У статті журналу New Scientist¹ розглядається загадка, яка спантеличує еволюціоністів, – «живі викопні». Це істоти, що живуть сьогодні та є ідентичними викопним формам, які, як вважається, жили «мільйони років тому». Прикладами можуть слугувати целаканти (еволюціоністи вважають, що викопні рештки целакантів мають вік 340 мільйонів років²), гінкго (125 мільйонів років), крокодили (140 мільйонів років), мечохвости (200 мільйонів років), брахіопода лінгула (450 мільйонів років), молюски Neopilina (500 мільйонів років) та ящірка туатара, або гатерія (200 мільйонів років).

Це ставить перед теорією еволюції загадку: «Чому ці форми життя залишалися незмінними протягом усього цього часу?» Журнал New Scientist цитує кількох еволюціоністів, які вважають, що відповідь криється у «випадковості» та «удачі». Не задоволені такою відповіддю, інші еволюціоністи шукають альтернативні пояснення. Вони вважають, що тарган (який, як вважається, існує вже близько 250 мільйонів років) демонструє, що ключ до успіху полягає в тому, щоб «бути численним і жити всюди»,¹ тобто бути опортуністичним універсалом, невибагливим до їжі та середовища існування. Однак багато «живих викопних» насправді є вузькоспеціалізованими, наприклад целакант, який чудово пристосований до життя в глибоководних печерах. New Scientist припускає, що целакант залишається незмінним, тому що його середовище існування не змінилося. Але це стосується й багатьох інших видів – як сучасних, так і вимерлих.

Деякі еволюціоністи вважають, що «еволюційні обмеження» через тривалий вік покоління (наприклад, щонайменше 15 років у туатари) «уповільнюють еволюцію» живих викопних, але це не може стосуватися тарганів й архебактерій, які швидко розмножуються (але залишаються незмінними). Останні розмножуються за лічені хвилини, проте, на думку еволюціоністів, існують на Землі вже 3,5 мільярда років.

Намагаючись знайти в усьому цьому сенс, авторка статті, зоолог, говорить: «Деякі біологи дивуються, що еволюція взагалі має місце, зважаючи на можливі підводні камені змін». Вона цитує палеонтологиню з Єльського університету Елізабет Врба (Elisabeth Vrba), яка каже, що «... організми настільки складні, що дуже важко змінити один аспект, не зруйнувавши все інше».¹

Стаття в журналі New Scientist залишає цю загадку нерозв’язаною:³ «Усе це створює доволі складну картину... Бути універсальним чи спеціалізованим. Жити швидко чи повільно. Робити все просто чи ні. Бути в потрібному місці в потрібний час. Якщо нічого іншого не допомагає, спробуйте стати “супервидом”, наділеним фізіологією, здатною витримати все».

Однак для християн не повинно бути жодної загадки в цих так званих «живих викопних». Ми маємо свідчення очевидця (Слово Боже) про те, як ці істоти були створені, щоб плодитися й розмножуватися за своїм родом. Тому той факт, що сучасні істоти «залишилися такими самими», як їхні викопні предки, не є жодною несподіванкою. (І ми також знаємо з Біблії, що вони були створені тисячі, а не мільйони років тому).

Чому ж тоді еволюціоністи продовжують дотримуватися своїх улюблених теорій про давність Землі, незважаючи на парадоксальні невідповідності та інші, на їхню думку, очевидні докази протилежного? Як сказав один з провідних еволюціоністів, вони віддані матеріалістичним поясненням (тобто таким, що виключають Бога) «…незалежно від того, наскільки вони суперечать інтуїції, наскільки вони загадкові… тому що ми не можемо допустити у все це Бога».⁴