Генетика
Креацентр > Статті > Генетика > Структура бактерій

Структура бактерій

Основні елементи бактеріальної анатомії включають (1) клітинну стінку та (2) внутрішнє клітинне тіло, або цитоплазму. Остання оточена цитоплазматичною мембраною безпосередньо всередині клітинної стінки й зазвичай містить різні гранули, інші клітинні включення та життєво важливий ядерний матеріал. Крім того, вся бактерія може бути укладена в оболонку зі слизового, в'язкого або желеподібного матеріалу, утворюючи капсулу. На ній можуть бути органи пересування, звані джгутиками (flagella), а деякі бацили мають ворсинки (pili) (або фімбріі — ниткоподібні білкові структури, розташовані на поверхні клітин багатьох бактерій — прим. пер.). Деякі бактерії можуть розвинути в собі особливі структури, звані спорами.

Клітинні стінки та грам-фарбування

Так як більшість бактерій не мають сферичної форми, але зберігають чіткі обриси, такі як довга паличка, то ймовірно, що повинна існувати жорстка зовнішня стінка. Таку стінку, зазвичай, не видно в препаратах бактерій, зафарбованих звичайними фарбниками, але коли цитоплазма бактерії скорочується, відходячи від стінки, стінку чітко видно. Існування цієї клітинної стінки, відмінної як від зовнішнього шару слизу (капсули), так і від цитоплазматичної мембрани, було ясно продемонстровано за допомогою спеціального фарбування та електронної мікрофотографії. З поведінки живих бактеріальних клітин у русі можна зробити висновок, що клітинна стінка досить жорстка, з невеликою еластичністю. Фарбник Грама (Gram stain) був названий на честь датського лікаря Ганса Крістіана Грама (Hans Christian Gram), який відкрив метод, що дозволяє диференціювати всі відомі бактерії на дві категорії. Метод фарбування, який використовує різні барвники, зафарбовував грампозитивні клітини темно-фіолетовим кольором, а грамнегативні —яскраво-червоним. Наприкінці 1800-х на початку 1900-х років причина цієї відмінності була неясною. До середини 1900-х років електронна мікроскопія бактерій виявила відмінності в тонкій структурі клітинних стінок грамнегативних і грампозитивних бактерій. Стінки грамнегативних бактерій не пов'язані безперервно з основною цитоплазматичною мембраною, мають товстий шар пептидоглікану та зазвичай багатошарові. У грампозитивних бактерій стінки зазвичай тісно пов'язані з цитоплазматичною мембраною та можуть складатися з одного аморфного шару або з декількох шарів — структура їхня різна в різних видів.

 Завдяки початку вивчення механізму дії антибіотиків були досягнуті великі успіхи в розумінні хімії бактеріальної клітинної стінки. Як грампозитивні, так і грамнегативні клітинні стінки містять однакову хімічну речовину, що утворює основу жорсткої структури. Цей матеріал, пептидоглікан, являє собою складний полімер, що містить два аміноцукри, глюкозамін та мурамінову кислоту (лат. murmus, «стінка») і кілька амінокислот. Мурамінова кислота в клітинних стінках бактерій унікальна; жоден інший тип клітин, як відомо, не містить цей цукор.

 Ці прості компоненти з'єднуються, утворюючи складну переплетену хімічну структуру. Пептидоглікан відповідає за жорсткість клітинних стінок бактерій. Деякі грампозитивні мікроорганізми містять тейхонові (грец. Teichos, «стіна») кислоти, які важливі для специфічності збудника. Інші бактерії мають спеціальні прикріплені вуглеводи або білки, такі як М-білок стрептококу, що сприяє його вірулентності. Грамнегативні бактерії містять у своїх клітинних стінках ліпополісахариди, які іноді містять ендотоксин. Клітинні стінки грамнегативних бактерій хімічно більш складні, ніж у грампозитивних організмів. Вони містять ліпопротеїни, ліпополісахариди та фосфоліпіди, але не містять тейхонової кислоти. Тільки чотири або п'ять різних амінокислот знаходяться в грампозитивних клітинних стінках. Їхній вміст ліпідів мінімальний, але вони можуть містити тейхонову кислоту.

