Основи креаціонізму
Креацентр > Статті > Основи креаціонізму > «За шість днів ...»: ботаніка

«За шість днів ...»: ботаніка

 Грунтуючись на наукових спостереженнях і вірі в Біблію, я роблю висновок, що усе живе було створено розумним Конструктором, цілком можливо протягом короткого періоду, в шість днів.


 Доктор Дарралл працює логопедом в Громадському фонді охорони здоров'я (Болтон, Сполучене Королівство). Вона має ступінь бакалавра з відзнакою в галузі сільськогосподарської ботаніки в університеті Уельсу, докторську ступінь в області ботаніки в університеті Уельсу, Аберістуїт, і ступінь магістра в області патології мови та терапії, Лондонського університету. Протягом 14 років доктор Дарралл працювала в області екологічних досліджень в Національному центрі енергетики, технологій та охорони навколишнього середовища в Лезерхеді, вивчаючи вплив виробництва електроенергії на навколишнє середовище і, зокрема, фізіологічний вплив газоподібних забруднювачів повітря на сільськогосподарські культури та дерева.


 На півночі Англії, в невеликому промисловому містечку під назвою Хелмшор, росте трава, яка зробила його знаменитим у всьому світі завдяки дослідженням забруднення повітря. Вона виглядає майже так само, як будь-яка інша трава того ж виду, райграс ― або Loliumperenne для біолога ― але є певні відмінності, які дозволили їй вижити в області, сильно забрудненої діоксидом сірки за часів бурхливого розвитку важкої промисловості. Так само групи особин різних видів виживають в промислових районах з високим вмістом свинцю та цинку в грунті. Багато авторів наукових робіт, що описують ці результати, посилаються на еволюцію стійкості до забруднення. Як біолог, що займається дослідженнями забруднення повітря, я мала добру нагоду вивчити велику частину цих робіт, наприклад, Белл і Мадд (1976), Хорсман і співавт. (1978), Робертс і співавт. (1983), і Тейлор (1978). Бредшоу та Макнейл (1981) відзначають, що майже повсюдна поява толерантних до металу популяцій на шахтах з видобутку руди, показує дивовижну силу природного добору як сили, що спричиняє еволюційні зміни у відповідь на дію факторів навколишнього середовища ― еволюція в дії! Це правда? Чи можна на подібних прикладах довести, що все життя еволюціонувало шляхом мутації і природного добору? Я б припустила, що сьогодні існує дуже багато наукових доказів, щоб змусити нас сумніватись щодо відповіді на це питання.

 Я хотіла б обговорити ті області, які особливо вплинули на мій власний погляд щодо походження живих істот, характеру Бога, доказівнезменшуваної складності, походження інформації та ймовірності появи нового виду.Складність світу природи не підлягає сумніву; походження такої складності, в силу еволюції або задуму, вимагає ретельної оцінки інформації з усіх джерел. Суть неодарвіністської еволюції полягає в тому, що нові види, нові конструкції, нові органи, такі як очі, крила й вуха, можуть виникнути випадково. Більш того, вона стверджує, що життя виникло спонтанно з хімічних речовин й протягом мільйонів років всі різні форми життя виникли в результаті процесів мутації і природного добору. Джерелом життя є матерія й тільки матерія; все інше не має значення та є непотрібним, виключено з дебатів за визначенням, перш ніж ці дебати почнуться (Джонсон, 1995). Цей процес некерований і безглуздий, непередбачуваний в своєму результаті; людина ― результат безцільного, природного процесу (Сімпсон, 1967).

Еволюція: додано додаткове

 Під час мого перебування в університеті, коли я вивчала сільськогосподарську ботаніку й просто ботаніку, курсів по еволюції ще не було

 Я вивчала природу ДНК, генів і хромосомів, а також вивчала експресію генів в окремих людях і популяціях і передачу генетичної інформації наступним поколінням. Ми навчилися класифікувати рослини традиційними та сучасними методами. Професор, який читав цей останній курс, зазначив, що еволюційна теорія не надала жодних нових методів або процедур для побудови класифікацій і що спекулятивні спроби створити філогенетичні дерева й системи без великої кількості достовірних доказів фактично уповільнили розвиток систематики (Хейвуд, 1967).

