[...] Перше, що мене [дивує], – це ступінь готовності відомих теологів повністю капітулювати перед дарвінською еволюцією й спробувати знайти способи підігнати під неї свої релігійні роздуми. Тепер, коли я розумію ідеологічну природу цієї грандіозної оповіді про тріумф дарвінізму й силу його увічнення в академічній культурі, я вже не так здивований. Ці вчені мають капітулювати перед дарвінізмом, щоб їх сприймали всерйоз в академії, де незгода з дарвінізмом таврує людину як антинаукового релігійного фанатика, якого не можна сприймати всерйоз. Однак, поспішаючи капітулювати, ці вчені в підсумку підривають релігію – саму тему своєї наукової роботи. Невже ці вчені були обмануті Дарвіном?

«Теологія природи»

В питанні взаємовідносин між релігією й наукою небагато вчених справили більший вплив, ніж покійний Ян Барбур, фізик і теолог. У своїй книзі 1997 року «Релігія й наука: Історичні та сучасні проблеми» Барбур стверджує, що підтримує природний добір як головну рушійну силу еволюційних змін. Це підтверджується, коли він наводить промисловий меланізм у березового п'ядуна як прямий емпіричний доказ природного добору в дії, мабуть, не знаючи всіх проблем з цим прикладом, які були відомі (хоча й не набули широкого розголосу) з 1960-х років. Барбур також не згоден з тими, хто стверджує, що такі надзвичайно складні органи, як людське око, не могли розвинутися в результаті дарвінського процесу й що звернення до поняття конструктора – це не більше ніж стратегія «бога прогалин».

Ствердивши таким чином свою дарвінську правоту, Барбур змушений відмовитися від традиційного уявлення про Бога як творця й натомість обирає «теологію природи», що «містить в собі деяке переосмислення традиційних доктрин у світлі науки». Капітуляція Барбура перед дарвінізмом фактично підриває релігію й змушує інших, зокрема впливового католицького богослова Джон Ф. Гота (John F. Haught), йти тим самим шляхом.

Бог після Дарвіна

У двох книгах, «Бог після Дарвіна» (2000) та «Глибше, ніж Дарвін» (2003), Гот називає «Походження видів» «однією з найважливіших наукових праць, коли-небудь написаних», погоджуючись з тим, що «останні наукові дослідження, схоже, підтверджують його пояснювальну силу». З огляду на це, Гот також змушений відмовитися від традиційних уявлень про Бога-творця, знову уявляючи Бога як духа, що тягне Всесвіт вперед, у майбутнє, яке не визначене Богом. Він приймає концепцію випадковості в еволюції, що стала популярною завдяки Стівену Джею Гулду, і, як і Гулд, не впевнений, що якби історію еволюції було перемотано назад і включено знову, то люди б еволюціонували. Однак, незважаючи на таку радикальну переробку традиційного християнського богослів'я, Гот все ж переконаний, що дарвінський погляд на еволюцію «відповідає найглибшим інтуїціям релігії» й що дарвінська еволюція становить саму основу релігійного погляду на життя. Але мені цікаво, чи справді Гот був обманутий Дарвіном.

Нещодавно Майкл Руз (Michael Ruse) і Майкл Петерсон у співавторстві написали книгу «Наука, еволюція й релігія: Дискусія про атеїзм і теїзм» (2017). Ми очікуємо, що Руз захищатиме атеїстичний дарвінізм, але нас може здивувати те, наскільки Петерсон, філософ-євангеліст-протестант, капітулює перед дарвінізмом. Він готовий відмовитися від ідей про божественний контроль над творінням й стає на бік Гота, вважаючи теорію Дарвіна основою для християнського богослів'я. За його словами, «...набагато мудріше – і набагато правильніше для класичної теологічної перспективи – дати йому (дарвінізму) позитивну філософську інтерпретацію».

Наука для семінарій

Це лише кілька з численних прикладів теологів, які повністю капітулюють перед дарвінізмом і, схоже, підривають релігію в процесі. І це не випадково. Нещодавно я дізнався про нову програму, розроблену Американською асоціацією сприяння розвитку науки (AAAS) у співпраці з Асоціацією теологічних шкіл (ATS) під назвою «Наука для семінарій».

Мета цієї програми – допомогти семінаріям й богословським школам привнести науку світового рівня в богословські класи. AAAS надає наукових експертів, які можуть обговорювати наукові питання в теологічних аудиторіях, а викладачі теології отримують доступ до статей, які містять останні наукові дані з різних тем, що можуть бути включені у їхні навчальні плани. Мета полягає в тому, щоб виростити покоління науково грамотних священиків й пасторів. Хоча це непогана мета, ми знаємо, що за участю AAAS студенти-богослови ніколи не зустрінуться з експертами або літературою, що скептично ставиться до дарвінізму, й таким чином отримають спотворене уявлення про науку.

Усі ці спроби підігнати релігійну рефлексію під дарвінську еволюцію були б виправдані, якби ми могли довести, що дарвінська еволюція істинна. Але якщо, як я стверджую, дарвінська теорія – це ідеологічна структура, а не емпірично перевірена наукова теорія, теологам не варто так швидко капітулювати. Можливо, релігійна рефлексія може зіграти позитивну, а не тільки оборонну роль у вирішенні глибоких питань про життя і сенс. [...]

[Скорочений переклад]