Малюнок 1. Devils Tower на північному сході штату Вайомінг – останець магматичної ерозії, який колись знаходився під осадовими породами високих рівнин.Величезні кількості відкладень, товщиною в кілька кілометрів, з похованими рослинами й тваринами, були відкладені на початку Великого біблійного потопу (часто званого потопом Ноя). Вони перетворилися на осадові породи, а організми скам'яніли. Потім піднялися гори й континенти, а долини й океанські басейни опустилися (Псалом 104:6–9). Це призвело до того, що води Потопу сходили з континентів, іноді з великою швидкістю. Це називається рецесивною стадією Потопу¹ і, ймовірно, почалося приблизно на 150-й день, майже в середині Потопу. Це призвело до величезної ерозії великих територій континентів.² Результати цієї ерозії добре видно в будь-якому ландшафті по всьому світу.

Оцінка континентальної ерозії

Існує кілька способів оцінки ступеня ерозії в будь-якій ділянці, але чотири з них є найбільш прямими й вимагають найменшої кількості припущень. Перший спосіб заснований на висоті ерозійних решток, таких як Devils Tower (малюнок 1) в північно-східній частині штату Вайомінг, США.³ Це частини вихідної породи, що залишилися після ерозії всіх навколишніх порід. Різниця між вершиною й основою ерозійного останця дає мінімальну оцінку об’єму ерозії в даному районі. Згідно цього методу, навколо Devils Tower відбулася ерозія більш ніж на 350 метрів.

Другий метод полягає у визначенні ступеня ерозії в центрі величезного піднятого купола осадових порід (малюнок 2). Екстраполюючи місце, де похилі осадові шари раніше простягалися над куполом, можна оцінити ступінь ерозії.Малюнок 2. Схема швидкої ерозії антикліналі в результаті Потопу.

Третій метод враховує марку вугілля на поверхні або поблизу неї. Утворення вугілля в основному пов'язане з температурою, причому марка збільшується з підвищенням температури від бурого вугілля до бітумінозного та антрацитового вугілля. Оскільки температура пропорційна глибині поховання рослин, вугілля вищої марки передбачає більш глибоке поховання і, отже, більшу ерозію, щоб вугілля згодом опинилося на поверхні землі. Інші фактори можуть ускладнити розрахунок, але марка вугілля дає обґрунтоване припущення. Бітумінозне або антрацитове вугілля на поверхні або поблизу неї зазвичай передбачає попереднє поховання під шаром покривних порід товщиною від 3000 до 6000 метрів.

Четвертий метод визначення ерозії в регіональному масштабі полягає в оцінюванні об’єму осадових порід в континентальній околиці, яка включає континентальний шельф, схил і підніжжя. Якщо можна оцінити площу водозбору для цих осадових порід, можна зробити приблизну оцінку загальної ерозії.

Величезна континентальна ерозія

Якщо на поверхні немає вугілля, ми не можемо оцінити ерозію в багатьох місцях світу, таких як Великі рівнини в центрі Сполучених Штатів, тому що місцевість там дуже рівна. Ми знаємо, що гірські райони зазнали величезної ерозії осадових порід під час їх підняття, але ми можемо лише деколи робити оцінки. Однак є багато інших місць, де ми можемо зробити пряму оцінку мінімальної ерозії, й вона дійсно величезна.

Товсті осадові породи плато Колорадо на південному заході США, що покривають 337 000 квадратних кілометрів, лише злегка деформовані в куполи й басейни. Куполи зазнали сильної ерозії. Використовуючи другий метод, описаний вище, ми можемо виміряти нахил (нахил вниз) осадових порід вздовж краю еродованих куполів й розрахувати ерозію над куполом. Таким чином, ми бачимо, що середній об’єм ерозії плато Колорадо становить від 2500 до 5000 метрів – по всій площі!⁴

Аппалачі на сході Сполучених Штатів мають округлу форму, що вказує на значну ерозію. Ступінь ерозії можна оцінити за якістю вугілля на поверхні й кількістю осадових порід на узбережжі.⁵ Обидва методи дають ступінь ерозії близько 6000 метрів.

В науковій літературі наводиться набагато більше оцінок ерозії. Інші райони Північної Америки демонструють настільки ж значну ерозію. Більше 1600 метрів гірських порід було еродовано в південній Арізоні.⁶ Кілька тисяч метрів шарів зникли зі Скелястих гір, передгір'їв й західних рівнин південної Канади.⁷

Малюнок 3. Піднятий, еродований купол Wealden Dome на південному сході Англії. Загальна ерозія в центрі купола становить близько 1500 м.

Геологічні особливості Австралії показують, що цей континент також зазнав сильної ерозії.⁸ Наприклад, з гірського хребта Фліндерс в Південній Австралії зникло, ймовірно, 6000 метрів гірських порід.⁹ В Європі з еродованих гірських районів Вельсу в Сполученому Королівстві зникло близько 3000 метрів гірських порід.¹⁰ Близько 1000–1600 метрів осадових порід було знесено з південного сходу Англії (малюнок 3).¹¹

Партридж (Partridge) вважає, що понад 1000–3000 метрів породи було еродовано з півдня Африки.¹² Ще більш вражаючою є ерозія товщиною від 4000 до 7000 метрів, що сталася вздовж узбережжя сектора Мак-Мердо довжиною 260 км у Трансантарктичних горах Антарктиди.¹³

Ерозія долин і басейнів

Наприкінці рецесивної стадії Потопу течії стали більш канальними, оскільки все більше гірських хребтів й плато оголювалися над водами Потопу. Саме в цей час відбулася ерозія долин і глибоких каньйонів. Ми можемо використовувати ті самі методи, що й вище, для отримання хороших оцінок мінімального об’єму ерозії в долинах і басейнах з товстими осадовими породами. Наприклад, долини й басейни Скелястих гір в Сполучених Штатах містять тисячі метрів осадових порід, але їх вершини були еродовані. На підставі ерозійних решток й еродованих куполів, перших двох методів, геологи визначили мінімальний об’єм ерозії.¹⁴ Середні оцінки ерозії басейнів становлять близько 850 метрів у Вайомінгу, 1520 метрів в Колорадо й до 1000 метрів у Нью-Мексико.

