Видоутворення

Статті / Біологія / Видоутворення / Спроектована адаптивність: швидка адаптація підтверджує модель, засновану на дизайні /

Спроектована адаптивність: швидка адаптація підтверджує модель, засновану на дизайні

13 квітня 1970 р. вибух кисневого балона на космічному кораблі «Аполлон-13» зірвав заплановану посадку на Місяць й поставив під загрозу можливість повернення екіпажу додому. Астронавтам, які перебували на борту, та інженерам Космічного центру імені Кеннеді довелося швидко імпровізувати. Використовуючи клейку стрічку, пластикові пакети та інші підручні засоби, вони пристосували систему видалення вуглекислого газу з командного модуля до місячного модуля, забезпечивши цілеспрямоване вирішення критичної проблеми. Ця швидко придумана рятівна модифікація призвела до порятунку астронавтів «Аполлона-13», що називають «зоряною годиною NASA».1

«Швидкість» характеризує реакцію інженерів NASA на цю небезпечну ситуацію. Однак навіть за відсутності кризи типовий підхід інженера до модифікації конструкції є спрямованим, швидким та вузькоспрямованим, оскільки інженери зазвичай працюють в стислі терміни та з обмеженими ресурсами. Чи можуть ці самі якості характеризувати реакцію живих істот на виклики довкілля?

Інститут креаційних досліджень розробляє інженерну модель, орієнтовану на організми, під назвою «безперервне відстеження довкілля» (continuous environmental tracking – CET) для пояснення того, як організми самопристосовуються до мінливих умов. Наша модель припускає, що адаптивні рішення, що виробляються організмами, можуть бути також охарактеризовані як спрямовані, швидкі та вузькоспрямовані. Як ми вже зазначали в цій серії статей про адаптивність, результати досліджень відповідають цим очікуванням.

Слова, що характеризують адаптацію, мають значення

Те, як ми описуємо результати адаптації, дає уявлення про те, чи вважаємо ми, що адаптацію цілеспрямовано створювали розроблені механізми, або ж це просто випадковий результат. Еволюційна теорія за своєю суттю є антипроєктною концепцією, що намагається пояснити, чому істоти здаються спроєктованими, але насправді такими не є. Таким чином, слова, що характеризують еволюційні адаптації, мають бути протилежні до тих, які використовуються для позначення цілеспрямовано розроблених інженером рішень. Отже, еволюційна теорія не припускає, що адаптивні результати можуть бути описані як жорстко регульовані, швидкі, повторювані, інколи оборотні та з дуже цілеспрямованими й навіть передбачуваними реакціями.

Як ми вже говорили в попередніх статтях,2 видатний еволюціоніст Стівен Джей Гулд наголошував на тому, що еволюційна теорія «повинна» обов'язково характеризувати як генетичні зміни, так і адаптацію як неспрямовані, численні та невеликі за масштабами, тобто дуже поступові. Очевидно, що «ненаправлена» відображає нецільові, випадкові результати еволюції, але й «численна» теж. Коли популяції продукують величезну кількість потенційних рішень екологічних проблем, це дає можливість безсистемного підходу до розв'язання проблем, що різко контрастує з розробленими рішеннями, які зазвичай характеризуються як «цілеспрямовані».

Чому поступовість змін необхідна для того, щоб підтримати ідею про те, що адаптація – це просто нецільовий, випадковий результат? По-перше, якщо у відповідь на виклик довкілля організм виробляє ознаки, які не тільки є вузькоспрямованими розв'язаннями проблеми, а й виникають швидко, а не поступово, то це може свідчити про те, що вони є результатом роботи вроджених механізмів, які дають змогу організмові самостійно пристосовуватися до умов, що змінюються. Такий результат буде протилежний нецільовому або випадковому.

По-друге, дарвінізм в своїй основі зводиться до того, що смертельні виклики, які випадково виникають в природі, нібито дроблять генетичні варіації на кілька тих, що вижили, без врахування попередньої мети або майбутніх потреб. Це означає, що еволюційні шляхи організмів мають безцільно блукати в часі. Кумулятивні зміни, природно, будуть поступовими й навряд чи повторяться в інших організмів. Наполягання на тому, що генетична мінливість виникає внаслідок випадкових мутацій, вносить в дарвінізм ще один нецільовий елемент, що робить адаптивні результати вкрай непередбачуваними. Градуалізм має бути основним постулатом еволюційної теорії, щоб зробити її якомога більш антипроєктною.