 В екології були досліджені складні взаємозв'язки між рослинами й тваринами в різних середовищах, і еволюція цих складних мереж взаємодії була констатована як факт.

 ВСІ ЦІ ОБЛАСТІ НАУКИ МОЖУТЬ ІСНУВАТИ САМІ ПО СОБІ Й РОЗВИВАТИСЯ БЕЗ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ОСНОВИ, ЯКА, ЯК СТВЕРДЖУЄТЬСЯ, ЛЕЖИТЬ В ОСНОВІ ВСІХ ОБЛАСТЕЙ БІОЛОГІЧНОЇ НАУКИ.

 Проте, ні в одній предметній області не було надано експериментальних або наглядових доказів або теоретичних аргументів на підтримку такого твердження. В інших предметах, таких яканатомія рослин, біохімія, фізіологія, сільськогосподарські культури, селекція рослин, шкідники сільськогосподарських культур і хвороби― тема еволюції не згадувалася. Ймовірно, що всі ці області дослідження можуть існувати й розвиватися й поодинці, без еволюційної основи, яка, як стверджується, лежить в основі всіх областей біологічної науки. Судячи з сучасних наукових текстів, в біохімії і біологічних науках мало що змінилося.

Заплановано, призначено та розроблено

 В університеті в мене також була можливість отримати користь із систематичного вивчення біблійної християнської віри. Я вже була християнкою зі знанням Божої спасительної сили до того, як вступила до університету. Проте за цей час моє розуміння характеру Бога розвинулося. Настав момент, коли я побачила невідповідність між Богом, виявленим в Біблії, і природою бога, який був би сумісний з процесами еволюції. Еволюція з додатковим модулем віри в Бога була дуже незадовільною й суперечила б і знижувала одкровення Бога в Біблії. Цілеспрямована, надприродна Особистість, що показана в Біблії, Якає всемогутньою, Творець всіх речей, включаючи всі матеріальні об'єкти, всі конструкції та всі правила, за якими діє природний світ, повинна була б поступитися. Я повинна була б визнати бога з обмеженою силою; речі могли б виникнути незалежно від його волі.

 Результати можуть не обов'язково бути його вибором, і автономна самодостатня природа може просто призвести до чогост іншого.

 Бог спланував, присвятив і розробив досконалий результат ― світ, як він спочатку був створений, і Він створив його досконалими засобами з бездоганною точністю (Toзер, 1961). Творіння є вираженням буття Бога і, отже, відображає характер Бога. Проте щоб бути послідовною з принципами еволюції, я повинна була б визнати мудрість з джерелом в речах, в матерії, в молекулах, а також у процесах у природному світі, які могли б змінити або поліпшити починання Бога. Це означало б погодитися з думкою неодарвіністів, що наука ―єдиний надійний шлях до знання. В результаті мені довелося б визнати, що наука володіє монополією на виробництво знань і що кордони науки ― це кордони знання та реальності. Бог, Який є всезнаючим і планував наше спасіння до заснування світу, не може бути допущений поряд з натуралістичною інтерпретацією світу. У кращому випадку можна було б терпіти бога, який є віддаленною істотою, яка призводить все до руху, але потім безпорадно спостерігає зі сторони, як розгортаються події. В цьому випадку я повинна була б розглядати Біблію вже не як непогрішне джерело знань про взаємини Бога з людиною, про походження гріха й страждання, а як просто традиції, що не мають відношення до сьогодення, тому що ми еволюціонували поза Божими планами.

 Історична точність розповідей в перших розділах книги Буття, що стосуються створення Адама та Єви, руйнування природного світу й смерті в результаті гріхопадіння, також було б неприйнятним.Це повинно було б бути замінено поглядом на еволюційну прогресію рослин і тварин, поступове поліпшення до кращих речей. Таким чином, це завдало б смертельного вдару авторитету Нового Заповіту, оскільки автори використовують історичність цих ранніх людей в якості основи для розробки аргументів про порятунок і суд.

