[...] Штернберг каже, що, за його уявленнями, ген займає «не один фізичний локус», тобто не локус або місце, обмежене тільки ДНК. Це вже певною мірою відомо. Він згадує регуляторні РНК, рибопротеїни, альтернативний сплайсинг, сплайсосому, гени, що перекриваються (не хвилюйтеся поки що про ці та інші технічні терміни), а також докази того, що ДНК, що повторюється, або сміттєва ДНК, не позбавлена функцій, а діє подібно до операційної системи в комп'ютері. ДНК – це як бібліотека, яку можна читати, але хто чи що є читачем? Або це як картинна галерея чи музей, але хто куратор?

Ба більше, окрім відсутності єдиного локуса, в якому розташований ген, виявляється, що у гена взагалі «немає фізичного локуса». Штернберг посилається на парадокс Левінталя, найвідоміший у застосуванні до згортання білків, але поширений на всю клітину (у цьому випадку дріжджі) Пітером Томпою й Джорджем Д. Роузом у статті 2011 року в журналі Protein Science. Якщо перейти від одноклітинних дріжджів до складнішої форми курки, то парадокс, пише Штернберг, полягає в тому, що «кількість інформації, одержуваної в розвиненій формі тварини, перевищує кількість інформації, яка міститься в заплідненій яйцеклітині. Передача інформації від яйцеклітини до повністю розвиненої тварини вимагає зовнішнього джерела інформації для виправлення помилок й зовнішнього каналу передачі». Інформація надходить не із заплідненої яйцеклітини, а з іншого місця, й це відбувається не «каналом», який існував у яйцеклітині. Він резюмує: «Інформація, необхідна для створення повністю розвиненої тварини (курчати), не поміститься в заплідненій яйцеклітині».

Якщо я не помиляюся, це означає, що інформація надходить з якогось місця поза твариною, й це місце не може бути матеріальним, оскільки канал, по якому вона передається, не матеріальний. У зв'язку з цими питаннями він відзначає «проблему уточнення майбутніх станів під час коригування курсу», Десяту теорему Клода Шеннона [Десята теорема Клода Шеннона, більш точно звана теоремою кодування зашумленого каналу. Тобто для будь-якого даного зашумленого каналу існує межа надійного передавання інформації – прим. перекл.], запис про атом Джеймса Клерка Максвелла в 1875 році в Британській енциклопедії (9-те видання), Волтера Ельзассера у «Фізичних основах біології» й книгу Роберта Розена 1991 року «Саме життя» та її продовження 1999 року «Есе про саме життя». До своїх аргументів Штернберг додає безліч сучасних наукових робіт і відкриттів, як ми побачимо.

На закінчення він приходить до висновку, що геном нематеріальний за своєю природою.

Цей горезвісний Розумний задум

Основне й важливе запитання, звичайно, полягає в тому, чи правильний його висновок. З цим тісно пов'язане запитання про те, наскільки добре він підкріплений доказами в біології та суміжних галузях. Менш основне й менш важливе, але все ж таки цікаве запитання полягає в тому, чи не примикає Штернберг, висуваючи такий аргумент, до сумнозвісної групи – прихильників розумного задуму.

Штернберг пояснює, що «я дивлюся на всю проблему РЗ з погляду неопіфагорійського неоплатонізму». Він додає, що таку відповідь «очевидно, часто розглядають як ухилення від відповіді за допомогою пишномовних метафізичних ярликів або спробу заплутати». Однак для вченого говорити так не так дивно, як може здатися. Коли робота над цією книгою наближалася до завершення, біолог Майкл Левін, який обіймає посади в Тафтсі й Гарварді і не є прихильником РЗ, опублікував роботу, в якій, за його власними словами, «обстоював піфагорейську або радикальну платоністську точку зору, згідно з якою частина причинного внеску в розум і життя виникає поза фізичним світом».

Що означає неопіфагорейство? За словами Штернберга, це означає, що «всесвіт – включно з кожним об'єктом у ньому й усіма відносинами між цими об'єктами – має у своїй основі логіко-математичні структури».

Равлики

Штернберг наводить як приклад красиві морські мушлі, вишукані візерунки крил метеликів, форми квітів та мушель молюсків. [...] Будиночки, які равлики несуть на спині, мають чудові кольорові візерунки. Штернберг вважає, що за такими явищами стоїть «трансцендентна форма».

Що стосується джерела цієї форми, то, на його думку, його платонізм і структуралізм «дають змогу залишатися агностиком», але не виключають можливості «вважати, що структура походить від Nous (розуму) або Logos (інтелекту)». Його власної думки дотримувалися такі «язичницькі святі» античного світу, як неоплатонік Плотин й «поважна і незаймана Гіпатія». «Я дотримуюся думки Плотіна й аж до Прокла, що царство форм походить з Єдиного, яке знаходиться за межами всього буття», – пише він. «При цьому це царство перебуває "в" Nous, який виходить з Єдиного. Своєю чергою, все, що можна осягнути розумом в царстві прийдешнього, виходить з Nous і, отже, з Форм».

Не хвилюйтеся, якщо ви не зовсім розумієте, про що йдеться. Надалі на нас чекають нові пояснення й роз'яснення.