Кварцитові валуни переконливо свідчать про Всесвітній потоп.

Такі добре обкатані кварцити (див. мал. 1) з Центрального Орегону були перенесені на відстань близько 500 км від свого джерела. Іноді вони досягають 30 см в діаметрі й важать більше 40 кг.Малюнок 1. Добре округлені кварцити з Центрального Орегону

Мільярди округлих кварцитових валунів широко розкидані по північному заходу США й заходу Канади. Ви легко можете не помітити їх значення, якщо не запитаєте, звідки вони взялися. Найближче джерело кварциту знаходиться поблизу Континентального вододілу в Монтані, Айдахо й Британській Колумбії (див. карту нижче). Однак кварцитові валуни зустрічаються на сході, в Саскачевані й Північній Дакоті, й на заході, в Орегоні й Вашингтоні. Що могло перемістити ці породи на 500-1000 км від їх джерела по майже рівній поверхні (ухил менше 0,1 градуса)? Геологічні процеси, які їх перенесли, явно не відбуваються сьогодні!

Що таке кварцит?

Кварцити бувають практично всіх кольорів веселки. Багато з них мають сліди від ударів (див. мал. 2), що свідчать про сильні зіткнення під час транспортування, а іноді й у підвішеному стані, в глибоких стрімких водах.

Кварцитові породи настільки тверді, що їх можна переносити на великі відстані, й при цьому вони не руйнуються, як більшість інших порід. Вони складаються з мінералу кварцу (SiO₂) й скріплені кремнеземним цементом. Колись кварцит був більш м'яким осадовим пісковиком. Але під впливом тепла й тиску він перетворився на тверду метаморфічну породу. Кварцити мають незліченну кількість кольорів й малюнків. Деякі з них мають смугасту структуру, що повторює первісний колір пісковика. Хоча кварцитові камінці зазвичай змішуються з іншими місцевими породами, їх можна легко розпізнати, трохи потренувавшись. Вони надзвичайно гладкі й округлі, а світлі кольори мають напівпрозорий вигляд. Якщо розколоти такий камінець, то всередині він виглядає як гранули або «цукор». З цієї причини деякі люди називають їх «цукровими агатами» (sugar agates).

Місцезнаходження кварцитів

На карті (вгорі) показані деякі з розсіяних родовищ округлих кварцитів на Великому Північному Заході та в Канаді. Кольорова ділянка вздовж Континентального розриву позначає найближчі джерела, з яких могли походити розкидані кварцити. Ця карта не є повною,Малюнок 2. Сліди зіткнення але відображає ті місця, які ми з друзями спостерігали або про які читали в літературі. Коли кварцити переносилися на схід від Скелястих гір, вони діяли як велетенські ріжучі інструменти й вирівнювали пагорби на півночі Великих рівнин. Місця знаходження на захід від Скелястих гір більш ізольовані й розкидані, що, ймовірно, відображає складне гірське підняття. Цікаво, що багато західних кварцитів зустрічаються на хребтах або вершинах гір. Як це можна пояснити? У нас є ключ до розгадки в відступаючих фазах Потопу Ноя.

Найбільш ймовірний процес

Для того щоб води Потопу Ноя відступили, мало відбутися диференційоване опускання й підняття земної кори. Ймовірно, саме це описує Псалом 104:6-8: «безоднею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над горами, від погрози Твоєї вона втекла, від гуркоту грому Твого побігла вона, виходить на гори та сходить в долини, на місце, що Ти встановив був для неї».

Таким чином, паводкові води відступали з землі з величезною ерозійною силою. Той факт, що кварцити залишилися на вершинах хребтів і плоскогір'їв, свідчить про те, що спочатку їх несли величезні потоки води, які текли по переважно пласкому ландшафту. Але в міру того як гірські хребти продовжували підніматися, над розмиваючими їх паводковими водами з'являлася суша, що піднімала й скелі. Подальше підняття гір стискало й направляло слабшаючі потоки Потопу. Це поклало початок більш «русловій» фазі відступаючого Потопу.¹ Окрім того, під час цієї фази були вирізані великі стоки й каньйони і, ймовірно, сформована велика частина сучасного рельєфу. В цей час більша частина кварцитів була зметена разом з іншим ерозійним матеріалом. Однак деякі з них залишилися змішаними з гравієм вздовж основних річкових долин, а інші зібралися в новоутворених глибоких басейнах.² Саме це ми й очікували побачити в моделі Потопу, й саме це ми спостерігаємо в польових умовах.