 Оскільки моя християнська віра є частиною мого повсякденного життя, я зрозуміла, що неможливо відсунути віру в окрему сферу від моїх спостережень і мого розуміння науки. Професор Едгар Ендрюс обговорював нелогічність поділу віри й науки в своїй книзі «Христос і космос» (1986), і я знайшла його аргументи корисними для прояснення моєї власної позиції. Він вказує, що ми проводимо спостереження та експерименти, використовуючи наші природні почуття для збору наукової інформації. Виходячи з цих фактичних даних, ми використовуємо наші сили розуму для розвитку розуміння світу природи. Проте це розуміння виключає пізнання духовних речей. Наші п'ять почуттів дозволяють нам спостерігати природний світ, але віра дозволяє нам спостерігати духовне царство Бога.Щоб розвинути наше духовне розуміння, ми використовуємо нашу віру.

 Ми не можемо використовувати віру самі по собі, тому наші сили розуму дивляться на інформацію, використовуючи нашу віру, щоб прийти до духовного розуміння. Розум працює на основі віри плюс інформація, щоб дати духовне розуміння, так само, як розум діє на спостереження п'яти почуттів, щоб розвинути наше розуміння того, як сьогодні функціонує природний світ. Віра ― це не альтернативний шлях до іншої форми знання, не пов'язаної з матеріальним світом, в якому ми живемо. Обидва шляхи ведуть до розуміння. Проте, використовуючи розум плюс віру плюс інформацію, ми приходимо до ширшого пізнання того, як Бог діє в світі. Я зрозуміла, що Його робота в природному світі буде не меншим відображенням Його характеру, ніж Його відносини з чоловіками й жінками. Вони узгоджуються з Його прямим одкровенням через Біблію, хоча й можуть бути не настільки повними. Віра в те, що Бог створив світ за допомогою еволюції, означало б, що біблійний Бог мав би відійти в сторону заради якоїсь маленької істоти.

 Це було те, що я не була готова прийняти. Мені потрібно було почати оцінювати докази й розглядати аргументи на користь еволюції, а також на користь створення розумною істотою.

 Нова методика обстеження?

 Один аргумент, який я знайшла особливо корисним, прийшов з теорії інформації (Уайлдер-Сміт, 1981). Головна відмінність між живими й неживими речами ― це здатність до відтворення. Це можливо завдяки генетичному плану, генам, які містяться в усіх клітинах живих істот. Зазвичай вони складаються з молекул ДНК, і ідентифікація структури цієї молекули була одним з найбільших досягнень науки в цьому столітті. Нитки ДНК, виявлені в стрічкоподібних структурах, хромосомах, дублюються перед поділом клітини. Ці копії передаються наступним поколінням, які потім можуть розвивати ту ж саму форму і функцію, анатомію, фізіологію та біохімію, що і їхні пращури. Три одиниці кодування є основою ДНК, так само як англійська мова має 26 літер в алфавіті, і ці літери об'єднуються різними способами, щоб означати різні речі, коли код перекладається. Ці одиниці кодування в генах забезпечують інструкції, щоб зробити рядки амінокислоти, які є будівельними блоками білка. Багато цих білків є ферментами, які каталізують біохімічні реакції і утворюють інші складові клітини.

 Подвійна спіраль ДНК аналогічна паперу й чорнилам з моїх підручників з біології. Той, хто сів перед чистим аркушем паперу на іспиті, буде знати про необхідність чогось більшого, ніж папір і чорнило, щоб пройти цей іспит. Нам потрібні ідеї, концепції, плани, мета, пам'ять лекційних нотаток, математичні рівняння ― іншими словами, інформація ― щоб закінчити роботу. Чи містить папір і чорнило ці ідеї? Випадкове пролиття чорнила може залишити цікавий візерунок з точок, ліній і кіл на аркуші паперу, але ми не бачимо там ніякої інформації. І ми також не бачимо цього, коли дворічна дитина вирішує прикрасити шпалери за допомогою фломастерів! Проте коли ми бачимо напис на аркуші паперу, ми очікуємо отримати інформацію, у міру її читання.

