Основи креаціонізму
Креацентр > Статті > Основи креаціонізму > «За шість днів ...»: геофізика

«За шість днів ...»: геофізика

Чи існує в природі науково спостережуваний процес, який має тенденцію за тривалий період часу свій результат переносити на все більш і більш високі рівні складності?

Доктор Томсон (Ker C. Thomson) — колишній директор Лабораторії наземних наук ВВС США (U.S. Air Force Terrestrial Sciences Laboratory). Він має ступінь бакалавра в галузі фізики та геології в Університеті Британської Колумбії (University of British Columbia) та ступінь доктора наук з геофізики в Гірничовидобувній школі м. Колорадо (Colorado School of Mines). Доктор Томсон був професором геофізики в Університеті Бейлора (Baylor University) та професором природничих наук у Брайан-коледжі (Bryan College). Він опублікував безліч технічних робіт в області геофізики й сейсмології.

Багато, якщо не більшість, освічених людей в усьому світі вважають, що життя виникло з небуття (абіогенез) в результаті природних процесів. Дотримуючись законів фізики та хімії, концепція полягає в тому, що завдяки «природньому відбору», що діє протягом величезних періодів часу, відбулися випадкові сприятливі події, які привели до появи послідовно більш складних біологічних хімічних речовин, які знову, або випадково, або через якусь невизначену властивість матерії, з'єдналися, утворюючи протоклітини, клітини, живі істоти, а потім і саму людину. Процеси «природнього відбору» такі, що біологічні або добіологічні продукти, що виникають в будь-якій даній екологічній ніші, відтворюючи себе, сприяють тому, що ніша розширюється, і що випадкові зміни в навколишньому середовищі і потомстві, які більше підходять для нових умов, стануть тими, які сприяють розширенню в майбутньому. Це —загальна теорія неодарвінської еволюції.

 Вищесказане різко контрастує з креаціонізмом, який вважає, що спостережувані, в даний час, природні процеси абсолютно недостатні для пояснення походження життя або його поточної, величезної спостережуваної складності й мінливості.

Швидше, він постулює, що за походженням нашого спостережуваного Всесвіту та його живих істот повинен стояти великий творчий розум — розум і сила, що значно перевершують все, на що здатна людина. В питанні про те, як довго тривав творчий процес і коли він стався немає єдиної думки, але концепція первісного свідомого творчого акту Творця, відмінного від Свого творіння, є спільною для всіх розглянутих тут креаціоністських поглядів.

Як креаціоністи, так і еволюціоністи в цілому сходяться на думці, що еволюційний сценарій, описаний у першому абзаці вище, вкрай малоймовірний. Ймовірність цього сценарію існує тільки завдяки наявності величезної кількості часу, протягом якого можуть відбутися найнеймовірніші події.

Повинно бути очевидним, що еволюція здатна до негайного наукового випробування: чи існує в природі науково спостережуваний процес, який за тривалий період часу здатен свої продукти перенести на все більш і більш високі рівні складності? Еволюція абсолютно вимагає цього.

Еволюція не витримує випробування. Процедура випробування міститься в рамках другого закону термодинаміки. Цей закон виявився одним з найвірніших і фундаментальних принципів у всій науці. Насправді, він зазвичай використовується в науці для перевірки постульованих або існуючих концепцій і машин (вічних двигунів або запропонованої хімічної реакції) на життєздатність. Будь-який процес, процедура або машина, що порушують цей принцип, відкидаються як неможливі. Другий закон термодинаміки стверджує, що існує процес розпаду, який в кінцевому підсумку і, безумовно, охоплює все, що ми знаємо про Всесвіт. Цей процес призводить до руйнування складності, а не до її збільшення. Це повна протилежність тому, що вимагає еволюція.

ЗВИЧАЙНО, ЕВОЛЮЦІЯ НЕГАЙНО ВІДКИДАЄТЬСЯ НАУКОВИМ СПІВТОВАРИСТВОМ

Аргумент проти еволюції, представлений вище, настільки руйнівний за своїм науковим впливом, що на наукових засадах, звичайно, еволюція негайно відкидається науковим співтовариством. На жаль, і це істина, еволюція взагалі не дотримується наукових засад. Швидше, вона чіпляється за них, хоча й кидає виклик розуму, з неймовірним, фанатичним та ірраціональним релігійним завзяттям. Вона голосно заявляє про наукову підтримку, хоча насправді не має нічого гідного цієї назви.

Якби еволюційна чи креаційна дискусія вирішувалася апеляціями до розуму, еволюція давно б приєдналася до великих філософських дурниць минулого з такими, як скільки ангелів може танцювати на голівці шпильки, або концепція плоскої Землі.

Таким чином, щоб поховати еволюційну віру, необхідно вийти за рамки загального аргументу другого закону, представленого вище, до конкретних деталей і розглянути та усунути суперечки, підняті еволюційною спільнотою.

