Дарвінське уявлення про зміну організмів з плином часу настільки вкоренилося, що будь-хто, хто піддасть його сумніву, буде швидко відтіснений на другий план й приречений на життя за межами священних залів справжньої науки. Але у наукового істеблішменту є маленький брудний секрет, який вони відчайдушно хочуть замовчати.

У березні, коли всі студенти мого коледжу розбігалися по домівках через пандемію коронавірусу, я вирушив до бібліотеки, щоб запастися матеріалами для читання на довгі тижні вперед. Однією з книг, яку я взяв, була біографія Луї Агассіса, написана Едвардом Лурі 1960 року, «Луї Агассіс: Життя в науці». Я був лише поверхнево знайомий з Агассісом і знав його лише як одного з головних критиків Дарвіна, тож вирішив, що буде цікаво дізнатися більше про цю скалку в боці дарвінської революції. Я дізнався набагато більше, ніж очікував.

Загальний дизайн, створений творчим інтелектом

Після дитинства, проведеного в швейцарському регіоні Невшатель, де він з головою поринув у природу, Агассіс здобув освіту в Німеччині, а потім опинився в Парижі в компанії великого таксономіста Жоржа Кюв'є. Кюв'є, зрозуміло, дотримувався типологічного розуміння видів, яке не допускало зміни організмів за межами їхніх ідеальних типів. Агассіс, який працював над таксономією як живих, так і викопних риб, перейняв типологічне мислення Кюв'є й зробив його своїм власним. Його вразили розриви між таксономічними групами, а також розриви між викопними рибами й живими формами. Агассіс переконався, що види були спеціально створені під час серії подій, що послідували за катастрофічними вимираннями. Як пише Стівен Мейєр у книзі «Сумнів Дарвіна», Агассіс, як і Річард Оуен, «вважав, що гомології відображають загальний задум творчого інтелекту». Завдяки своїй роботі Агассіз став вважатися світовим експертом з викопних риб.

Окрім вивчення риб, Агассіс звернув свою увагу на геологію, особливо на процес зледеніння. Ґрунтуючись на свідченнях зледеніння, які він спостерігав у своїх рідних Швейцарських Альпах, Аґассіс почав знаходити подібні свідоцтва в багатьох інших місцях по всьому світу. Зрештою він прийшов до аргументації на користь серії всесвітніх зледенінь, які знищили життя, причому за кожним зледенінням слідував новий період творіння. Це пояснювало для Агассіса розрив між викопними видами й живими формами. Універсального спільного походження не існувало. Хоча сьогодні мало хто дотримується крайніх катастрофістських поглядів Агассіса, одне можна сказати точно. Сучасники сприймали його як повноцінну частину наукової спільноти свого часу. Деякі з його ідей могли здаватися неортодоксальними, але їх не розглядали як такі, що виходять за рамки науки.

Зі зростанням його міжнародної репутації Агассіса запросили в Бостон для читання серії лекцій. Він так сподобався багатьом видним американським вченим, що незабаром надійшла пропозиція стати викладачем Гарварду. Решту свого життя Агассіс проведе в Кембриджі, працюючи над тим, щоб підняти американську науку до рівня європейських стандартів. Агассіс швидко усвідомив, що в Америці немає хорошого музею природничої історії, й приступив до створення Музею порівняльної зоології в Гарварді. Керуючись своїм авторитетом, Агассіс купував зразки з усього світу й присвятив своє життя тому, щоб зробити музей таким, який міг би змагатися з великими музеями Європи.

Єдина сила

Але Агассіс ще не закінчив. В Америці не було національного наукового товариства, яке могло б змагатися з Лондонським королівським товариством або Французькою академією наук. Тому за допомогою кількох колег він пролобіював у Конгресі створення Національної академії наук, що й було зроблено 3 березня 1863 року, коли Авраам Лінкольн підписав закон про заснування Академії поряд з Аґассісом (у книжці Едварда Лурі є ілюстрація картини, що зображає цю подію). Аґассіса також запросили виступити з промовою на відкритті Корнельського університету в жовтні 1868 року, а двох з його найкращих студентів призначили першими викладачами природничої історії. Небагато людей зробили більше для розвитку науки в Америці XIX століття, ніж Агассіс. Він був винятковою силою у світі природничої історії.

Це не означає, що Агассіс був позбавлений недоліків. Як зазначив Майкл Фленнері,¹ типологічне мислення Агассіса привело його до підтримки полігеністичного розуміння створення людини, що поставило його в один ряд з такими вченими Півдня, як Джозайя Нотт, які використовували полігенізм на підтримку расизму. Але, незважаючи на суттєві недоліки, в Америці XIX століття агресивний критик дарвінізму все ще міг стояти в самому центрі американського наукового істеблішменту, що було б немислимо сьогодні. Як сучасні вчені ладнають із цим?

Ось як це працює

Якщо ви зайдете на сайт Національної академії наук й натиснете кнопку «Історія», вам розкажуть, що НАН було засновано 3 березня 1863 року групою вчених з Кембриджа, штат Массачусетс. Ніяких імен не наводиться. Якщо ви натиснете на посилання, щоб подивитися список статутних членів, то побачите Агассіса. Перейшовши за посиланням на коротку біографічну довідку, ви дізнаєтеся про внесок Агассіса у вивчення викопних риб, але нічого не дізнаєтеся про його погляди, які сьогодні були б відкинуті з обвинувачувальним словом «креаціоніст», хоча останнє частково ґрунтувалося на першому. Тільки якщо ви перейдете за посиланням на тридцяти-з-гаком-сторінкові мемуари Агассіса, прочитані Арнольдом Гайо 1878 року перед НАН, ви знайдете якусь згадку про його погляди на дизайн (а чи багато хто так глибоко копатиметься на сайті?).

По-перше, Гайо підкреслює авторитет Агассіса, написавши:

«Я впевнений, що в цій Академії ми не почуємо жодного незгодного з тим величезним впливом, який він зробив у цій країні, щоб поширити смак до природничих наук й підняти їхній рівень».

Потім Гайо дає зрозуміти, що його оцінка Агассіса не ґрунтується на запереченні його думок про загальний дизайн:

«Природа була його головним вчителем. Від неї він пізнав Бога як особистий розум; Його мудрість, Його могутність. Кожна конкретна форма рослини або тварини була для нього думкою про Бога. Система життя була пов'язаною системою думки Бога, реалізованою Його силою в часі та просторі. Ці форми не були результатом дії сліпих фізичних сил».

Жодна людина, яка дотримується поглядів, подібних до поглядів Агассіса, не була б сьогодні такою хваленою у священних залах істеблішменту науки. Але іронія очевидна як ніколи. Одна з найважливіших наукових організацій у світі була частково заснована вченим, який вірив у розумний дизайн. То чому ж сьогодні дарвінським скептикам відмовляють у науковому статусі, коли вони засновують свої погляди на наукових підставах?

Відому всім Національну академію наук заснував критик Дарвіна й прихильник дизайну. Таке неможливо вигадати!