Чи є спільний страх перед зміями у людей і шимпанзе доказом еволюції?

Запитання: Люди та їхні найближчі аналоги серед приматів у природі, такі як шимпанзе, відчувають спільний страх перед зміями. Згідно з еволюційною психологією, причина такої неприязні людей до змій полягає в тому, що наші предки були основною здобиччю таких хижаків у кронах дерев, а пізніше – на трав'янистих рівнинах, коли з'явилося прямоходіння. В результаті люди розвинули підвищену чутливість до повзучих рухів у нижній частині нашого поля зору, і в людей сформувалася реакція «боротьба – втеча – завмирання» на такі рухи, яка реєструється швидше, ніж свідоме мислення. Відомі дослідження, проведені як на людях, так і на шимпанзе, під час яких піддослідним показували зображення хижаків, таких як вовки, великі кішки та павуки, проте саме зображення змій викликали найбільш інстинктивні та первісні реакції як у шимпанзе, так і в людей, і це можна пояснити лише теорією спільного походження. Згідно з цією теорією, саме цей первісний страх став джерелом майже повсюдних міфів про змій хаосу, що зустрічаються в усьому світі: Йормунганд, Сеп, Апоп, Пітон, Тіамат та Мудрий Змій з Книги Буття (серед багатьох інших драконів) пояснюються давніми відносинами «хижак – жертва» наших найдавніших предків. Як біблійний креаціонізм пояснює це явище, не визнаючи спільного походження з приматами, які також відчувають цей страх? Чи відчувають інші тварини таку саму крайню неприязнь до змій?

Відповідь доктора Дона Баттена (Dr. Don Batten): Люди й шимпанзе справді демонструють швидкі та посилені реакції на стимули, пов’язані зі зміями; це добре задокументовано, зокрема й те, що така реакція оминає «свідоме мислення» лобних часток головного мозку. Креаціоністи без проблем визнають ці дані – питання полягає в тому, як їх інтерпретувати.

Подібні реакції страху не є автоматичним доказом спільного походження; це просто порушує питання про те, чому різні істоти демонструють схожу поведінку.

Справді, багато істот бояться змій. Я пам’ятаю, як мене мало не скинула кінь, на якому я їхав, коли він побачила змію (таке траплялося не раз).

Слони мають високу стійкість до укусів змій завдяки своїм габаритам, які знижують концентрацію отрути, й товстій шкірі, яку не можуть пробити навіть найдовші ікла. І все ж слони бояться змій. Можливо, це тому, що ми мали спільного предка зі слонами? Чи це результат «конвергентної еволюції»? Окрім того, малоймовірно, що змія взагалі нападе на слона; його навряд чи можна проковтнути! Навіщо у слонів розвинувся такий страх, якщо така поведінка практично не приносить їм жодної користі з погляду виживання?

Оскільки у слонів тривалий період розмноження, мала кількість потомства та невелика популяція, страх перед зміями мав би збільшити кількість нащадків, що виживають, на 0,1-1%, щоб природний добір подолав генетичний дрейф і ця ознака була ефективно відібрана («закріплена» в популяції). Таке збільшення виживаності здається вкрай малоймовірним, а отже, добір на користь страху перед зміями малоймовірний. Іншими словами, «еволюція» не пояснює цю ознаку.

Звичайно, можна вдаватися до еволюційних пояснень, коли вони здаються доречними, але що робити, коли це не так? Справді, «конвергентна еволюція» висувається як пояснення в тих випадках, коли спільне походження явно не може бути причиною подібності ознак. Наприклад, подібність між багатьма сумчастими та плацентарними ссавцями (наприклад, між плацентарною мишею та сумчастою мишею) не може бути зумовлена наявністю спільного предка, який мав ці ознаки.

Альтернативні пояснення в межах біблійної концепції:

A. Спільний задум, а не спільне походження

Люди та шимпанзе мають деякі подібні нейробіологічні особливості, тому що в них спільний Творець, а не спільний предок. Справді, аргументи проти спільного походження людей і шимпанзе вагомі й стають дедалі сильнішими в міру розвитку досліджень, особливо в галузі молекулярної біології. (Вони відрізняються на 15 %, що становить величезну проблему для теорії еволюції.)

