Зловживання концепцією природного добору трапляються не лише в науково-популярних новинних статтях, але й в дослідницьких роботах, що публікуються в провідних наукових журналах. Настав час для своєрідного курсу з усунення прогалин у знаннях.

В найкращому разі природний добір дозволяє тим, кому пощастило, продовжувати існувати. Я кажу «кому пощастило», тому що бездумний процес не здатний дбати про те, що існує, а що ні, і немає жодної гарантії, що ті, хто вижив, являтимуть собою покращену версію того, що існувало раніше; ті, хто вижив, можуть виявитися просто щасливчиками (lucky bums). В найгіршому разі природний добір (далі – ПД) припускається помилки персоніфікації, приписуючи безособовій випадковості здатність робити вибір. Це має не більше сенсу, ніж говорити про «природне голосування». ПД байдуже, хто переможе. ПД – не особистість. Зникнення виду є настільки ж допустимим результатом такого «добору», як і поява нового органа, ока чи крила. Інші очевидні приклади персоніфікації можна знайти в описах ПД як «сліпого годинникаря», «майстра-ремісника» або «рушійної сили», а також в концепції Докінза про «егоїстичні гени».

Перш ніж продовжити, відкиньте будь-які уявлення про передбачення, план або мету, поки ми розглядаємо, що означає й чого не означає природний добір. Зверніть увагу, що я не називаю ПД процесом. Саме слово «процес» несе в собі відтінок запрограмованості або існування певного алгоритму. У природного добору немає ні того, ні іншого.

Примарний та корисний добір

Насамперед слід позбутися деяких уявлень про добір, які не приносять жодної користі прихильникам еволюційної теорії. Якщо вони хочуть пояснити величезне різноманіття життя за допомогою природного добору (ПД), то він має бути здатним додавати нову функціональну інформацію до геному, плану будови організму або популяції. Отже, жоден із перелічених нижче видів «добору» для цього не підходить:

• Штучний добір. За визначенням, він може здійснюватися лише завдяки розумному задуму. Дарвін був відомий тим, що проводив аналогію між людською селекцією та природним добором. Як показує Роберт Шедінгер у своїй книзі «Блеф Дарвіна» (Darwin’s Bluff), Дарвін не виправив цієї логічної помилки навіть після того, як на неї йому вказали. Штучний добір включає й так звані експерименти зі «спрямованої еволюції», в яких використовуються випадкові варіації, оскільки «тою, хто здійснює добір», однаково виступає людина, що має здатність передбачати результат.

• Негативний добір. Він лише усуває інформацію або відсіює «непристосованих».

• Очищувальний, стабілізувальний та балансувальний добір. Вони лише усувають шкідливі варіації або зберігають вже наявну інформацію.

• Консервація. Якщо гени були «збережені» протягом тривалого часу, це означає, що жодної еволюції не відбулося.

• Гібридизація. Вона поєднує вже наявну інформацію, але не додає нової.

• Інтрогресія. Вона вводить вже наявну інформацію з іншого джерела. Те саме стосується й горизонтального перенесення генів.

• Генетичний дрейф. Це нейтральна мінливість без нововведень, передбачення чи мети. Як стверджує генетик Джон Сенфорд, накопичення нелетальних мутацій призводить до генетичної ентропії, яка зрештою веде до вимирання.

• Поліплоїдія та дуплікація генів. Ці події лише копіюють вже наявну інформацію.

• Субфункціоналізація. Поділ функцій одного гена між двома генами не додає нової інформації.

• Кооптація. Це поняття є логічною помилкою, замаскованою під персоніфікацію. Воно зображає організми так, ніби вони запозичують вже наявну інформацію та пристосовують її для виконання іншої функції.

Еволюціоністи іноді стверджують, що явища, перелічені вище, особливо пункти з п’ятого по дев’ятий, допомагають теорії, оскільки створюють можливості для еволюції. Це рівнозначно твердженню, що дублювання словника або поділ його навпіл дозволяє «виникнути» новим словам із новими значеннями. Подібна аргументація, заснована на логічній помилці підміни тези, навряд чи переконає людину, схильну до критичного мислення.

Чи існує позитивний добір?

Єдиний вид добору, який може бути корисним прихильникам еволюційної теорії, – це позитивний добір, тобто збереження передбачуваних «корисних варіацій» (зазвичай генетичних мутацій, які, як стверджується, в переважній більшості є шкідливими). Іноді його також називають спрямованим добором, маючи на увазі, що цей напрямок веде вгору по дереву життя.

