Еволюційний стазис викопних жуків
Жук роду Loricera з бірманського бурштину середнього крейдового періоду.Це – сучасний жук роду Loricera, який нещодавно був знайдений у вигляді викопних дорослих особин і личинок з бірманського бурштину середнього крейдового періоду. Цей рід належить до родини жуків-жужелиць Carabidae й характеризується як у дорослих особин, так і в личинок спеціально зміненими вусиками та ротовими частинами для хижацтва – харчування колемболами (Collembola) в листовій підстилці.
Колючі волосинки біля основи вусиків й верхніх щелеп слугують своєрідною кліткою для лову здобичі – колембол. Виявилося, що ця складна адаптація набагато давніша, ніж передбачалося.
Сучасний жук роду Loricera У двох недавніх роботах Li et al. (2024a, 2024b) описано дорослі й личинкові форми жука роду Loricera із середньокрейдового качинського бурштину (Kachin amber, Burmite) в М'янмі, вік якого радіометрично датовано 99 млн років.
Ці викопні жуки практично не відрізняються від різних видів роду Loricera, що живуть нині, й мають ідентичні анатомічні особливості дорослих особин і личинок. Це означає, що цей жук з його унікальними адаптаціями існував у незмінному вигляді щонайменше близько 100 мільйонів років й пережив масове вимирання наприкінці крейдового періоду.
Ключовий момент
Науково-популярна стаття в журналі Wired (Kahil 2024) вільно визнає, що «історія виживання жука Loricera кидає виклик загальноприйнятим уявленням про еволюцію» й демонструє «дивовижну послідовність у світі, що постійно змінюється». Це справді дуже важливий момент, бо такі вражаючі випадки стазису зазвичай пояснюються еволюційними біологами як результат стабілізуючого добору в стабільному середовищі їхньої екологічної ніші.
Однак таке пояснення просто неправдоподібне впродовж сотень мільйонів років зі змінним середовищем існування, мінливим кліматом, мінливою біотою й навіть масовими вимираннями апокаліптичного масштабу.
Волосинки біля основи вусиків й верхніх щелеп слугують своєрідною кліткою для лову здобичі.
У пресрелізі (NIGPAS 2024), який повідомляє про нове відкриття, визнається, що «масове вимирання K/Pg (крейда-палеогенове) спричинило одну з найглибших реорганізацій біорізноманіття в геологічній історії», але все ж таки «дослідження припускає, що і колемолболи, і їхні хижаки демонстрували значний еволюційний стазис, як з погляду морфології окремих видів, так і структури спільнот».
Порівняйте це з твердженням еволюціоністів про те, що свиноподібні ссавці, такі як Indohyus і Pakicetus, перетворилися на повністю морських дельфіноподібних китів, таких як Dorudon і Basilosaurus, всього за 4-8 мільйонів років. Природний добір – великий чарівник в країні еволюційних фантазій, де він пояснює як швидкі зміни у вибухових поширеннях, так і повну відсутність змін впродовж віків у так званих «живих скам’янілостях».
Однак теорія, яка завжди ідеально узгоджується з будь-яким можливим результатом, нічого не пояснює, а скоріше є такою самою сумнівною, як психоаналіз Фройда чи астрологія, з їхніми туманними передбаченнями, що завжди сходяться. І кожен збіг продається довірливій публіці як успішне підтвердження теорії, ось чому люди й досі вірять в астрологію і – чого б це не коштувало – в некеровану еволюцію за допомогою природного добору, що діє на випадкові мутації. Настав час назвати неодарвінізм тим, чим він, без сумніву, є: лженаукою, яку вирощує, просуває й люто захищає велетенська індустрія в академічних колах, що від неї залежать!