Всесвітній потоп та льодниковий період
Креацентр > Статті > Всесвітній потоп та льодниковий період > Наукові підстави Всесвітнього потопу. Частина 3. Причини і наслідки

Наукові підстави Всесвітнього потопу. Частина 3. Причини і наслідки

Картина Всесвітнього потопу, описана в 7-му і 8-му розділах біблійної книги Буття, викликає безліч суперечок і дискусій між атеїстично налаштованими вченими і креаціоністами. У цих біблійних розділах йдеться про те, що вода, яка при створенні виявилася над атмосферою Землі та під її поверхнею, в якийсь момент часу затопила всю її поверхню таким чином, що навіть покрила найвищі гори. Проблема полягає в тому, що атеїсти не вірять, що така величезна кількість води могла виявитися зверху над нашою планетою і під її поверхнею. Велику загадку ці явища представляють і для вчених-креаціоністів.

У доступних джерелах креаціоністської літератури автор не знайшов науково обґрунтованих відповідей на питання про те, як така величезна кількість води виявилася над атмосферою Землі та під її поверхнею. Через ці неясності картина Всесвітнього потопу, яку представляють вчені-креаціоністи, не є настільки переконливою, щоб здобути перемогу в дискусіях з атеїстично налаштованими вченими. Ця непереконливість обумовлена також тим, що віруючі вчені не використовують для опису картини Всесвітнього потопу не тільки всі необхідні для цього біблійні тексти, але і наукові дані, які могли б пролити світло на зазначені явища. Наприклад, більшість вчених-креаціоністів вважають, що вода над атмосферою нашої допотопної планети перебувала у вигляді потужного шару пари [1, с. 10, 6, с. 100, 9]. Тим самим вони суперечать біблійному тексту, який вказує на те, що ця вода перебувала в твердому стані, тобто була у формі льоду: «Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну, немов дзеркало лите?» (Йова 37:18).

В даному дослідженні здійснена спроба на підставі аналізу і подальшого синтезу біблійних і наукових знань найбільш повно реконструювати фізичну картину головних моментів Всесвітнього потопу, а також деяких змін на Землі, що відбулися в результаті цього катаклізму. Питання про те, як, з наукової точки зору, така величезна кількість води могла опинитися під поверхнею нашої планети і над її атмосферою, розглянуті в 1-й і 2-й частинах даної роботи [см. також: 2, с. 59-69]. Згідно з цими дослідженнями, величезна кількість води під поверхнею нашої планети виявилася внаслідок її стиснення (контракції), обумовленого гідридизацією металів, що знаходяться в її мантії і ядрі. У процесі зменшення розмірів Землі, плити літосфери зруйнованої земної кори підсувалися і насувалися одна на одну. При цьому вода, яка спочатку була над земною корою, акумулювалася в просторах між плитами літосфери.

Що ж стосується води, яка була «над небом», тобто вище атмосфери, то в результаті цього стиснення і утворення повітряної атмосфери Землі крижаний панцир, який спочатку покривав усю її водну поверхню, виявився високо над зменшеною планетою. Таким чином величезна кількість води в формі льоду виявилася над атмосферою нашої планети. Утримання цієї крижаної оболонки на такій величезній висоті було обумовлено відцентровими силами її обертання і ефектом Мейснера, який проявився по відношенню до шару замерзлого водню, що утворився на її внутрішній поверхні.

Згідно з тим, що говорить Біблія, духовною причиною Всесвітнього потопу був масовий гріховний відступ людей (Буття 6:5-7). Що ж стосується фізичної причини, то ініціювати Всесвітній потоп на Землі могло падіння на неї комети або астероїду. На це вказує незвично високий вміст у верхніх крейдяних шарах хімічного елемента іридію. Цей хімічний елемент космічного походження знаходять в цілому ряді місць по всьому світу [8, с. 1095-1108]. Але швидше за все, на Землю впав не один, а відразу кілька великих метеоритів. Про це свідчать добре збережені величезні кратери в різних районах нашої планети: в Канаді, США, Австралії, Африці та інших місцях. Наприклад, кратер Вулф-Крик в Австралії має діаметр 875 метрів, а Арізонський кратер (США) — 1219 метрів і глибину 229 метрів.