Уявіть собі безліч сходинок, які необхідно подолати, щоб перейти від бактерії до мозку. Еволюції, згідно з цією точкою зору, потрібне просування вгору по дереву життя, а для цього необхідна величезна кількість випадків виникнення нововведень або інновацій, які могли б допомогти організму піднятися ще на одну сходинку «гори неймовірності». Але чи здатні випадкові події створювати нові органи, тканини або типи будови тіла? Подібні сподівання доречні в історіях про Людину-павука або Черепашок-ніндзя, але не належать до сфери науки.

На жаль для прихильників еволюції, приклади позитивного добору знайти вкрай важко. Як показує Майкл Біхі в книзі «Еволюція Дарвіна: шлях назад» (Darwin Devolves), випадки, які зазвичай наводяться як приклади позитивного добору, насправді найчастіше пов’язані з втратою інформації, що дозволяє організму продовжувати існування в певних умовах середовища, але не додає нової функціональної інформації.

Подібно до того, як під час морського шторму вантаж викидають за борт, щоб зберегти плавучість судна. Сліпі печерні риби здатні виживати й розмножуватися без очей, а нелітаючі баклани можуть успішно існувати на Галапагоських островах, однак такі приклади навряд чи можна вважати свідченням прогресу.

Дарвіністам необхідні такі приклади позитивного добору, які демонстрували б інновації, що ведуть до ускладнення й розвитку. Усі вчені – навіть найпереконаніші креаціоністи – визнають існування варіацій в певних межах. Подібних прикладів безліч: відмінності в забарвленні квітів, візерунках на крилах метеликів або розмірах тероподових динозаврів. Восьминоги варіюються за розміром і кольором – від велетенських морських чудовиськ до крихітних синіх особин, що вміщуються на долоні, – але всі вони, безумовно, залишаються восьминогами. Такі варіації в межах одного роду або родини, коли окремі особини пристосовуються до певних екологічних ніш, не викликають суперечок. Саме тому класичні приклади природного добору (наприклад, березові п’ядуни або форма дзьобів у в’юрків) майже не справляють враження на скептиків дарвінізму. Щоб обґрунтувати свою віру в необмежені можливості природного добору, еволюціоністам необхідно пояснити «виникнення» нових планів будови тіла, органів і систем, що потребують значного об’єму складної специфічної інформації, – наприклад, появу нових типів тварин під час Кембрійського вибуху.

Хибна сила

Розглядаючи природний добір як джерело інновацій, природний добір не є реальним процесом. Без появи нової генетичної інформації, організованої в нові функціональні системи, можливі лише застій або «горизонтальна» мінливість. Ще в 1904 році Гуго де Фріз вказував, що природний добір здатний пояснити виживання найпристосованіших, але не здатний пояснити появу найпристосованіших. Тим часом еволюційній теорії необхідно пояснити саме виникнення корисних нововведень. Це завдання стає ще складнішим, якщо розглядати складні системи, що складаються з багатьох взаємопов’язаних підсистем, наприклад інтероцепцію.

В еволюційній літературі часто використовується міфічна сила під назвою «селективний тиск», яка нібито підштовхує організми вгору «горою неймовірності». Селективний тиск – це вигадане поняття, що намагається звучати як фізична величина. У нього немає одиниць вимірювання. Ніде не описано прилад на кшталт барометра чи «селектометра», який міг би об’єктивно виміряти селективний тиск. Скільки кілодарвінів селективного тиску потрібно, щоб перетворити гатерію на птерозавра? Деякі еволюціоністи можуть заперечити, що в них усе ж є спосіб вимірювання – відношення dN/dS (відношення кількості несинонімічних мутацій до кількості синонімічних мутацій). Однак у найкращому разі це лише непрямий показник, заснований на логічно спірному припущенні, що збереження будь-якого варіанта автоматично означає дію добору. Окрім того, подібно до консервації (пункт 4 у наведеному раніше списку), показник dN/dS не є мірою інновації чи прогресу.