Клітинна мембрана й мембранні системи

Клітинна мембрана бактерій. У деяких бактеріях, що викликають захворювання горла (наприклад, Streptococcus pyogenes), їхні клітинні мембрани та компоненти оболонки мають М-білки, які змушують відчувати свербіж і запалення в горлі.

Плазматична мембрана (або клітинна мембрана) еукаріотичних і прокаріотичних клітин подібна по функції та основній будові. Проте існують відмінності в типах  білків мембран. Еукаріотичні мембрани містять вуглеводи, які служать у якості рецепторних сайтів, приймаючи на себе роль в таких функціях, як міжклітинне розпізнавання. Ці вуглеводи також забезпечують місця прикріплення для бактерій. Плазматичні мембрани несуть ферменти для метаболічних реакцій, таких як розщеплення поживних речовин, виробництво енергії та синтез.

Бактерії містять у своїй цитоплазмі мережу взаємопов'язаних мембранозних структур. Мезосоми — це інвагінації цитоплазматичної мембрани в цитоплазмі (зверху). Вони являють собою нерегулярні інфолдінги (вп’ячування – прим. ред.) плазматичної мембрани, але не справжні клітинні структури. Ці структури є не тільки ділянками для дихальних ферментів, але й регуляторами упорядкованого поділу бактерій. Мезосоми забезпечують безперервну мембрану, що сполучає ядерні фібрили на одному кінці з цитоплазматичною мембраною на іншому. Оскільки в поділі беруть участь обидві останні структури, мезосоми можуть бути засобом їхньої координації під час ділення. Вважається, що рибосом бактерій не існує в цитоплазмі у вигляді дискретних частинок, а розташовані вони лінійно на взаємопов'язаних мембранах, прикріплених до плазматичної мембрани.

 Ядро

 Ядерний апарат у бактеріальних клітинах затемняється при фарбуванні клітин основними барвниками через наявність у цитоплазмі великої кількості РНК, яка має спорідненість до цих барвників. Ці структури іноді називають хроматиновими тілами, але насправді вони є ядрами, які також видно в електронному мікроскопі. Було показано, що вони діляться безпосередньо перед тим, як вся бактеріальна клітина ділиться. Хімічно ядра містять ДНК, пов'язану з основним білком. Бактеріальні «ядра» не оточені мембраною, як у справжніх ядрах еукаріотів. Ядерна речовина складається з ДНК, розташованою в пучках волокон. Ці пучки можуть швидко переходити від компактного розташування до довгих стрічкоподібних форм у залежності від навколишнього середовища.

Капсули, глікокалікс і біоплівки

 За межами клітинної стінки багато бактеріальних клітин часто оточені особливим шаром. У деяких випадках його називають капсулою, а у інших випадках це невизначений адгезивний шар, званий глікокаліксом. Цей шар часто виділяє липкий, драглистий шар слизу. Шар слизу служить адгезивом і живильним середовищем для розмноження більшого числа бактерій. Ця оболонка занадто тонка, щоб бути видимою в більшості видів, але в деяких вона регулярно розвивається в чітко видиму капсулу, зовні клітинної стінки, з різко окресленим зовнішнім краєм, що повторює контур тіла клітини. Часто капсула набагато ширша від самої бактеріальної клітини. Ланцюгові або парні організми часто укладені в одну суцільну капсулу.