Деякі вчені припускають, що одним з таких місць, де існують яскраво виражені сліди падіння гігантського небесного тіла, є район Філіппінського моря. У цьому місці знаходяться найглибші місця у світі, в тому числі і Маріанська западина, що має глибину понад 11 кілометрів. Андрій Скляров зазначив, що басейн Філіппінського моря, з оточуючими його островами, форма і розміри тектонічної плити, на якій все це розташовано, а також характер глибинних тектонічних розломів дуже вже нагадують старий підводний кратер, що утворився від удару гігантського метеорита.

Припущення А. Склярова підтверджується і найсильнішою сейсмічною активністю цієї зони, а також перемішуванням донних осадових відкладень в зоні дна Філіппінського моря, чого не спостерігається ніде в інших місцях океанів нашої планети. Крім того, всі райони навколо цього моря буквально всіяні тектитами метеоритного походження. Ці тектити виявлені у великій зоні, починаючи від В'єтнаму, на північ від Філіппінського моря, до Австралії на півдні від нього. Вченим добре відомо: хімічний склад тектитів, утворених кожним метеоритом, що впав, завжди суворо специфічний. Так ось, склад тектитів зазначеної зони навколо Філіппінського моря скрізь однаковий, що свідчить не тільки про їх спільне походження, але і про глобальні масштаби катастрофи, яка колись сталася [5, c. 50-63].

Астероїд, що впав у Філіппінське море, цілком імовірно мав величезну масу і швидкість, тому його зіткнення з нашою планетою було дуже сильним. Судячи з малюнка розломів океанічного дна, можна припустити, що він не тільки розбив воднево-крижану оболонку Землі, але й пробивши наскрізь океанічну кору і досягнувши рідкої мантії, справив потужний гідравлічний удар по всій її корі зсередини.

Як уже зазначалося, згідно з Біблією і з нашою гіпотезою, в багатьох місцях під поверхнею земної літосфери були великі запаси підземних вод, які утворилися у вигляді прошарків між плитами літосфери під час стиснення Землі. Ці підземні води знаходилися під великим тиском і в багатьох місцях мали високу температуру. Астероїд і викликаний його падінням потужний землетрус істотно пошкодили плити літосфери океанів і материків, утворивши на них мережі розломів (тріщин).

Гігантські плити потрісканої земної поверхні в багатьох місцях планети стали тонути в цих підземних водах, видавлюючи через тріщини на величезну висоту фонтани води. Перегріті води, вирвавшись назовні, миттєво перетворювалися в парові хмари, а потім у вигляді дощу випадали на поверхню планети. Біблія говорить: «...відкрилися всі джерела великої безодні...» (Буття 7:11).

Деякі наукові дані наводять на думку, що такими місцями на Землі, де гігантські плити літосфери тонули в підземних водах, є райони Тихого і Індійського океанів. Про це свідчить наявність в цих океанах безлічі підводних пласковерхівних гір — гайотів, названих так за іменем їх першовідкривача — американського географа і геолога А. Гюйо (Arnold Henry Guyot). Ці пласковерхівні підводні гайоти за своєю формою нагадують пні зрізаного дерева. Найдивнішим є те, що трохи нижче, навколо пласких вершин багатьох гайотів, дослідники знаходять мертві зарості окремих видів коралів, які не можуть жити на таких великих глибинах, де знаходяться ці гори. Максимальна глибина проживання цих загиблих коралів не перевищує 150 метрів. Ці факти підказують, що гайоти насправді були колись островами, які з якоїсь причини занурилися в глибини океану. А так як мова йде не про поодинокі гайоти, а про тисячі підводних пласковерхівних островів, розташованих на величезних площах океанічного дна, то звідси випливає, що всі вони занурилися під воду одночасно разом з дном океану, що опустився.