Еволюційна теорія передбачає повільні темпи адаптації

Величезна кількість біологічних ознак, на які має зважати еволюція, є однією з причин того, що її темпи мають бути надзвичайно повільними. Згідно з еволюційною теорією, кожен білок, процес, орган чи система створюються шляхом поступового накопичення вкрай рідкісних корисних випадкових генетичних помилок протягом мільйонів років. В описі тематичного випуску одного з журналів Британського королівського товариства це очікування виражено таким чином:

«Двадцять п'ять років тому погляд науки й суспільства на темпи еволюції не надто відрізнявся від того, що понад 100 років тому проголосив Дарвін: "ми нічого не бачимо в цих повільних змінах прогресу, доки стрілка часу не відмітить довгий проміжок століть"».3

Гулд посилається на той самий припис Дарвіна, але безпосередньо перед ним додає: «Істотні зміни можуть відбуватися як дуже рідкісна подія, але більшість змін має бути невідчутною навіть в геологічних масштабах», підтверджуючи тим самим, що «градуалізм може являти собою найцентральніше переконання, яке лежить як всередині, так і поза усіма думками Дарвіна».4 Таким чином, схоже, що еволюційну теорію не можна зручно позбавити градуалізму без серйозної втрати свого потенціалу для пояснення біологічних ознак, окрім задуму.

Градуалізм – це потужна концепція, яка використовується для утвердження еволюції. Якщо хтось запитує, чому спостерігаються тільки адаптації, але немає реальної еволюції, еволюціоністи відповідають, що ніхто не повинен очікувати, що це станеться, якщо тільки він не проживе тисячі поколінь. Якщо поняття еволюції істот в принципово інші істоти абсолютно чуже людському досвіду, то й незбагненно повільні темпи еволюції теж. Ця відірваність від раціонального людського досвіду відкриває можливість для неймовірно багатої уяви вигадувати історії, що екстраполюють всілякі еволюційні зміни. І завдяки чудесам уяви неможливе стає еволюційною реальністю.

Однак реальність вкотре не узгоджується з еволюційною теорією. У вражаючому контрасті з очікуваним градуалізмом в описі журналу Британського королівського товариства говориться: «Тепер, однак, ми маємо зовсім іншу точку зору: швидка еволюція відбувається навколо нас постійно».3

Реальність: Швидка самокорекція за допомогою регульованих механізмів

Біологічні реакції істот не тільки відбуваються швидко, але істоти мають властивості, що дають їм змогу уважно стежити за змінами навколишнього середовища. В Бразилії гекони були швидко ізольовані від материкових родичів й один від одного, коли внаслідок затоплення водосховища утворилося п'ять нових островів. Великі гекони незабаром вимерли. Протягом 15 років дрібніші гекони на кожному острові харчувалися більшою здобиччю й самостійно пристосувалися до того, що в них стали помітно більшими рот і голова по відношенню до довжини тіла. Ці результати «ілюструють, що популяції можуть реагувати на екологічні зміни як швидко, так і паралельно».5 Окрім того, що схоже на випадок екологічного стеження, «швидку еволюцію було зареєстровано останнім часом у кількох таксонів, причому темпи змін фенотипу наближалися до темпів екологічних змін, але не збігалися з ними».5

В іншому повідомленні йдеться про те, що організми, мабуть, уважно стежать за змінами температури. Дослідники вивчили низку ознак й генетику широко поширеної сіро-зеленої ящірки Anolis carolinensis в п'яти місцях проживання від південної Оклахоми до Мексики.6 Виявилося, що у північних ящірок по-іншому виражені гени, які, як вважається, краще переносять холодну погоду. Взимку 2013-2014 рр. на півдні США спостерігалося надзвичайно тривале й глибоке похолодання. Примітно, що весняні експерименти з ящірками на кордоні з Мексикою показали, що вони несподівано виявилися більш стійкими до холоду та генетично «демонстрували зсуви в експресії генів переважно в бік середніх рівнів експресії найпівнічнішої популяції».6

На 25 невеликих островах Флориди Anolis carolinensis, що вільно мешкає від основ дерев до їхніх крон, був захоплений іншим видом ящірок – Anolis sagrei, який домінує в ділянці основи дерев. A. carolinensis переселився вище. Коли дослідники повернулися через 15 років, вони виявили, що за 20 поколінь у популяцій A. carolinensis на всіх островах з'явилися більші подушечки пальців з великою кількістю клейких ламелей, що поліпшило їхню здатність чіплятися за дрібні гілки.7

Заєць-біляк, мабуть, уважно стежить за змінами тривалості світлового дня, температури і, ймовірно, снігового покриву. Вчені зі штату Монтана вивчають сезонну линьку зайця з коричневого на білий і навпаки. В одному році спостерігалися стійко низькі температури та рясний снігопад, й дослідники помітили, що «дата закінчення весняної линьки 2011 року настала на 19 днів пізніше, що відповідає більш тривалій тривалості снігового покриву того року».8