Б. Уникнення небезпеки після гріхопадіння

Після гріхопадіння (Буття 3) світ став небезпечним. Можливо, Бог створив істот із вродженими або такими, що легко засвоюються, механізмами розпізнавання загроз, які набули особливого значення для виживання в «проклятому» світі після гріхопадіння.

Реакція страху перед зміями може бути одним із прикладів таких заздалегідь закладених рис виживання, що з'явилися після гріхопадіння. Швидка система виявлення загроз була б частиною хорошого, функціонального задуму для істот, які живуть у світі, де мешкають потенційно небезпечні тварини.

В. Пристосованість до швидкого розпізнавання образів

Людина пристосована до швидкої реакції на форми, які суттєво відрізняються від тих, до яких ми звикли в повсякденному житті. Такі форми сприймаються як потенційно небезпечні подразники (наприклад, фігури, що наближаються, різкі рухи, візерунки на краях, луска, ковзні рухи).

Характерна форма та рухи змій запускають цей універсальний механізм швидкого виявлення небезпеки – немає потреби вдаватися до конкретної еволюційної передісторії.

Зверніть також увагу, що еволюційна психологія значною мірою спирається на оповідання

Твердження про те, що наші предки були здобиччю в кронах дерев або що прямоходіння змінило нашу вразливість до нападів хижаків, ґрунтуються на умовиводах, а не на доказових історичних фактах. Креаціоністи стверджують, що ці «казки» є інтерпретаціями, накладеними на дані, а не такими, що випливають із самих даних.

Страх ≠ спільний предок

Подібність у поведінці нічого не говорить про генетичну спорідненість. Багато неспоріднених тварин демонструють схожі реакції на загрози (наприклад, птахи, коні та коти однаково лякаються змій). Це свідчить про те, що схожі стратегії виживання можуть бути притаманні кільком створеним видам, не передбачаючи наявності спільного предка.

Універсальні міфи про змій: погляд креаціоністів

Широко поширені в усьому світі мотиви, пов’язані зі зміями (наприклад, дракони, змії хаосу, змій із Книги Буття), не обов’язково походять із доісторичних відносин «хижак – жертва».

Біблійні креаціоністи припускають:

● Широке поширення символіки змії, можливо, сягає корінням у спільну історичну пам’ять про події 3-го розділу Книги Буття, що збереглася в культурах після Всесвітнього потопу, оскільки всі люди є нащадками родини Ноя. Подібності в загальнопоширених легендах про Потоп, безумовно, підтверджують цю точку зору.

● Деякі міфи про змій і драконів можуть відображати реальні зустрічі з небезпечними рептиліями або навіть із істотами, які сьогодні вимерли.

Це дає альтернативне пояснення символіці змії, не вдаючись до розповідей, натхненних еволюцією. Ваше припущення нагадує мені фантастичну ідею Карла Сагана, який намагався пояснити широко поширені розповіді про драконів, дуже схожих на динозаврів. Він запропонував певну генетичну пам’ять (у книзі «Дракони Едему»), яка охоплювала понад 65 мільйонів років!

Інші тварини відчувають сильну неприязнь до змій

Як уже згадувалося вище, багато тварин – зокрема птахи, інші примати, копитні, коні та гризуни – демонструють виразну поведінку, спрямовану на уникнення змій. Це свідчить про те, що підвищена настороженість щодо змій є широко поширеною рисою, яка сприяє виживанню, а не чимось властивим виключно людям і шимпанзе, що послаблює еволюційну гіпотезу про те, що ця риса є ознакою спільного предка.

Заключні зауваження

Реакція спільного страху є реальною та науково спостережуваною. Однак її інтерпретація може відрізнятися:

Еволюційна модель: успадковано від спільного предка, який боявся змій.

Креаційна модель: спільний задум, адаптація після гріхопадіння, соціальне навчання та спільні системи розпізнавання небезпеки.

Тобто немає потреби вдаватися до гіпотези про спільне походження, щоб пояснити ці дані.

 За матеріалами статті «Human & chimp snake fear and evolution» доктора Дона Баттена