Малюнок 4. Гори Татман (Tatman Mountains), покрита гравієм поверхня (на задньому плані), вид на південь з більш низькою покритою гравієм поверхнею, що вказує на середню ерозію в 430 м для басейну Бігхорн (Bighorn Basin).Наприклад, басейн Бігхорн (Bighorn Basin) в північно-центральній частині штату Вайомінг займає площу близько 21 000 квадратних кілометрів. Він має відкладення осадових порід товщиною від 4500 до 7500 метрів. Гора Татман (Tatman Mountain) (малюнок 4) в центрі басейну Бігхорн знаходиться на висоті 1899 метрів над рівнем моря і являє собою ерозійний останець ерозії басейну. Вона має плоску вершину й являє собою поверхню вирівнювання¹⁵ з округлими каменями на вершині, утвореними під дією води. Виходячи з висоти гори Татман й східного схилу басейну Бігхорн, ступінь ерозії коливається від приблизно 350 метрів на заході до 750 метрів на сході. Об’єм еродованих осадових порід становить близько 10 000 кубічних кілометрів й не виявляється нижче по схилу на сході, як можна було б очікувати, якби ерозія відбувалася повільно протягом мільйонів років. Еродовані уламки були повністю зметені з континенту й тепер утворюють частину товстих осадових порід вздовж краю Мексиканської затоки.

Малюнок 5. Скеля Стімбоут-Рок (Steamboat Rock) – вертикальна стіна висотою 275 м, що утворилася в результаті швидкої ерозії Гранд-Кулі (Grand Coulee) під впливом повені озера Міссула (Lake Missoula flood).

Ерозія відбувалася швидко

Є й інші ознаки того, що ерозія континентів відбувалася швидко, а не повільно протягом мільйонів років, як вважають світські вчені. Наприклад, Devils Tower не зміг би залишатися на місці протягом мільйонів років, поки всі навколишні рівнини піддавалися ерозії.³ Те ж саме можна сказати про будь-який з тисяч високих ерозійних останців по всій Землі. Ерозія вертикальних поверхонь відбувається набагато швидше, ніж горизонтальних, оскільки на крутих схилах відбуваються численні каменепади та обвали.¹⁶ Окрім того, великі вертикальні тріщини Devils Tower були б схильні до руйнування в результаті впливу морозів та відлиг. Під час штормів тріщини заповнюються водою, а коли вода замерзає в холодні періоди, лід розширюється й збільшує тріщини. Можна було б очікувати, що зимою шматки скель будуть часто відриватися й падати до підніжжя вежі. І дійсно, саме це спостерігається сьогодні:

«В листопаді 1954 року, живучи біля підніжжя вежі, в періоди нічних заморозків можна було чути, як брили падали на осип [скельні уламки біля підніжжя]. Зазвичай це відбувалося після снігопаду... В теплий сонячний день сніг танув, й волога проникала у вертикальні тріщини вежі. Після настання темряви вода замерзала й розширювалася, що з часом продовжувало виштовхувати цілі блоки з вежі й утворювати ще більше осипів».¹⁷

Devils Tower повинна була швидко зруйнуватися протягом десятків тисяч років, звичайно ж, менше ніж за 100 000 років, й тим не менше стверджується, що вона існувала мільйони років. Devils Tower та інші ерозійні рештки можуть бути пояснені Всесвітнім потопом, який розмив всі осадові породи навколо, але з різних причин залишив Devils Tower. Ймовірно, вулканічна порода (фоноліт) Devils Tower була твердішою, ніж навколишні осадові породи.

Вагомі докази Всесвітнього потопу

Свідчення швидкої й величезної ерозії по всій Землі (рештки ерозії зустрічаються в усьому світі) відповідають тому, що очікується під час рецесивної стадії Всесвітнього потопу. Відомо, що великі повені залишають після себе ерозійні рештки, як, наприклад, повіньМалюнок 6. Схематичне зображення масштабної континентальної ерозії під час рецесійної стадії Потопу (намальовано Mrs. Melanie Richard). озера Міссула на північному заході США на піку льодовикового періоду.¹⁸ Скеля Стімбоут-Рок (Steamboat Rock) у верхній частині Гранд-Кулі (Grand Coulee) в центральній частині штату Вашингтон, США (малюнок 5), являє собою 275-метровий пагорб з базальтової лави, який залишився як ерозійний останець.

Вся ця ерозія вказує на те, що на піку Потопу на континентах було значно більше осадових порід та відкладень (малюнок 6). Скелі, оголені на поверхні континенту або поблизу неї, є рештками після швидкої ерозії під час рецесивної стадії Потопу.

Як тільки ми розуміємо всю велич катаклізму, що впав на Землю в результаті Потопу Буття, ландшафти світу набувають нового значення. «Вірою Ной, як дістав був об'явлення про те, чого ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти...» (Євреїв 11:7)