Гіпотезу утворення гайотів із давніх вулканічних островів, що занурилися під воду, вперше запропонував американський геолог Гаррі Хеммонд Хесс (Harry Hammond Hess), який зробив великий внесок у вивчення геології океанів [10, с. 772-791].

На думку доктора МакГрейд, про те, що гігантські плити літосфери тонули в підземних водах в районах Тихого і Індійського океанів, свідчать також і подвійні шельфи, які там спостерігаються.

Через деякий час, після того як «відкрилися джерела великої безодні», на всій нашій планеті почалися проливні дощі. Своїм походженням ці дощі були зобов'язані не тільки паровим хмарам, які утворилися з перегрітої підземної води, що виходить на поверхню, але також і танучим осколкам розбитої воднево-крижаної оболонки землі. Як зазначалося у 2-й частині даного дослідження [див. також: 2, с. 84], швидкість обертання нашої планети була набагато вищою, ніж швидкість обертання її захисної крижаної оболонки. З даної причини осколки цієї оболонки падали на поверхню Землі теж з великими швидкостями під гострими кутами по довгих, витягнутих траєкторіях. Частина цих осколків упала на землю в перший же день катастрофи, інші — падали протягом наступних 39 діб. Замерзлий шар водню розбитої астероїдом захисної оболонки, звичайно ж, відразу випарувався, а падаючі брили льоду, нагріваючись від тертя об повітря, танули і падали на поверхню Землі вже у вигляді дощу. Біблія говорить: «...розчинилися небесні розтвори. І був дощ на землі сорок день і сорок ночей» (Буття 7:11-12).

Але не завжди і не скрізь крижані осколки розбитого захисного екрану землі падали на її поверхню у вигляді дощу. Все залежало від розмірів і швидкості падаючої крижаної брили, а також місця, де вона падала. Як зазначалося у 2-й частині даного дослідження [див. також: 2, с. 66-67], через сильно виражену еліпсоїдну форму воднево-крижана захисна оболонка планети в районах її полюсів розташовувалася набагато нижче поверхні землі, ніж в районі екватора. Маючи невеликі швидкості руху в цих районах крижані осколки зруйнованої захисної оболонки, які падали майже вертикально на поверхню планети, не встигали танути, тому їх падіння в моря і океани викликало величезні цунамі. Коли ж в районах полюсів і Заполяр'я вони падали на поверхню суші, то, розбиваючись на дрібні осколки,  наносили величезні пошкодження всьому, що потрапляло в зону їх падіння. Вони, як крижані бомби, шматували все живе, що потрапляло під їх смертоносні удари, а також моментально заморожували все навколо. Про це свідчать страшні знахідки в льодах Аляски і Сибіру розірваних на частини тварин і рослин, а також заморожених мамонтів з травою в роті [7, с. 208-209].

Раніше вже говорилося про те, що падіння астероїда привело до утворення в земній корі великих мереж тріщин (розломів). Поверхневі води і ті, що знаходяться між плитами літосфери, через ці тріщини і розломи стали проникати в глибокі шари літосфери, а мантійна магма, навпаки, — виходити на поверхню землі. Природно, це призвело до миттєвої реакції розпеченої магми з водою, яка нагадувала потужну вулканічну активність, що супроводжується виділенням в атмосферу Землі величезної кількості вулканічного попелу і водяної пари. Ось чому поряд зі скам'янілими останками загиблих тварин дуже часто знаходять сліди вулканічного попелу [7, с. 210-211]. Можна припустити, що через високу задимленість земної атмосфери доступ сонячного світла до земної поверхні на якийсь час повністю припинився.