Дослідження, проведене під керівництвом Ноа Ріда, показало, що «популяції атлантичної риби-фундулюса швидко адаптувалися до зазвичай смертельного рівня забруднення в чотирьох міських естуаріях».9 В іншому звіті, який звучить як цілеспрямована реакція звичайного фундулюса на зміну довкілля, результати дослідження Ріда описуються як «переконливі докази того, що адаптація відбулася швидко та шляхом подібних генетичних змін в численних популяціях риби, що незалежно колонізували забруднені місця існування».10 Команда Ріда виявила у фундулюсі приклад того, що конструюють інженери: вбудовані системи, які заздалегідь виробляють розв'язання смертельно небезпечних проблем, оскільки поступовий, ітеративний процес розв'язання був би невдалим. Відповідно, Рід виявив, що «постійна генетична мінливість сприяє швидкій адаптації до токсичного середовища шляхом залучення наявних, корисних генетичних варіантів, уникаючи потенційних часових затримок, що могли б виникнути, якби еволюційна реакція залежала від корисних мутацій de novo».10

Форель, як і риба-фундулюс, вже володіє генетичною інформацією, необхідною для успішного вирішення екологічних проблем й швидкого заповнення нових ніш. Про це повідомляє Science:

«Хоча ми схильні думати, що еволюція відбувається протягом тисяч, а то й мільйонів років, критичні зміни можуть зайняти не більше століття. Саме так сталося з групою сталевоголових форелей (Steelhead), пересаджених у 1890-х роках із солоних каліфорнійських морів в прісні води озера Мічиган для розвитку риболовлі».11

Нещодавно ICR повідомив ще кілька прикладів того, як організми швидко самопристосовуються до умов, змінених людиною, та навела слова одного з провідних дослідників, який зауважив, що ці адаптації «відбуваються навколо нас постійно» і що «в багатьох випадках ці ефекти проявляються лише за кілька років або десятиліть – швидше, ніж традиційно вважали біологи»12.

Модель, заснована на дизайні, як і CET, передбачає «миттєву» самокорекцію

Як уже зазначалося раніше, градуалізм є одним з основних постулатів еволюційної теорії. Темпи еволюції ніколи не повинні були характеризуватися як швидкі. Уявіть собі реакцію школярів, яким навіяли це переконання, якщо вони дізнаються про такий яскравий заголовок у науковому журналі Nature: «Як швидкісна еволюція змінює екологію: Дарвін вважав, що еволюція надто повільна, щоб змінювати навколишнє середовище в спостережуваних часових масштабах, – екологи виявляють, що він помилявся».13 Ця стаття показує, як еволюціоністи охоче ковтають результати, які повністю суперечать їхній теорії, і потім десятиліттями приховують їх від школярів:

«Всі зрозуміли, що швидка еволюція відбувається повсюдно, – каже еволюційний еколог Ендрю Хендрі з Університету Макґілла в Монреалі (Канада)... Дарвін й уявити собі не міг, що побачить це в дії, оскільки вважав, що еволюція відбувається тільки за "великий проміжок часу". Але до кінця 1990-х років екологи почали розуміти, що еволюцію можна спостерігати в межах кількох поколінь даного виду».13

Теорія адаптації, яка вимагає, щоб зміни були ненаправленими, численними й невеликими за об’ємом, не може пояснити настільки швидкі реакції на виклики довкілля. Однак якщо організми ретельно відстежують зміни довкілля за допомогою тих самих елементів, які використовуються в створених людиною системах стеження, то можна очікувати, що їхня самокорекція характеризуватиметься як дуже швидка або навіть «миттєва» та «така, що відбувається повсюдно». Ми вже бачили, що адаптивні рішення організмів характеризувалися як «спрямовані» й «вузькоспрямовані»,2 а тепер ще й як «швидкі».

Різниця між рішеннями, створеними живими організмами та інженерами NASA, полягає лише в ступені складності. З усіх людей інженери повинні цінувати великі інженерні подвиги. Найкращі інженери, відповідальні за зоряний час NASA, мають сказати про свого Творця: «Які то величні діла Твої, Господи, дуже глибокі думки Твої…» (Пс. 92:5)

Читайте Креацентр Планета Земля в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх новин.

Подібні матеріали

08.07.2021

Пілтдаунська людина – найбільший обман в історії Британії

Історія відкриття найстарішого англійця (як часто називали Пілтдаунську людину) загальновідома. Вважається, що робітник, який працював на гравійному кар’єрі неподалік від селища Пілтдаун в Сасексі, що на півдні Англії, знайшов уламок кістки. Він передав його місцевому археологу-любителю Чарльзу Доусону, який перевірив знахідку і сказав, що це фрагмент черепа, який, можливо, належав людині. Доусон почав пошуки інших частин, і в 1912 році була знайдена щелепа. Сер Артур Сміт Вудворд з Британського музею підтвердив, що череп має людські риси, а щелепа нагадує мавпячу. Знахідка стала відома як Пілтдаунська людина і отримала назву Eoanthropus dawsoni, що означає «Передсвітанкова людина Доусона». В 1915 році в парі кілометрів від місця першої знахідки був знайдений ще одна передсвітанкова людина. Викопні рештки тварин, які жили разом з Пілтдаунською людиною, а також інструменти, які цей гомінід використовував, також були знайдені в цих двох місцях. Нарешті, «доказ» того, що мавпи перетворились в людей, були знайдені в Англії.

arrow-up