 Капсулярний матеріал може утворюватися в результаті модифікації клітинної стінки або виділятися живими бактеріями у вигляді прикріпленої твердої слизової структури. Деякі бактерії виділяють глікокалікс у навколишнє середовище, не утворюючи певної капсули. Утворення капсул помітно залежить від умов навколишнього середовища; воно може бути індуковане в особливих випадках у штамів бактерій, які зазвичай не виявляють ознак будь-якого шару слизу або біоплівки. Ці біоплівки можуть утворюватися не тільки на природніх структурах навколишнього середовища, таких як камені в струмку, а й на контактних лінзах, харчовому посуді, використаних шприцах, катетерах, окрім цього на тканинах сечовивідних шляхів, шкірі та язику людини. Мікроби в біоплівках, за оцінками, у 1000 разів більш стійкі до мікробіоцидів. Експерти по хворобам підрахували, що 65 відсотків бактеріальних інфекцій людини пов'язані з біоплівками.

 До бактерії, що викликає сибірську виразку, Bacillus anthracis, з'явився останнім часом великий інтерес. Капсула сибірської палички являє собою поліпептид, що складається в основному з D-глутамінової кислоти. Серед патогенних бактерій першорядне значення має явище капсулоутворення. Види, які також розвивають великі капсули, включають Streptococcus pneumoniae, Klebsiella pneumoniae і Bacillus anthracis. Більшість патогенних бактерій розвивають, принаймні, невелику кількість капсульної речовини при вирощуванні в тканинах організму, і найбільш помітні капсули видно на організмах, щойно отриманих від інфікованого господаря. Капсули, ймовірно, діють як захист від бактерицидних факторів у рідинах організму. Тому вони вносять безпосередній внесок у хвороботворну силу, або вірулентність, організмів. Ці капсули губляться більшістю видів після культивування протягом деякого часу в лабораторії, що зазвичай призводить до помітної втрати здатності викликати захворювання.

 Інкапсуляція важлива й у іншому відношенні. Хімічна будова капсульного матеріалу визначає специфічність захисних антитіл, що утворюються в інфікованої людини. Численні «типи» пневмококів, наприклад, відрізняються один від одного хімічним складом полісахаридів, що становлять їхні капсули. Отже, кожен «тип» стимулює утворення різних антитіл. Імунітет до певного «типу» пневмококу вимагає наявності антитіла, яке буде реагувати з капсульованими організмами цього типу.

Рухливість і джгутики

 Всі відомі спірили та близько половини більш відомих видів бацил мають здатність пересуватися в рідкому середовищі; тобто вони можуть незалежно пересуватися від місця до місця. Бактерії, що володіють цією здатністю, вважаються рухомими; ті, які не можуть пересуватися самостійно, не є рухомими. Рух рухливих бактерій можна чітко побачити при дослідженні під мікроскопом. Згідно своїх розмірів ці могутні мікроби є одними з найшвидших плавців у Творінні. На максимальній швидкості кишкова паличка може проплисти відстань майже в 50 разів довшу за своє тіло за одну секунду всередині ваших сечових шляхів; еквівалент шестифутової людини (182,9 см), що пливе зі швидкістю 200 миль на годину. Проте кишкова паличка витрачає менше двох відсотків своєї енергії на плавання від сечового міхура до нирки всередині сечоводів. Вона досягає цього за допомогою спеціальної рухової установки —швидкохідного «мотора», що обертає спіральні пропелери зі швидкістю до 100 000 обертів у хвилину. Реверсивні двигуни управляються складною системою зворотнього зв'язку, яка контролює концентрацію харчових продуктів і/або токсинів ззовні бактерій, регулюючи двигуни відповідним чином. Бактерії не працюють на газі або електриці, як це роблять штучні підвісні мотори; головний Інженер, мабуть, сконструював ці неймовірні мікроби для руху.