 Чому це так? На відміну від випадкового розливу чорнила або прикладу дворічної дитиниз фломастерами, людина, яка використовувала свій інтелект, щоб записати інформацію, була відповідальна за текст, написаний на папері.Папір, на який розлили чорнило, складається з такого самого матеріалу, що й папір, на якому зроблено запис. Проте інформація присутня лише на одному з них. Звідки береться інформація? Це властивість матеріалів, паперу та чорнила? Багато студентів, яким треба здавати іспит, так хотіли б цього! Інформація ― це не продукт паперу або чорнила, це плід мислячого розуму, який так організував ці дві речі. У прямих лініях, вигинах і колах чорнила, що утворюють літери, є намір, мета, задум і зміст.

 Візьмемо в приклад листок паперу зі словами, написаними чорнилом: «Джон здав математику». Ми могли б так само легко передати цю інформацію, написавши пальцем на піску. Тут використовується тільки один матеріал, пісок, і все ж повідомлення одне й те ж; воно не є частиною властивостей піску. Ми могли б передати повідомлення, сказавши його в голос. Цей процес буде включати вібрацію стовпа повітря певної частоти в певній послідовності у роті та горлі. Повідомлення було б розмовною формою англійської мови, але воно не є властивістю вібрацій або самих слів. Ці слова просто кодують значення англійською мовою. Ми могли б використовувати мову жестів для передачі інформації ―іншу мову, але передається одне й те ж повідомлення. Крім того, тут не буде задіяний ніякий матеріал, тільки рух рук. Інформація не знаходиться в руках і обличчі; вона передається в закодованому вигляді через інструкції по скороченню й розслабленню м'язів.

 Я хотіла б ще раз повернутися до ілюстрації студента на іспиті. Якщо ми написали половину екзаменаційної роботи й не можемо згадати інші ключові моменти, ніяка кількість копіювання та переформулювання того, що ми вже написали, не дасть нам кращі оцінки від екзаменатора. Студент повинен згадати більше інформації. Те ж саме відноситься й до походження інформації, яка закодована в генах. У ДНК немає нічого особливого; це просто набір молекул, як папір і чорнило. Молекули ДНК можуть бути витягнуті в лінію, скопійовані й все щезалишатись такими, що не містять інформацію. Потрібно мислячий розум, щоб спроектувати клітини живих істот, а потім передати цей дизайн у кодованому вигляді ДНК, щоб кожен організм міг функціонувати й відтворювати себе. Крім того, щоб створити інший організм з абсолютно новими структурами, необхідно додати додаткову кодовану інформацію. Копіювання записаної частини інформації зробить для рослини або тварини не більше, ніж це було зроблено для того нещасного студента в середині його екзаменаційної роботи.

Нездатність підтримати аргументи

 Під час лекцій та телевізійних презентацій, а також у своїй книзі «Сліпий годинникар» (1986) Докінз, один із провідних прихильниківтеорії еволюції, використовував комп'ютерні приклади, щоб показати творчу силу природного добору в створенні нової інформації.Одна демонстрація включає в себе генерацію фрази на екрані комп'ютера з Гамлета «tobeornottobe/бутичинебути» (написаної без пробілів). Це робиться для того, щоб нібито імітувати появу короткої порції нового генетичного коду. Правильна кількість слотів встановлюється, а потім заповнюється випадковим чином літерами з алфавіту. Літери потім випадковим чином розподіляються по слотах, поки правильні не з'являться в кожній позиції.  Через короткий час на екрані з'являється правильна фраза. Докінз стверджує, що протягом тривалого періоду часу процеси еволюції можуть генерувати всю інформацію, необхідну для кодування нових структур нових видів. Він також використовував комп'ютерну графіку, щоб продемонструвати розвиток нових форм тварин. Він опускає тільки одну річ зі свого обговорення: інформація вже була під рукою в обох прикладах.

 По-перше, цільова фраза «tobeornottobe» була в пам'яті комп'ютера, і все, що було необхідно, ― це зіставлення вправ.По-друге, задум вже присутній в його власному розумі, і він контролював процес. У різкому контрасті з його наміром, він забезпечив потужну демонстрацію розумного дизайнера в роботі.