Руйнування воднево-крижаної захисної оболонки, падіння на поверхню нашої планети величезної кількості охолодженого льоду, а також потужна задимленість земної атмосфери викликали різке похолодання на землі, яке сучасні вчені інтерпретують, як настання льодовикового періоду [11, с. 8-26].

Як зазначалося в 1-й частині даного дослідження [див. також: 2, с. 62-65], при формуванні воднево-крижаної оболонки і атмосфери Землі Бог через гідридизацію металів земного ядра і мантії зменшив розміри нашої планети, в результаті чого площа її поверхні сильно скоротилася в порівнянні з початковою. Так, наприклад, при зменшенні обсягу кулі в 5 разів її радіус зменшується в 1,71 рази, а її поверхня — приблизно в 3 рази. З цієї причини, незважаючи на утворені під час стиснення Землі гірські височини, кількості води, що вирвалася з-під землі і впала з небес, цілком вистачило для того, щоб повністю покрити всю її зменшену поверхню, в тому числі і найвищі гори, як сказано в Біблії (Буття 7:19-20).

Біблія також говорить, що через деякий час після початку потопу земні і небесні джерела надходження потопних вод закрилися, і вода стала поступово спадати, поки не оголилася суша (Буття 8:1-5). У своїй книзі Сергій Головін пише, що потопні води пішли з материків в океани, свідченням чого є один з найглибших каньйонів у світі — Великий каньйон (Grand Canyon), що розташовується на території національного парку в штаті Арізона (США). Потопна вода, що відходила з материка, дуже легко і швидко прорізала собі глибоке русло в м'яких, ще незатверділих осадових породах, що утворилися під час потопу [1, с. 29]. По всьому світу можна знайти величезну кількість каньйонів, які утворилися подібним чином під час відходження потопних вод в океани.

Але піти з материків в океани потопні води могли лише в тому випадку, якщо ложе цих океанів якимось чином збільшилося. Можна припустити, що збільшення обсягу ложа океанів відбулося завдяки процесу, протилежного тому, який Бог застосував при формуванні атмосфери і воднево-крижаної захисної оболонки планети, тобто завдяки збільшенню загального розміру (розширення) Землі. Як зазначалося у 2-й частині даного дослідження [див. також 2, с. 56], зниження тиску сприяє відщепленню водню від гідриду металу. Коли наша планета втратила воднево-крижану захисну оболонку, її атмосферний тиск різко знизився, а значить і знизився тиск всередині самої планети. Зниження тиску всередині планети ініціювало процес дегідридизаціі металів (хімічного відщеплення водню від металу), що містяться в її ядрі і мантії. Цей процес привів до збільшення обсягів мантії і ядра планети і, отже, до збільшення (розширення) всієї нашої Землі, в тому числі і площі її поверхні.

В результаті розширення нашої планети, праматерик Пангея, що складається в основному з гранітних порід, став розколюватися на частини. Ці гігантські багатошарові осколки єдиного материка в результаті збільшення планети стали розходитися в різні боки і таким чином сформували сучасну систему материків. Лінії, по яких розкололася земна кора Землі, яка швидко розширювалася, дуже чітко видно на сучасній мапі світу, що зображає відкрите дно світового океану. Сьогодні ці стародавні розломи представлені мережею Серединних океанічних хребтів, розташованих, за деяким винятком, в центральних частинах всіх океанів. Ці розломи земної кори стали постачальниками магми, що надходить з глибин мантії, з якої формувалася нова базальтова кора океанів Землі, яка розширювалася. Ложа наявних і знову утворених океанів Землі, що збільшувалася в розмірах, таким чином, почали розширюватися, і вода з затоплених материків стала переміщуватися в ці океани.

У своїй книзі В. Ларін представляє дані про те, що характер малюнка розломів в області Серединних океанічних хребтів має як поздовжні, так і поперечні складові. А це, на його думку, свідчить саме про розширення Землі, а не просто про одновимірне розсування літосферних плит в результаті їх новоутворення в зонах цих розломів, як це передбачає теорія тектоніки плит [3, с. 85-86].