 Органи пересування — це тонкі, схожі на волоссини відростки, що відходять від однієї або декількох частин клітинних тіл рухомих бактерій. Вони називаються джгутиками (у перекладі з латині «маленькі батоги»). Проте вони не рухаються, як батіг. Замість цього вони рухаються хвилеподібними, ритмічними скороченнями, що проходять по довжині джгутиків (від 10 до 20 мкм). Джгутик походить з цитоплазми, закріплений в базальній ділянці, складається з гакоподібної структури та базального тіла. Базальне тіло має центральний стрижень і набір «ущільнюючих кілець». Вони зазвичай дещо згорнуті й часто набагато довші, ніж бактерія, з якої вони виходять. Вони дуже тонкі, шириною всього близько 0,013 мкм і легко розриваються. Мабуть, коли бактерії знаходяться в русі, джгутики часто переплітаються, утворюючи хвостоподібний опорно-руховий апарат. Характер прикріплення джгутиків до бактеріальних клітин, а також кількість джгутиків різні для кожного виду. У Pseudomonas один джгутик або пучок джгутиків розташований на кінці бактерії у вигляді полярних джгутиків; Ecoli має безліч джгутиків, які виступають з усіх боків клітини, відомих як перитрихальні джгутики.

Хімічні аналізи показують, що джгутики складаються в основному з волокнистих білкових субодиниць, званих флагеліном. Цей білок є скорочувальним і схожим на скоротливі білки в м'язовій тканині. Існує близько 50 білків, які складають субодиниці, пов'язані зі джгутиками, і більшість з них дуже взаємозалежні. Субодиниці джгутиків об'єднуються в довгі нитки, які закручуються одна навколо одної по спіралі, утворюючи джгутики. Дві, три або цілих п'ять ниток, у залежності від виду бактерій, можуть утворювати спіралі. Флагелін, мабуть, зазнає пружні скорочення й розширення, для руху джгутиків. Бактеріальні джгутики — це унікальні структури, які не еквівалентні війкам або джгутикам найпростіших чи вищих організмів.

 Фокус на функції джгутиків

 

 Комп'ютерна графіка бактерій EColi з зображенням джгутиків

Ентоні ван Левенгук, використовуючи однолінзовий мікроскоп, був заінтригований «animalcules» (маленькими тваринами), які він бачив у своїй колодязній воді. Він хотів знати, чи витримають вони вплив перцю, тому розмолов трохи та додав його до зразку. Число «тварин» часами збільшувалося, часами зменшувалося до 6 серпня 1676 року, коли він зробив відкриття: «Тепер я абсолютно ясно бачив, що це були маленькі вугрі, або черви, що лежать всі разом і звиваються; так, як би ви бачили неозброєним оком цілу миску з водою і дуже маленькими вуграми, які звиваються один перед одним; і вся вода, здавалося, була жива цими різноманітними тваринними клітинами. Це було для мене найдивовижнішим серед усіх чудес, які я відкрив у природі; і я повинен сказати, що ніколи ще не бачив більш приємного видовища, ніж ці багатотисячні живі істоти, видимі живими в маленькій краплі води, що рухаються одна перед одною, кожна з яких має свій власний рух».

 Коли Левенгук описував маленьких або «найдрібніших вугрів», він дивився на спіріллум, імовірно, Spirillum volutans, велику бактерію, показану на малюнку. Левенгук ніколи не бачив її джгутиків. Джгутики, органели локомоції, були вперше помічені на Chromatium okenii, іншій великій бактерії, Крістіаном Еренбергом (Christian Ehrenberg) у 1836 році, а пізніше на Svolutans Фердинандом Коном (Ferdinand Cohn) у 1872 році. Роль джгутиків була докладно розглянута після того, як були розроблені конденсатори темного поля, починаючи з 1909 року з робіт Карла Райхерта (Karl Reichert) та завершуючи у 1920 році роботою Пола Метцнера (Paul Metzner), який описав рух джгутикових пучків Svolutans з приголомшливою деталізацією.

Svolutans має два джгутикових пучки, кожен з яких складається приблизно з 25 джгутикових ниток. Клітина плаває зліва направо. ЇЇ тіло має спіральну форму. Пучок зліва знаходиться в хвостовій конфігурації, а той, що справа, — в головній конфігурації. Коли нитки змінюють напрямок свого обертання, пучки змінюють свої конфігурації, і клітина рухається у протилежному напрямку. Ecoli, наприклад, показана нижче S. volutans для порівняння. Шість джгутикових ниток переплітаються з боків клітини Ecoli та утворюють пучок, який з'являється біля одного полюса. Обертання ниток у пучку штовхає клітину вперед. Коли пучок змінює свою орієнтацію, клітина йде в новому напрямку.