Одне заперечення, яке може бути висунуте проти попереднього аргументу, полягає в тому, що другий закон має справу з довгостроковими результатами, або, використовуючи мову хімії, станами рівноваги. Еволюційна відповідь тоді полягає в тому, що еволюція повинна якимось чином бути між послідовними станами рівноваги. Перегляньте вимоги еволюційної теорії для великих проміжків часу. Хіба не очевидно, що другий закон термодинаміки є тут найбільш доречним? З величезної кількості часу, яку еволюція вимагає для себе, буде достатньо для досягнення послідовних рівноважних станів і застосування другого закону термодинаміки. Швидко рухомі проміжні стани не мають значення у великому діапазоні часу. Довгострокові кінцеві результати кожної хімічної реакції будуть домінувати протягом довгих століть еволюції. Чітке й неминуче твердження другого закону полягатиме в тому, що кінцеві результати повинні бути спрямовані донизу, а не вгору, як того вимагає еволюція.

Друге питання, яке слід розглянути –  це «мікро проти макро» : чи може бути, якщо ми розглядаємо еволюцію на атомному або молекулярному рівні (мікро), а не з рівня матерії в стані, коли ми можемо відчувати, бачити й торкатися її ( макро), що ми знайдемо свідчення еволюції серед нескінченно малого (тобто серед молекул, атомів або субатомних частинок)? Проте, цього не буде.

По-перше, ми не відчуваємо й не бачимо атоми та молекули нашими неозброєними відчуттями або взагалі не сприймаємо їх на індивідуальному рівні.

Іншими словами, наше знання та сприйняття на мікрорівні отримані за допомогою складних машин, які самі побудовані на основі великої кількості  припущень і хитромудрих теорій. (Ніякого заперечення атомної теорії тут не робиться. Швидше, це просто розглядається у відносній перспективі.) З іншого боку, закони термодинаміки засновані на безпосередніх спостереженнях матерії в сукупності й вимагають лише відносно точних і простих спостережень, щоб їхня істинність була очевидною. З точки зору надійності, очевидно, що результати, виведені з другого закону, як правило, повинні лежати трохи вище на шкалі істинності, ніж результати, виявлені на мікрорівнях. (Проте, зверніть увагу, що другий закон не обмежується тільки сукупною матерією, але застосовується й на мікрорівні.)

Незалежно від міркувань, викладених раніше, коли розглядаються реальні хімічні реакції життя, особливо ті, які можуть лежати в основі його зародження, ми виявляємо, що реакції нестійкі й вимагають високих концентрацій реагентів. Очевидно, що це вимагає певну кількість речовини. Це повертає нас точно назад в ситуації, в яких безперечно домінує другий закон. Знову ж, другий закон вказує на більш низькі рівні складності, а не на більш високі.

Ще одна суперечка щодо застосування другого закону міститься в твердженні, що другий закон термодинаміки застосовується лише в замкнутих системах. Це нонсенс вищого порядку. Звичайно, всі ми знайомі з повсякденним виразом цього закону в відкритих системах. (Гумористична популярна версія другого закону — це закон Мерфі: «Все, що може піти не так, піде не так».) Метали підлягають корозії, машини ламаються, наші тіла руйнуються і ми вмираємо. Постійне обслуговування та планування на випадок непередбачених обставин необхідні, якщо життя повинно підтримуватися навіть протягом перехідного періоду, такого як тривалість життя людини. В решті решт, другий закон бере верх, і наші тіла повертаються в прах, а наші автомобілі відправляються на звалище. Застосовуючи свій розум, ми можемо тимчасово протистояти вимогам другого закону. Проте загальна теорія еволюції руйнується навколо цієї концепції, тому що на початку еволюційного процесу в давнину не було ніякого розуму, доступного для створення цілеспрямованих «машин», щоб тимчасово усунути вимоги другого закону. Ідея про те, що другий закон може бути обмежений замкнутими системами, є частиною плутанини з боку прихильника такої концепції.

Зауважте важливу умову для еволюції в останньому абзаці. Другий закон ясно говорить нам, що життя ніколи не може початися з діяльності матерії та енергії без допомоги зовнішнього розуму. Якщо життя ніколи не могло розпочатися так, то, звичайно, навколо нас ми бачимо неймовірну трату інтелектуальних зусиль, оскільки багато розумних голів намагаються слідувати шляхами еволюції вгору від того, що ніколи не починалося!

Тепер повернімося до питання про замкнуті системи. Розглянемо експеримент, щоб перевірити, чи вірний другий закон. Для цього необхідно буде створити закриту систему, захищену від будь-яких зовнішніх факторів, які б вводили нас в оману. Таким чином, можна буде побачити, що відбувається в системі, незалежно від зовнішніх обставин. Коли це зроблено, дійсно виявляється, що всередині системи тенденція йде вниз до дезорганізації, як того вимагає другий закон. Те, що відбувається у відкритій системі, полягає в тому, що в будь-який момент ми бачимо суму всіх низхідних тенденцій, що діють там.