 Я знайшла аргументи про походження інформації дуже корисними, але є багато прикладів, коли, як кажуть, з'явилися нові ознаки, наприклад, п'ядун, еволюція толерантності до забруднення, стійкість до антибіотиків і серпоподібна клітинна анемія. У популяції п'ядунів велика кількість темної форми з'явилася в епоху важкої промисловості в Сполученому Королівстві, але невеликі кількості цієї форми завжди існували (Keттлвелл, 1958). Так само популяції рослин складаються з особин, які краще виживають в умовах забрудненого середовища, через невеликі відмінності в структурі рослини та в її метаболізмі, як обговорювалося раніше. Ці варіації успадковуються в генах. Висів змішаного мішка насіння на забрудненій ділянці означав би, що більш толерантні особини виживуть, а менш толерантні помруть, або в кращому випадку виживуть, щоб рости як менш здорові особини та виробляти менше насіння. Це наочний приклад природного добору, що діє на вже існуючий генофонд у відповідь на зміни в навколишньому середовищі.

 Проте цей вид природного добору нічого не говорить нам про походження гена або генів толерантності, будь то мутантна форма або частина варіації всередині виду. Це нічого не говорить нам про походження цього виду рослин. Це рівнозначно відбору червоних смартіс з пакета змішаних цукерок (різнокольорові глазуровані шоколадні цукерки ― прим. ред.); в генах не з'явилося нічого нового, ніякої нової інформації. Відомо й багато інших прикладів таких варіацій: зимове чи літнє цвітіння конюшини, варіації між популяціями деревію в розрізі гірського хребта Сьєрра-Невада в центральній Каліфорнії і між популяціями рису, що вирощується протягом наступних поколінь в різних широтах Японії (обговорюється в Бредшоу та МакНіллі, 1981). Отже, це еволюція? Ні, це не те, що розуміють Дарвін або будь-хто з сучасних прихильників теорії, таких як Докінз (1986) і Сімпсон (1967). Чому б і ні? Тому що жодних нових конструкцій, ніяких нових органів не з'явилося. Тут ми просто переробляємо те, що вже присутнє. Ми могли б назвати таку переробку мікроеволюцією, але це незадовільний термін, тому що ніяка кількість мікроеволюції не може скластися у власне еволюцію, оскільки не було сформовано нічого нового, навіть «мікро».

 В інших прикладах зміни дійсно відбуваються в генах індивідуумів. Спетнер (Спетнер, 1997) в своїй книзі «Не випадково» обговорює деталі змін, що призводять до стійкості бактерій до антибіотиків, і було б корисно підсумувати ці моменти тут. Одним із прикладів стійкості до антибіотиків, яка включає зміни в генах, є стійкість до антибіотика стрептоміцину. Молекула діє, втручаючись у виробництво білка в бактеріальній клітині. Це відбувається, коли молекула стрептоміцину прикріплюється до певної частини клітини, де відбувається реакція з утворенням білка. Так, виробництво білка не зупиняється, але стрептоміцин заважає отриманню належних результатів. Бактерія тепер не може помістити правильну амінокислоту в ланцюг; неправильна амінокислота включена, і таким чином генерується неправильний білок. Цей неправильний продукт не може виконати своє завдання в бактерії; клітина не може рости, ділитися та розмножуватися, і інфекція зникає. Коли бактерія стає резистентною (стійкою)до стрептоміцину, в ДНК відбувається мутація ― так, що стрептоміцин більше не може фіксуватися на місці виробництва білка й втручатися в процес. Зміна може статися в декількох місцях гена, але завжди буде мати один і той же ефект. Насправді з бактерією сталося те, що в генах відбулася втрата інформації. ДНК більше не містить всю необхідну інформацію, щоб зробити місце виробництва правильної форми. Бактерія не здатна рости й розмножуватися так само ефективно, як раніше, але, проте, придбала стійкість до антибіотика.

 Аналогічні зміни відбулися й на прикладі серпоподібної клітинної анемії. Це захворювання зустрічається в районах світу, де поширена малярія (Каваллі-Сфорца та Бодмер, 1971). Мутація змінює склад гемоглобіну, який переносить кисень в еритроцитах, і, як наслідок, еритроцити змінюються в серпоподібну форму. Це означає, що малярійний паразит не може жити й рости всередині червоних кров'яних тілець, і людина з цим зміненим геном не страждає від малярії. Знову ж таки, ця зміна також відбулася через втрату інформації. Здатність зібрати правильну комбінацію молекул, щоб дозволити еритроцитам ефективно функціонувати, була втрачена. Замість цього на його місці виготовляється нижча форма (Лінг, 1992).