 Бактерії можуть мати один джгутик або багато, розміщючись на поверхні в різних позиціях. Полярні джгутики відходять від кінців бактерій, тоді як перитрихальні джгутики розподіляються випадковим чином по всій поверхні (peri означає «навколо»; trichous «волосся»). Бактерії з полярними джгутиками можуть мати один, два або навіть пучок з сотень джгутиків на одному або обох кінцях клітини. Деякі бактерії, звані спірохетами, мають внутрішні джгутики, які лежать під клітинною стінкою та обвиваються навколо цитоплазматичної мембрани.

 Спосіб руху бактеріальних джгутиків повністю відрізняється від руху джгутиків еукаріотів. Бактеріальні джгутики не вигинаются як батіг; вони обертаються, як гребні гвинти човна. Якби у бактерії з одним полярним джгутиком заклинило джгутик, то тіло всієї бактерії оберталося б. Обертання здійснюється базальним тілом і гачком, який з'єднує джгутик з бактеріальною клітиною. Базальне тіло прикріплює основу джгутика до цитоплазматичної мембрани й клітинної стінки та діє як двигун. Гачок передає обертання від базального тіла до зовнішньої жгутикової нитки.

 Джгутики обертаються проти годинникової стрілки, щоб пересувати бактерію вперед і цей рух управляється хемотаксисом, який проявляється у відповідь на хімічні речовини в навколишньому середовищі. Особливо важливі хімічні речовини, які можуть бути використані в якості джерел енергії, і бактерії мають рецептори на своїй поверхні, щоб виявити ці молекули. Коли така молекула взаємодіє з рецептором, сигнал посилається в базальне тіло, запускається джгутиковий двигун, джгутик обертається, і бактерія рухається до джерела енергії.

Бактерії з одним полярним джгутиком рухаються просто вперед і назад. Вони рухаються вперед, обертаючи свій джгутик проти годинникової стрілки, і навпаки, обертаючи свій джгутик за годинниковою стрілкою. Як пересуваються бактерії з пучком полярних джгутиків або джгутиків, перитрихально розподілених по всій поверхні? Хіба джгутики не заплутаются зовсім? Щоб такі бактерії могли рухатися, дія всіх джгутиків має бути синхронізованою.

Бактерії з перітріхозними джгутиками або пучками полярних джгутиків демонструють рухшляхом вигинання (або «хвилеподібно») і оберти навколо осі (або «гвинтоподібно»). Під час руху всі джгутики збираються у функціональний пучок і синхронно обертаються проти годинникової стрілки, щоб перемістити бактерію до джерела енергії. Під час руху назад джгутикові пучки розкручуються. Відносний час, що витрачається на рух, визначає наскільки швидко бактерія рухається в певному напрямку та залежить від концентрації джерела енергії. Чим більше концентрація молекул джерела енергії, тим більше взаємодія відбувається з рецепторами, тим більше часу джгутики обертаються проти годинникової стрілки й тим далі рухається бактерія. У міру зменшення концентрації джерела енергії відбувається менша взаємодія з рецепторами, джгутики задіяні менше, а бактерія не просувається так далеко. Замість цього бактерія зупиняється все частіше. Під час зміни напрямку руху джгутики повертаються за годинниковою стрілкою, але замість того, щоб змінити його, це змушує бактерії припинити рух вперед і безладно хитатися. Кожен раз, коли бактерія закінчує рух, вона віддаляється від місця, де сталася зупинка. Таким чином, чим більше бактерія зупиняється, тим більша ймовірність того, що вона не буде рухатися у певному напрямку. Рухливість вимагає, щоб у русі проводилося більше часу, ніж у зупинках.