Думати, що другий закон застосовується лише в закритих системах, значить плутати експериментальну необхідність закритої системи для перевірки існування другого закону з фактичними діями другого закону, які очевидні у відкритих системах, в яких ми живемо.

 Існує ще один аргумент, спрямований проти антиеволюційних аргументів, розвинутих тут. Це пов'язано зі словом «випадковість». Зверніться до самого першого абзацу, який визначає еволюцію. Деякі еволюціоністи будуть сперечатися з такими словами, як «випадковість» або «довільність», але інші погодяться з цим визначенням.

Таким чином, існують дві школи еволюційної думки. Розглянемо спочатку групу тих, хто вважає, що еволюція обумовлена випадковим об'єднанням доступних матеріалів і законами фізики та хімії.

Це поняття можна легко трактувати за допомогою математичних законів імовірності. Кілька письменників зробили це. Ймовірно, найвідоміший з них —Фред Хойл. Процедура полягає в тому, щоб оцінити ймовірності на кожному окремому етапі постульованого еволюційного шляху й об'єднати їх, тобто прийти до ймовірності знаходження еволюційного продукту в будь-якій точці цього шляху. Перш ніж просунутися цим шляхом, імовірності падають до значень настільки низьких, що правильне слово для опису таких подій неможливе. Хойл сформулював це приблизно так: імовірність того, що життя виникло в результаті випадкових процесів, еквівалентна вірі в те, що торнадо, який ударив по звалищу, збере сміття та залишить там готовий, зібраний і функціональний Боїнг 707.

Є еволюційна група, яка думає, що випадковість — це тільки незначний або неіснуючий аспект еволюції. Їхній погляд полягає в тому, що еволюція є неминучим результатом законів фізики та хімії. Цю ідею ще легше перевірити, чим концепцію випадковості. Ми просто відзначаємо, що одним з найвірніших узагальнень у всій фізиці та хімії є другий закон термодинаміки, який, як ми вже показали, повністю руйнує будь-яку ідею про те, що матерія без допомоги розуму або зовнішньої участі перейде на більш високі рівні організації.

Тепер ми підходимо до виверта еволюціоністів про те, що другий закон відрізнявся в минулому від теперішнього. Це просто намагання видати бажане за дійсне з боку еволюціоніста, що підтримує такі поняття. Якщо він не приймає на віру те, що намагається довести, у нього не залишається ніяких надійних доказів, що підтверджують його тезу. Наука спирається на вимірювання. Вимірювання, які ми робимо зараз, повністю протистоять еволюції. Опираючись на умови у далекому минулому, де вони не можуть бути виміряні, еволюціоністи потрапляють у той самий табір, що й ті, хто вірить у зубну фею.

Незважаючи на аргументи проти еволюції, представлені вище й особливо в останньому абзаці, еволюціоніст, що чіпляється за свою віру, може сказати: «Ну, ми тут, чи не так?» Можна вказати йому, що він тільки що закінчив колові міркування. Тобто він, очевидно, намагався підтримати еволюцію, припускаючи, що еволюція істинна та є тим, що призвела до його існування й присутності тут.

Коли йому вказують на його колову аргументацію, еволюціоніст може вказати на докази в палеонтологічному літописі. Але він знову пускає в хід чергову порцію колових міркувань. Це відбувається тому, що еволюція використовується для інтерпретації палеонтологічного літопису, але не для того щоб виправдати еволюцію. Такі міркування вкидають свого прихильника в інтелектуальну пастку. Яким би не було пояснення палеонтологічного літопису, воно не може бути таким, яке фактично заперечує другий закон термодинаміки.

Насправді, найбільш очевидною особливістю палеонтологічного літопису є не висхідний синтез, а скоріше смерть і розпад. Ми знаходимо переконливі докази постійної втрати видів у цьому літопису. Це більше узгоджується з другим законом термодинаміки, ніж з висхідним зростанням, постульованим еволюцією.

Не всі креаціоністи дотримуються теорії шестиденного творіння. Автор цієї статті дотримується думки, що біблійні свідчення підтримують шестиденну позицію. Наукові докази тривалого віку ґрунтуються головним чином на відборі свідчень, що говорять про тривалий вік, а не на оцінці всіх наявних доказів. Тема часу в цьому контексті вимагає окремої статті, щоб належним чином розглянути це питання.

Я сподіваюся, що вищенаведена стаття підігріла апетит читача до глибшого вивчення протиріч між еволюцією та сотворінням. Я висловив свою думку про суперечки, керуючись вимогами другого закону. Серйозному читачеві необхідно повернутися до першоджерел.


Автор: Ker C. Thomson

Дата публікації 1 січня 2001 року

Джерело: Answers In Genesis


 Переклад: Горячкіна Г.

 Редактор: Недоступ А., Бабицький О.

Написати коментар