Безглузде свідчення пристосованості

Багато хто вказував на тавтологічний характер поняття «пристосованість» (fitness) у вислові Герберта Спенсера «виживання найпристосованіших», який згодом був запозичений Дарвіном. Тут не йдеться про фізичну форму – як у бодібілдера в тренажерному залі чи чемпіона з марафонського бігу. В еволюційній термінології, якщо організм вижив, отже, він і був найпристосованішим. Звідки відомо, що він пристосований? Тому що вижив, чи не так? В межах дарвінізму пристосованістю можна назвати все, що залишає потомство. Навіть товстун, який лежить на дивані, виявляється «пристосованим», якщо йому вдалося завоювати дівчину. Матті Лейсола [Matti Leisola, відомий фінський вчений-біоінженер, заслужений професор (emeritus) біопроцесних технологій в Університеті Аалто, колишній декан факультету хімії та матеріалознавства Гельсінського технологічного університету – прим. перекл.] у своїй книзі «Єретик» (Heretic) так описує гнучкість поняття еволюційної пристосованості:

«Дарвінська теорія еволюції – це флогістон наших днів, прикрашений незліченними й такими, що постійно множаться, латками. Еволюція відбувається повільно й поступово – за винятком випадків, коли вона відбувається швидко. Вона динамічна й створює величезні зміни з плином часу – за винятком тих випадків, коли мільйони років нічого не змінюється. Вона пояснює як надзвичайгу складність, так і витончену простоту. Вона розповідає, як птахи навчилися літати і як деякі з них втратили цю здатність. Еволюція зробила гепардів швидкими, а черепах – повільними. Одних істот вона зробила великими, інших – маленькими; одних – надзвичайно красивими, інших – нудно-сірими. Вона змусила риб вийти на суходіл, а наземних тварин – повернутися в море. Вона веде до розходження видів, окрім тих випадків, коли призводить до їхньої подібності; створює витончені, тонко налаштовані конструкції, окрім тих випадків, коли виробляє непотрібний мотлох. Еволюція випадкова й позбавлена напрямку – окрім тих випадків, коли рухається до певної мети. Життя в умовах еволюції є жорстоким полем битви – окрім тих випадків, коли демонструє альтруїзм. Еволюція пояснює чесноти й вади, любов і ненависть, релігію й атеїзм. І все це – за допомогою постійно зростаючої кількості допоміжних гіпотез. Сучасна еволюційна теорія є машиною Руба Голдберга серед теоретичних конструкцій [Рубен Ґарретт Люцій Ґолдберґ (1883–1970), видатний американський карикатурист, скульптор, письменник та інженер. Найбільшу світову відомість він здобув завдяки своїм коміксам із зображенням химерних механізмів, які згодом почали називати «машинами Руба Голдберґа» – прим. перекл.]. І який підсумок усієї цієї спекулятивної винахідливості? Подібно до давно відкинутої теорії флогістону, вона пояснює все, не пояснюючи при цьому нічого по-справжньому добре». (стор. 198–199)

Випадковість проти науки: помилка всеосяжних пояснень

Природний добір суперечить науковому підходу, оскільки використовує випадковість як пояснення. Вчений має пояснювати явища через їхні причини. Випадковість є відсутністю причинності. Я називаю природний добір «законом "всяке трапляється"» (Stuff Happens Law), оскільки природний добір можна застосувати для пояснення будь-якого результату, включно з прямо протилежними наслідками, як раніше показав Матті Лейсола. Багато еволюціоністів використовують сам факт існування чогось як доказ дії природного добору. Їхня логіка виглядає так: «Якщо це існує, значить, це було відібрано природним шляхом». Хіба це не є класичним прикладом підміни тези? Подібно до посилання на випадковість, такий прийом здатен пояснити абсолютно все. З певною часткою гумору «закон "всяке трапляється"» можна подати як науковий:

• Він редукціоністський: усі події можна звести до цього закону.
• Він робить передбачення: щось обов’язково станеться.
• Він універсальний: щось відбувається завжди.
• Він має нормативний, а не лише описовий характер: якщо існує матерія в русі, щось обов’язково має статися.
• Він фальсифікований: якщо нічого не відбувається, отже, закон спростовано.
• Він практичний: якщо щось сталося, можна бути впевненим, що навколо знайдеться якесь «щось».

Із цього «закону» можна вивести й наслідки:

• Щось обов’язково трапляється в найневідповідніший момент.
• Погані речі трапляються з хорошими людьми.
• Закон Мерфі: якщо щось може піти не так, воно обов’язково піде не так.