 Усі вищенаведені приклади дають переконливі докази змін без додавання інформації до генів живого організму та в деяких випадках внаслідок втрати інформації. В одному інтерв'ю Докінза попросили навести приклади змін в організмах, які відбулися в результаті додавання нової інформації. Він не зміг цього зробити (Keзія, 1997). Як зазначає Спетнер: «Нездатність спостерігати навіть одну мутацію, яка додає інформацію, ― це більше, ніж просто нездатність знайти підтримку теорії. Це ― доказ проти теорії».

 Імовірність появи нового виду  можлива чи ні

 Ще один дуже сильний аргумент проти еволюції виходить з розрахунків Спетнера (Спетнер, 1997) про ймовірність однієї події еволюції: появи нового виду. Багато авторів книг з еволюційної полеміки порушували це питання в минулому, але в цій книзі Спетнер використовує дані, взяті з наукової літератури як основи для детальних розрахунків. Він оцінює ймовірність отримання мутації, кількість повторень (народжень) на кожному кроці ланцюжка в напрямку до нового виду та оцінне значення кількості кроків, необхідних для отримання нового виду. Він передбачає, що на кожному етапі інформація додається до генетичного коду й що найменша можливу зміна генетичного коду є вигідною. Обидва вони є недоведеними припущеннями величезних масштабів на користь теорії еволюції, як вказує автор, але повинні бути зроблені для розрахунків. Потім він оцінює ймовірність того, що типово сприятлива мутація відбудеться та пошириться по всій популяції.Виходячи з цього, він продовжував обчислювати ймовірність розвитку нового виду, припускаючи, що тільки одна потенційна помилка копіювання може бути корисною в будь-який момент. Така ймовірність виявилася вкрай малою, а шанси проти ― надзвичайно великі. Жоден еволюціоніст, який показав детальні розрахунки, не зміг їх спростувати. Пропоновані зміни деяких припущень можуть збільшити шанси на деяких етапах, але вони абсолютно недостатні для того, щоб теорія еволюції стала подією прийнятної ймовірності.

 Незменшуваний комплекс: це все або нічого

 Ще один серйозний виклик моєму сприйняттю неодарвіністскої еволюції полягає в усвідомленні складності живих істот. На біохімічному рівні я знаю про деякі складнощі обміну речовин у живих істотах. Я могла з подивом дивитися на схему біохімічних шляхів у клітинах навіть після декількох років дослідницької роботи. Діаграма розміром з великий плакат і покрита дрібним шрифтом, що показує різні шляхи, які синтезують молекули, необхідні для функціонування клітини. Зайве говорити, що видавець регулярно оновлює його в міру того, як все більше дізнається про біохімічні процеси в клітинах. Біохімічні шляхи, проте, дуже відрізняються від шляхів, які ведуть донизу по схилах гори в різних напрямках; вони більше схожі на мережу. Більшість шляхів сильно інтегровані з іншими шляхами, і рівні деяких вироблених продуктів (метаболітів) можуть пригнічувати або збільшувати активність цього шляху, а часто й інших шляхів. Синтезуються певні продукти, які необхідні в дорозі для створення абсолютно різних продуктів. Все це утворює складну збалансовану мережу біохімічних процесів всередині клітини. Було б дуже важко ввести абсолютно новий шлях в мережу, і це було б свого роду зміною, яка повинна була б статися в організмі, який еволюціонував. Більш того, дуже важко уявити собі поступову еволюцію такої складної системи. Щоб якась одна частина була функціональною, багато інших шляхів також повинні бути повністю функціональними.

 Біхі (1996) вважає, що багато біохімічних систем є продуктом розумного задуму. Його критерії свідчать про «суворо визначену, незменшувану складність ― впорядкування окремих, добре підігнаних компонентів для досягнення функції, яка виходить за межі будь-якого з компонентів як таких». Він використовує приклад мишоловки як простої аналогії. Зверху на шматку дерева закріплені кілька предметів.

 • Металевий молоток буде затискати та вбивати мишу.