Ворсинки (рili) та фімбріі

Ряд видів грамнегативних бацил володіють поверхневими, волосиноподібнимі структурами, відмінними від джгутиків. Їх іноді називають пілі (рili) або фімбріі. Одна волосина або кілька довгих волосин зазвичай називають рili, в той час як кілька коротких волосиноподібних структур називаються фімбріями. Рili не мають ніякого відношення до рухливості нерухомих і рухомих організмів. Вони являють собою дуже тонкі фібрили, які коротше джгутиків і налічуються кілька сотень на одній бактеріальній клітині. Їх можна візуалізувати тільки на електронних мікрофотограммах. Рili можуть служити засобом для отримання поживних речовин і прикріплення бацил до поверхонь. У культурах з рідким середовищем рili можуть допомогти у формуванні поверхневої оболонки або пелікули росту. Рili, мабуть, складаються з субодиниць білка, званого пілін. Ці субодиниці, ймовірно, об'єднуються у волокна, які в свою чергу намотуються одне на одне, утворюючи порожнисту, спіральну, трубчасту структуру.

Кишкова паличка — «надбактерія» і свідоцтво незвичайної інженерії

Ілюстрація кишкової палички

Наскільки прості бактерії? Протягом десятиліть студенти-біологи вивчали ненаукову концепцію про те, що прокариотичні клітини «примітивні». Вчені-креаціоністи заперечують: якщо організм живий, він обов'язково складний. Тільки ті, хто дотримується дарвінівського світогляду, стверджують, що мікроорганізми, такі як бактерії, прості або базисні. Ось вже понад півстоліття Escherichia coli є центром невтомних біологічних досліджень. У 1940-х роках вона використовувалася в якості організму-господаря для визначення життєвого циклу вірусів. Багато з важливих метаболічних циклів, включаючи знаменитий цикл Кребса, були вперше вивчені в цьому організмі. У 1950-х роках біохіміки використовували кишкову паличку для відкриття трьох форм мікробної рекомбінації. У 1960-х роках це був головний дослідний організм для розшифровки генетичного коду та вивчення того, як працюють гени. У 1970-х роках кишкова паличка стала допомагати громадській охороні здоров'я як цінний індикатор забруднення води. Вона також стала як промисловий гігант, що виробляє ферменти, фактори росту та вітаміни. З 1980-х років біохіміки використовували її як живу фабрику для виробництва безлічі генетично модифікованих фармацевтичних препаратів. У 1990-ті роки E. coli продовжувала демонструвати, як бактерії можуть працювати в інтересах науки та на благо людства.

 Кишкова паличка — це свідчення складності. Після того, як її геном був вивчений, з технічного огляду літератури по мікробіології про її генетичний і ДНК-дизайн можна зробити висновок, що її системи незменшувано складні за своєю природою. Кишкова паличка володіє складною регуляцією та транспортними системами, а також іншими складними клітинними процесами. Це важливий вид бактерій, зазвичай зустрічається в товстій кишці (якщо тільки людина не приймає антибіотики). Вона є одним з найбільш ретельно, інтенсивно вивчених з усіх мікроорганізмів і зустрічається всюди, де є люди.

 Потім з'явилася E. coli 0157: H7. Безумовно, цей штам викликав багато людських страждань через свою схильність вторгатися в тканини кишечника, переходити в кров та викликати серйозні пошкодження нирок. Це зробило нас більш обережними щодо того, що ми їмо, змушуючи нас двічі подумати про те, щоб з'їсти старий гамбургер. Тоді цей штам став «бактерією тижня» у різних новинних програмах, зображуючи головного лиходія в світі лиходіїв. На жаль, це змусило нас забути все хороше, що зробила для нас кишкова паличка. Яка ганьба! Можливо, одна ложка дьогтю дійсно може зіпсувати всю бочку меду. Якщо ми не дуже дотримуємося правил гігієни, то несмертельні штами можна виявити навіть на наших руках.