Підставте «природний добір» замість «всяке», і список читатиметься так само. Або придумайте беззмістовне слово на кшталт «бльорк» («blurk»), яке шаман міг би використовувати, щоб пояснювати все, й перечитайте список із ним. Не менш відомий еволюційний експерт Річард Левонтін погодився з Томом Бетеллом у його книзі «Картковий будиночок Дарвіна» (Darwin's House of Cards), що це є серйозною проблемою дарвінізму:

«Який сенс у теорії, яка завдяки своїй внутрішній логічній структурі гарантовано узгоджується з усіма мислимими спостереженнями, незалежно від реальної структури світу? Якщо вчені збираються використовувати логічно непереможні теорії про світ, їм краще відмовитися від природного добору й звернутися до релігії. Але хіба не саме так і є з дарвінізмом?» (стор. 65)

Окрім того, еволюціоністи не можуть дійти згоди щодо об’єкта добору. Це ген? Тканина? Орган? Тіло? Родичі? Група? Популяція? Все перелічене? Нічого з переліченого? Два еволюціоністи майже впали в містицизм через цю дилему, стверджуючи, що об’єкт добору – «пісня, а не співак».

«Природний добір в дії» чи «природний добір в бездіяльності»?

Звичайно, еволюційні біологи досить проникливі, щоб уникати таких помилок, чи не так? Давайте подивимося на три нещодавні статті.

1. В The Conversation професор Університету Вандербільта Оуен Д. Джонс переплутав природний добір зі штучним добором, стверджуючи, що «природний добір допомагає проєктувати антени, методи лікування раку та клеї». Джонс фактично вихваляє природний добір:

«Для мене, як для професора права й біології, цей успіх вказує на ширшу істину: коли люди використовують логіку природного добору, вони часто можуть знаходити ефективні й дієві способи вирішення складних завдань. Як я досліджую у своїй книзі «Сила природи: розуміння найглибшої логіки еволюції і її практичне застосування», природний добір – це найневблаганніша сила, що прагне ефективності, в історії життя».

2. В новинах Фонду Джона Темплтона Діна Рочміанінгсих повідомила про розширення Робертом Хейзеном поняття природного добору на весь Всесвіт. Він робить помилку колового міркування, стверджуючи, що якщо щось існує, значить, воно було «відібране»:

«Цей процес добору застосовується до всієї матерії, що складає живі й неживі об’єкти у Всесвіті, включно з безперервним процесом, який поєднує ці два світи, або те, що зазвичай відоме як "походження життя". Мінерали не еволюціонували виключно всередині свого власного "царства", вони перетиналися з іншими хімічними реакціями, відбираючи молекули, придатні для життя, каже Хейзен...

Хейзен, який опублікував понад 25 книг з мінералогії та наук про походження життя, стверджує, що еволюція не обмежується лише живим світом. Процес добору як рушійна сила збільшення складності застосовний і до багатьох інших сфер, таких як музика, мови, а також хімія».

3. В журналі BioEssays Аріель Чіпман [Ariel Chipman, відомий ізраїльський вчений, керівник дослідницької групи та викладач кафедри екології, еволюції та поведінки в Єврейському університеті в Єрусалимі – прим. перекл.] апелював до природного добору для пояснення Кембрійського вибуху, приписуючи йому майже магічні властивості:

«Це збільшення морфологічної складності та різноманітності стало можливим завдяки зростанню складності центральної нервової системи, яка сама по собі була селективною відповіддю на екологічну складність біосфери, що збільшувалася з пізнього едіакару. Генетичні регуляторні компоненти, які сприяли дедалі більш диференційованій і регіоналізованій центральній нервовій системі, були в ході розвитку кооптовані для збільшення диференціації та складності інших систем органів».

З мого щоденного перегляду наукової літератури подібні приклади природного добору як універсального пояснення для всього можна було б помножити. Природний добір – це «божество» еволюціоністів, що має магічні властивості. Як часто зазначав Філіп Е. Джонсон (що також підтримували Вільям Дембскі та Вінстон Еварт у книзі The Design Inference, 2-ге вид.), природний добір – це «заміна дизайнера» у дарвіністів [Phillip E. Johnson (1940–2019), американський професор права та один із засновників руху «Розумний задум» – прим. перекл.]. Усі, таким чином, погоджуються, що ознаки дизайну є очевидними. Питання полягає в тому, чи є «дизайнер» розумним або безособовим (тобто сліпим, що діє випадково і без передбачення, отримуючи уявний дизайн лише завдяки чистій випадковості). Якщо вірити першому, наука узгоджується з нашим однорідним досвідом щодо джерела дизайну. Якщо вірити другому, наука регресує до магії.