 • Пружина дозволить металевому молотку швидко переміщатися по пастці й виконувати роботу швидко та ефективно.

• Металева обмежувальна планка утримує молоток, коли пастка встановлена.

 • Пастка досить чутлива, так що невеликий тиск миші, яка пробує їжу, відпустить молоток.

 Кожна з цих частин необхідна для успішної дії пастки. Без молотка миша не була б спіймана та могла б безкарно брати їжу щоночі. Без пружини молоток і платформа не змогли б діяти разом, як лещата, щоб зловити мишу. Без засувки або металевого обмежувача пастка не може бути встановлена для подальшої дії, коли миша прийшла; було б більш імовірно, що ви намагаєтеся встановити пастку на один з ваших пальців! Без шматка дерева, що утворює основу, компоненти не можуть бути розташовані в правильному положенні для роботи один з одним. Всі деталі повинні бути правильного розміру, встановлені в правильному положенні, виготовлені з відповідного матеріалу та в робочому стані. Інакше треба було б повернутися в залізну лавку за черговою пасткою!

 Якби одна частина пастки була відсутня, вона не спрацювала б час від часу ― вона ніколи б не виконала роботу взагалі або зробила б роботу неправильно. Щоб застосувати цей принцип до живих систем, часткова форма, що еволюціонувала, не є кандидатом на природний відбір, тому що вона ще не здатна виконувати потрібну опцію взагалі. Потім Біхі продовжує демонструвати створення в природному світі, використовуючи кілька прикладів незменшуваної складності, взятих з біохімічних процесів і структур у клітинах. Ці приклади включають вію, субклітинну структуру, «яка виглядає як волосся й б'ється як батіг»; процес згортання крові та внутрішньоклітинний транспорт. Він також обговорює людське око, вказуючи на те, що тут існує ряд незменшуваних складних систем, наприклад, сітківка, слізні протоки та повіки. Я б погодився з Дарвіном, коли він писав про свої труднощі в розумінні того, як могло розвинутися око, тому що він знав, що такий складний орган не міг виникнути за кілька етапів. За його словами, ця ідея була «абсурдна надзвичайно» (Дарвін, 1859, відредагований в 1959).

Проте, Дарвін припустив, що доброчинні зміни, що ведуть до розвитку ока, накопичувалися протягом багатьох поколінь, і кожна проміжна ланка була корисна його власникові. Проте з моменту публікації «Походження видів» було виявлено набагато більше інформації про будову та функцію ока. Багато що відомо про фізіологію та біохімію самого зору, а розвиток нейробіології допоміг нам краще зрозуміти процес обробки зорового образу в неврологічних шляхах і головному мозку. Бейкер (1991a, 1991b, 1992) дає чіткий звіт про структуру й функцію ока та обговорення ще більших труднощів, що виникають для теорії еволюції.

 Докази направляють

 Мої основні аргументи проти еволюції добре ілюструються людським оком:

 • Звідки взялася б нова інформація, щоб забезпечити генетичний план для цієї нової структури?

 • Як виникли несвідомі складні системи всередині ока? Я б погодився з Біхі (1996), коли він приходить до висновку, що розумний дизайнер необхідний для пояснення їхнього походження. Зміни, необхідні для появи ока, більш складні, ніж для нового виду.

 • Таким чином, імовірність випадкового розвитку цього органу ще більш мала, ніж ймовірність розвитку нового виду, що, за оцінкою Спетнера (1997), у будь-якому випадку неможлива.

 Докази вказують на розумного Творця величезного масиву життя, як живої, так і вимерлої, а не на некеровану бездумну еволюцію. Проте, деякі бачать, що докази з природного світу вимагають творця, але задовольняються тільки можливістю розумної сили, що стоїть за Всесвітом. Якщо розумна сила створила світ, то ми, як розумні істоти, повинні піти далі й з'ясувати природу цієї істоти. Біблія говорить мені, що розум, що стоїть за Всесвітом, ― це Бог, Який повністю контролює її; це виключає можливість того, що Він діяв через еволюцію. Основою моєї власної віри є непогрішність біблійного оповідання, і це дає мені відправну точку в розумінні наукового доказу ― мою парадигму, мої «припущення», якщо хочете. Коротка тимчасова шкала надзвичайно можлива для світу, створеного розумним Творцем, хоча це й не обов'язково. Більше не потрібні тривалі періоди часу, щоб спробувати пояснити походження випадкових поліпшень. Грунтуючись на наукових спостереженнях і вірі в Біблію, я роблю висновок, що творіння було результатом розумного Конструктора, цілком можливого протягом короткого періоду в шість днів.