Загадка

Кварцитові валуни на Red Mountain, гори Teton, ВайомінгВеликі відстані, які подолали кварцити, є великою загадкою для еволюційних геологів. Традиційними геологами було запропоновано кілька варіантів теорій «предкової річки» або «палеопотоку» (paleotorrent). Наприклад, доктор Стівен Рейдель, штатний геолог Тихоокеанської північно-західної національної лабораторії та його колеги стверджують, що системи «палеопотоків» поширили кварцити, які сьогодні зустрічаються в деяких частинах Колумбійської ущелини й в усьому басейні Колумбії у Вашингтоні.³ Але ця теорія абсолютно недостатня для пояснення присутності кварцитів в районі Пьюджет-Саунд (Puget Sound area) біля Сіетла.

Також не піддається поясненню наявність кварцитових валунів в центральному Орегоні, де немає геологічних свідчень існування будь-яких «палеопотоків». Геолог з Портлендського державного університету доктор Дж. Е. Аллен виявив кварцитові валуни діаметром до 1 м на декількох горах в північно-східній частині Орегону. Він написав, що «близьке джерело кварцитів не виявлено», й припустив, що вони були перенесені туди «потужною палеорікою». Потім він визнав, що ця теорія була «обурливою гіпотезою», враховуючи широке поширення й велику відстань перенесення.⁴

Механізм перенесення вивчений

Геологи Пітер Клевберг і Майкл Оард вивчали поширення кварциту в східній частині Саскачевана й Північній Дакоті.⁵ Вони задалися запитанням, якого роду течії будуть потрібні для перенесення валунів на відстань більше 1000 км від їх джерела. Застосувавши рівняння для відкритих русел, вони розрахували, що для довгастих валунів розміром 15 см будуть потрібні течії зі швидкістю не менше 105 км на годину при глибині 60 м. Ці цифри є мінімальними! Такі швидкості вражають уяву, особливо якщо врахувати, що швидкість сучасних зливових паводків рідко перевищує 30 км на годину навіть при русі по крутих схилах. Сучасні повені й близько не підходять до пояснення відстаней, які подолала більшість кварцитів.

Ми не виключаємо, що надщільні селі та інші зсуви також могли зіграти свою роль в перенесенні кварцитів. Однак більшість кварцитів, що були далеко перенесені, свідчать про те, що вони були округлені в результаті водного перенесення. Окрім того, на багатьох кварцитах видно напівкруглі сліди від ударів (див. малюнок 3). Більшість геологів сходяться на думці, що ці сліди вказують на те, що породи вдарялися одна об одну, будучи переносимими бурхливими водними потоками.Малюнок 3. Напівкруглі сліди зіткнення

Урочисте нагадування

Розподіл кварциту – потужний і переконливий доказ рецесивних фаз Потопу Буття. Реальність Потопу – це урочисте нагадування про те, що Бог є суверенним правителем й суддею над Своїм творінням. Чому ж докази Всесвітнього потопу, наведені в цій статті, такі важливі? Тому що, якщо Потоп стався так, як про це говорить Біблія, то передбачувані докази еволюції й мільйонів років руйнуються. Або більшість земних скам'янілостей, осадових порід і форм рельєфу свідчать про тривалу еволюцію, або вони представляють собою недавню водну катастрофу. Вони не можуть представляти обидва сценарії одночасно. Те, що Біблія говорить про Потоп, дуже важливо. Це основа чіткої й послідовної біблійної історії й богослів'я, а також фундамент точної науки про Землю.