Як я вже показав, усі факти вказують на те, що Дарвін був загалом здоровою людиною з сильним, активним лібідо, нормальною сексуальною функцією та вражаючою фертильністю. Це просто не узгоджується з тим образом, який Дарвін малює про себе – нещасний інвалід, чия повсякденна діяльність серйозно обмежена виснажливими недугами й хронічною втомою. Чому Дарвін змальовував настільки неточну картину свого здоров’я?

Книга Ральфа Колпа [Ralph Colp, Jr. (1924–2008) – американський психіатр і видатний історик науки, найбільш відомий як провідний експерт з вивчення здоров’я та психології Дарвіна — прим. перекл.] «Бути інвалідом. Хвороба Чарльза Дарвіна» (To Be an Invalid. The Illness of Charles Darwin) переконливо спростовує будь-яке уявлення про те, що Дарвін страждав на органічне захворювання. Він пояснює багато симптомів Дарвіна стресом і тривогою. Без сумніву, Дарвін справді відчував багато з описаних ним симптомів, але, постійно повторюючи свої скарги в листах, він перетворив повідомлення про свій стан здоров’я на риторичний прийом, покликаний викликати співчуття та знешкодити критиків. Цей риторичний прийом також слугував готовим виправданням того, чому Дарвін так і не завершив велику книгу про види, обіцяну читачам «Походження видів», – книгу, яка мала надати всі факти, на яких ґрунтується аргументація «Походження». Дарвін, очевидно, не володів цими фактами і знав про це.

Відсутність доказів

Представляючи «Походження видів» як простий абстрактний витяг зі значно більш об’ємної праці, Дарвін закликав своїх читачів не судити надто суворо про відсутність доказів природного добору. Їм слід було дочекатися публікації великої книги. Але, звісно ж, Дарвін пояснював затримку публікації великої книги тим, що був надто хворий, щоб її завершити.

Замість того щоб працювати над великою книгою після виходу «Походження видів», Дарвін узявся за дослідження запліднення орхідей. Він називає цю працю просто своїм хобі, але хобі, яке приносило йому велике задоволення. У серії листів він справді ставить під сумнів корисність цієї роботи й запитує себе, чи не було це все марною тратою часу. Але це, очевидно, приклад удаваної скромності Дарвіна.

Після публікації книги про орхідеї у 1862 році Аса Грей написав Дарвіну:

«Я щойно отримав і переглянув промову Бентама та із задоволенням зауважив, як ваш чудовий обхідний маневр з книгою про орхідеї майже подолав його опір "Походженню видів"».

У відповідь на лист Грея Дарвін зізнався:

«Ви влучили в саму суть: ніхто інший не зрозумів, що мій головний інтерес до книги про орхідеї полягав у тому, що вона була "обхідним маневром" проти ворога».

Поворот до ботаніки

Не маючи доказів природного добору у тварин, Дарвін звернувся до ботаніки, сподіваючись, що документування численних contrivances [пристосувань, механізмів] (його слово), за допомогою яких орхідеї забезпечують своє перехресне запилення комахами, переконає читачів у силі природного добору. Але цей маневр не спрацював так, як він сподівався.

Шотландський ботанік Джордж Дікі написав Дарвіну:

«Я з великим задоволенням прочитав вашу працю і, хоча погоджуюся з вашими зауваженнями щодо адаптацій, чесно зізнаюся, що не можу зрозуміти, як їх можна пояснити "природним добором" і яке відношення вони мають до цієї точки зору».

Чарльз Кінгслі у своїх «Вестмінстерських проповідях» закликав читачів ознайомитися з книгою Дарвіна про орхідеї, щоб побачити, наскільки МАЛО природний добір вплинув на теорію дизайну та адаптації, і вважав книгу Дарвіна цінним доповненням до ПРИРОДНОЇ ТЕОЛОГІЇ.

Зрештою, Дарвін повернувся до свого масштабнішого проєкту з вивчення видів і в 1868 році опублікував книгу «Зміни тварин в стані одомашнення» (Variation of Animals under Domestication). У нього, безперечно, були докази того, як організми можуть змінюватися під впливом штучного добору. Але докази природного добору, які він обіцяв своїм читачам, так і не з’явилися. Їх не існувало, і Дарвін, знову ж таки, знав про це. Але риторика про виснажливу хворобу допомогла зняти тиск. Хто став би жорстко критикувати настільки хвору людину?!

Більшість біографів використовували об’ємне листування Дарвіна як скарбницю фактів про його життя. І це справді так. Але більш критичне прочитання виявляє риторичну структуру, яка, ймовірно, розповідає нам більше про те, ким насправді був Дарвін, ніж фактична інформація. Дарвін був елітарним натуралістом-аматором, якому пощастило потрапити в пригоду з вивчення природничої історії, з якої він повернувся з відчайдушним бажанням залишити слід в науці, але добре усвідомлюючи свої недоліки як вченого і недоліки своєї наукової роботи. Йому не вдалося пояснити походження видів, але йому вдалося посіяти зерна дарвінської міфології, яка переслідує нас і досі. Я сподіваюся повністю привідкрити завісу над цією міфологічною постаттю в своїй майбутній праці.