 Примітка автора: я хотів би подякувати П. Гарнера та М. Гартона за їхні корисні зауваження відносно більш ранньої чернетки цієї статті.


 Автор: Ненсі М. Даррелл

 Дата публікації 1 січня 2001 року

 Джерело: Answers In Genesis


 Переклад: Горячкіна Г.

 Редактор: Недоступ А.


 Посилання:

 1. Ендрюс, Е. Х., Христос і космос, Evangelical Press, Welwyn, England, 1986.

 2. Бейкер, С., Бачення й віра. Дивовижний процесс людського бачення, Origins: Journal of the Biblical Creation Society 4 (10):9-11, 1991a.

3. Бейкер, С., Бачення й віра 2. Дивовижний процесс людського бачення, Origins: Journal of the Biblical Creation Society 4 (11):16-18, 1991b.

4. Бейкер, С., Бачення й віра 3. Дивовижний процесс людського бачення, Origins: Journal of the Biblical Creation Society 4 (12):11-14, 1992.

 5. Біхі, М. Д., Чорний ящик Дарвіна: біохімічний виклик еволюції, Free Press, Simon and Schuster, New York, 1996..

 6. Бeлл, Н. Д. B. і C. Х. Mадд, Стійкість додіоксиду сірки в рослинах; тематичне дослідження Lolium Perenne. В області впливу забруднювачів повітря на рослини, вид. Т. А. Менсфілд, Cambridge University Press, New York, стор. 87-103, 1976.

 7. Бредшоу, А. Д. іТ. Макнейл, Еволюція й забруднення: дослідження в біології, № 130, Edward Arnold, London, 1981.

8. Дарвін, Чарльз, Походження видів, вид. У. Берроу, Penguin Books, Harmondsworth, England, 1968.

 9. Докінз, Р., Сліпий годинникар, Penguin Books, England, 1998. (1986).

 10. Докінз, Р., З жаби в принца, Keziah Films.

 11. Джонсон, Ф. Е., Розум в балансі: справа протии натуралізму в науці, освіті та праві, InterVarsity Press, Westmont, IL, 1995.

 12. Каваллі-Сфорца, Л. Л. та Ф. В. Бодмер, Генетика популяцій людини, Freeman, San Francisco, CA, 1971.

 13. Keттлвелл, Х. B. Д., Огляд частот Biston Betularia (L) (LEP) і його меланінових форм у Великобританії, Heredity 12:51-72, 1958.

 14. Лінг, Д., Гемоглобін ― педагогічний білок, Origins: Journal of the Biblical Creation Society 4 (12):20-5, 1992.

 15. Робертс, Т. М., Н. М. Даррелл і П. Лейн, Вплив газоподібних забруднювачів повітря на сільське й лісове господарство в Великобританії, Advances in Applied Biology 9:2-130, 1983.

 16. Сімпсон, Д. Г., Значення еволюції, переглянуте видання, Yale University Press, New Haven, CT, стор. 344-345, 1967.

 17. Спетнер, Л., Невипадково, The Judaica Press, Inc., New York, 1997.

 18. Tейлор, Г. E., Генетичний аналіз диференціації екотипів однорічних видів рослин, Geranium carolinianum L., в Response to Sulphur Dioxide, Botanical Gazette 136:362-8, 1978.

 19. Тозер, В. А., Знання Святого, James Clarke, London, 1961.

 20. Хейвуд, В. Н., Систематика рослин: дослідження в біології, № 5, Edward Arnold, London, 1967.

 21. Хорсман, А. Д., і співавт., Еволюція толерантності додіоксиду сірки в багаторічному райграсі, Nature 276:493-4, 1978.

22. Уайлдер-Сміт, А. Е., Природні науки нічого не знають про еволюцію, Master Books, Green Forest, AR, 1981.

Написати коментар