часом результати лабораторних досліджень з використанням фермента³, який бере участь в реплікації теломера, викликали великий інтерес.  Модифіковані лінії клітин людини поділилися в багато разів швидше, ніж звичайні клітини.  Дехто припускає, що такі маніпуляції можуть призвести до того, що люди будуть жити набагато довше, якщо вони не помруть від хвороби або нещасного випадку. Процес старіння, безсумнівно, є набагато складнішим, ніж різного роду спрощені дискусії, засновані на попередніх висновках, які можуть змусити нас думати. Проте, дані досі переконливо свідчать про те, що генетика грає важливу роль в цьому питанні.