 Еволюціоністи традиційно розглядали бактерії як прості форми життя. Ці одноклітинні організми, як свідчить історія, були однією з перших форм життя, які природним чином виникли з первісних океанів кілька мільярдів років тому, і тому повинні були мати просту конструкцію. Проте, всупереч еволюційним припущенням, дослідження показали, що бактерії високоорганізовані. Ми також стали свідками відкриття нових явищ, таких як аутоагрегація хемотаксичних бактерій та координована поведінка в морфогенезі складних колоній.

 Бактеріальні клітини мають високу впорядкованість, здатність до комунікації та прийняття рішень, що дозволяє їм координувати ріст, рух і біохімічну активність. Хіба це не дивовижні процеси для «простого» організму?

 Наскільки ж «примітивна» кишкова паличка? Біологи досі не впевнені. Навіть через п'ять років після того, як був розшифрований геном E. coli, мікробіологи все ще далекі від того, щоб знати всі деталі того, як клітина працює, живе, розмножується, координується та адаптується до обставин, що змінюються. Існують десятки тисяч журнальних статей про кишкові палички, та нова біологічна інформація продовжує накопичуватися. Виявляються нові метаболічні можливості, пов'язані з лежачими в їхній основі генами. Існують нові системи регуляції, нові транспортні системи та більше інформації про клітинні компоненти й процеси, але скільки регуляторів необхідно для підтримки координації експресії генів і правильної взаємодії між генними продуктами? Системи регуляції не однакові в усіх бактерій, та у нас все ще немає всієї інформації для регуляторних мереж навіть одного виду бактерій. Мінімальний набір генів і білків, необхідних для підтримки клітини, що незалежно реплікується, невідомий.

Дослідження в деталях біології кишкової палички продовжуються, але не всі ферменти та реакції кишкової палички відомі. Крім даних по генам невідомих ферментів, у нас є дані по ферментам, які не мають генів. Протягом багатьох років було виділено, очищено та охарактеризовано 55 ферментів E. coli, але багато з цих генів так і не були ідентифіковані. Поява технології ДНК-секвенування та завершення більш ніж 50 мікробних геномів, доступних сьогодні широкому загалу, ще не привели нас до повного розуміння того, як саме функціонує та адаптується до умов, що змінюються одна самостійна клітина. Вчені-креаціоністи впевнено пророкують, що коли наука і буде мати повне уявлення про те, як функціонує та адаптується самостійна клітина, еволюціонізм не матиме до цього ніякого відношення!

 Висновок

 Автоагрегація? Регулятивні мережі? Транспортні системи? Скоординована поведінка? Можливості спілкування та прийняття рішень? Розширені експортні можливості? Хіба ми повинні вірити, що бактерії розвинулися з неживих хімічних речовин? З таким самим успіхом можна було б говорити про великий високотехнологічний автоматизований завод зі складною організацією, яка, звичайно ж, не виникає випадково в часі та в природних процесах! Це ще один приклад того, як еволюційна теорія суперечить науці.

 Чому еволюціоністи наполягають на тому, що бактерії (прокаріоти) прості або примітивні, коли емпіричні дослідження показують протилежне? Гірше того, як вони можуть сказати, що «просте» життя розвинулося з неживого, не використовуючи нічого, крім випадку та часу? Як сказав один біолог-креаціоніст, коли люди роблять речі все менших і менших розмірів, це вважається дивом сучасної технології (нанотехнології). Коли «природа» робить це, вона примітивна. Християнський мікробіолог може дивитися через лінзу творіння в своєму мікроскопі та спостерігати дивовижний дизайн у кишкової палички!


 Автор: Dr. Alan L. Gillen

 Дата публікації: 17 липня 2015 року

 Джерело: Answers In Genesis


 Переклад: Горячкіна Г.

 Редактор: Недоступ А., Бабицький О.

Написати коментар