Природний добір – це не те саме, що еволюція.

Це важливе «рівняння»,¹ про яке повинні знати всі люди, а саме: «Природний добір не дорівнює (≠) еволюції».² Християни повинні знати це, щоб їх не вводили в оману, а прихильники еволюції – щоб пам’ятати, що їм ще належить виконати багато роботи, перш ніж вони зможуть стверджувати, що мають механізм еволюції.

Як часто ми чуємо, що природний добір наводять як доказ еволюції. Зміни розмірів, кольорів, візерунків шкіри та форм нерідко виставляються як «дошка пошани» еволюції. Цей прийом підміни понять так часто викривався, що дивно, що його досі використовують і що люди все ще на нього потрапляють.

Сам цей вислів повинен насторожувати людей, вказуючи на те, що тут чогось не вистачає. Якщо ми замислимося над словом «добір», то в повсякденному житті ми обираємо з того, що вже існує. Уявіть, що вас просять вибрати карти з колоди. Ви могли б вибирати карти щосекунди протягом усього життя, і все, чого б ви досягли, – це різні комбінації тих самих карт. Ви не створили б нічого нового – лише переставляли б карти, прибирали їх або додавали з іншої колоди.

Якщо фокусник просить вас вибрати карту з колоди, а потім дивує чимось новим, ви розумієте, що це ілюзія, спритність рук. Нам потрібно навчитися розпізнавати таку саму «спритність рук» у прихильників еволюції, коли вони стверджують, що витягли з колоди щось «нове». Добір завжди відбувається з уже наявного набору або діапазону; він нічого нового не створює.

Ця ілюстрація однаковою мірою застосовна і до «добору» в біологічному контексті. Творець знав про різні умови навколишнього середовища, до яких Його творінням довелося б пристосовуватися після гріхопадіння та прокляття, а особливо після Всесвітнього потопу за часів Ноя, щоб вижити. Він заклав у генетичну інформацію кожного «роду» створінь свого роду багате різноманіття їхніх ознак. Це включає характеристики, які взаємодіють з навколишнім середовищем: загальний розмір рослини, тварини або людини; розміри окремих органів або частин тіла, таких як дзьоби та носи, розміри листя, колір шкіри, довжина, структура та забарвлення волосся й пір’я.

Усі ці та багато інших варіацій були «запрограмовані» в ДНК Його творінь, щоб у міру розселення популяцій різних родів у нові середовища існування прояв цих варіацій допомагав окремим особинам виживати в цих умовах. Особи з такими ознаками потім передавали їх своєму потомству. Коли ці варіації та середовище існування популяції, в якій вони проявляються, стають достатньо різними, ми можемо виділяти різні «види». В всьому цьому процесі добору нова інформація ніколи не додається: вона може зберігатися або втрачатися, але не набуватися.

Креаціоніст-хімік і зоолог Едвард Блайт (1810-1873) писав про природний добір приблизно за 25 років до того, як Дарвін використав це поняття для підтримки своєї теорії еволюції. Блайт чітко бачив це дивовижне явище як прояв провидіння всевідаючого, всезнаючого та винахідливого Творця-Бога.

Знаючи Божу любов до краси (відображену в чоловіках і жінках, створених за Його образом), Бог, ймовірно, також мав на увазі вражаюче різноманіття птахів, риб, собак і котів, яке ми змінили за допомогою «штучного добору» виключно заради «краси», а не виживання.³

Але незалежно від того, чи відбираються варіації природним шляхом під впливом середовища, чи штучно селекціонерами заради певної ознаки, це залишається лише «добором» з уже наявної генетичної інформації. Нічого нового не створюється.

Патентне право вимагає, щоб продукт мав «винахідницький рівень», щоб його можна було запатентувати. Прості зміни в дизайні вже наявного продукту не можуть бути запатентовані. З цього питання велося багато судових спорів щодо патентних прав.

Еволюція вимагає того самого – «інноваційного кроку», нового органа або частини тіла, поява яких зумовлена новою інформацією в ДНК, якої раніше не було. Незважаючи на величезні ресурси, спрямовані на вивчення еволюції в університетах і дослідницьких інститутах, природний добір ніколи не був продемонстрований як такий, що здатний призвести до такого роду «інноваційного кроку».

Сучасні дарвіністи вказують на мутації як на механізм, який забезпечує ту новизну, з якої потім «природний добір» здійснює вибір. Отже, прихильники еволюції мали б зосередитися на мутаціях на захист своєї теорії, а не на «природному доборі».

Коли їх просять навести приклади нової генетичної інформації або нових органів, створених мутаціями, вони зазвичай вказують на такі випадки, як безкрилі жуки⁴ на островах або нелітаючий баклан на Галапагоських островах.⁵ Проблема цих прикладів очевидна. Хоча вони можуть давати перевагу істотам в конкретному, дуже незвичайному середовищі, нічого «нового» в ДНК або в будові організмів при цьому не додається. Насправді йдеться про втрату або пошкодження вже наявної генетичної інформації.⁶

Еволюції відчайдушно необхідні «природний винахід», «природна новизна» та «природне створення». «Природний добір» просто не витримує перевірки як головний аргумент на користь еволюції. Радше, він є дивовижним свідченням Божого задуму та Його провидіння в занепалому світі. Природний добір ≠ еволюція.