Як ми бачимо, така послідовність розвитку подій пояснює не тільки механізм того, куди поділася потопна вода з поверхні материків, а й те, що сьогодні товщина континентального шару земної кори, у якому переважають граніти, в кілька разів більша, ніж кора дна океану, що складається в основному з базальтів. Стає також зрозумілим, чому океанічні тектонічні плити за своїм віком набагато молодші, ніж материкові.

Крім того, прояснюється і природа такого загадкового явища, як «Кембрійський вибух» [4]. Як зазначалося в 1-й частині даного дослідження [див. також 2, с. 105-107], під час стиснення Землі, яке супроводжувалося потужними переміщеннями тектонічних плит під водою, утворилися геологічні осадові шари, які вчені назвали докембрійськими. Оскільки в той час життя на землі ще не було, тому в цих шарах ніяких слідів минулого життя вчені не знаходять. Під час Всесвітнього потопу, коли відбувалося розширення Землі, що супроводжувалося потужним переміщенням тектонічних плит під водою, також утворилися численні геологічні осадові шари, які нашарувалися зверху на докембрійські шари. Найнижчий з цих шарів потопного походження вчені назвали кембрійським. А оскільки на той час на Землі вже існували всі форми життя, тому в цих шарах виявляються численні останки загиблих під час потопу різних тварин і рослин. Не розуміючи природи цього явища, вчені назвали його «Кембрійським вибухом».

Підводячи підсумки останньої частини даного дослідження, можна сказати, що аналіз і подальший синтез біблійних і наукових даних дозволив більш повно описати картину Всесвітнього потопу, яка стала від цього більш ясною. Стали зрозумілими фізичні причини появи величезної кількості води, як зверху над атмосферою Землі, так і під її поверхнею, а також те, як ці води змогли затопити всю нашу планету, включаючи найвищі гори. Стало також зрозумілим те, куди поділися ці води після потопу. Завдяки такому підходу, вдалося розкрити таємниці багатьох явищ, які сучасна атеїстична наука не може переконливо пояснити без опори на Біблію. Наприклад, були пояснені такі явища, як «Кембрійський вибух», причини повсюдного теплого клімату і різкого похолодання на землі в стародавні часи, яке вчені інтерпретують як льодовиковий період. Також стали зрозумілими головні причини горотворення на землі, різниця в складі, товщині і віці материкової і океанічної кори. Таким чином, було доведено, що всі процеси Божого творіння первозданної Землі, а також подій Всесвітнього потопу цілком вписуються в рамки не тільки біблійного, а й наукового світогляду.

 

Автор: Красников Б.*

Переклад: Літус П.

Редактор: Кравець Д.

 

* Красников Б. - біолог, науковий співробітник Інституту генезису Життя та Всесвіту, м. Київ. 

 

Посилання:

1. Головин С. Л. Всемирный потоп: миф, легенда или реальность? Симферополь: Христианский научно-апологетический центр, 2003, с. 10, 29.

2. Красников Б. И. Всемирный потоп: урок современному человечеству. Киев. Основа-принт, 2017, с. 56,59-69, 84, 105-107.

3. Ларин В. Н. Наша Земля (происхождение, состав, строение и развитие изначально гидридной Земли). М.: Агар, 2005, с. 85-86, 150.

4. Нудельман Р. Кембрийский парадокс // Знание ? сила. 1998, № 8-9.

5. Скляров А. Ю. Сенсационная история Земли. М.: Вече, 2011, с. 50–63.

6. Хэм К., Снеллинг Э., Вилэнд К. Книга ответов. Ответы на 12 наиболее часто задаваемых вопросов о книге бытия, творении и эволюции. М.: Протестант, 1993, с. 100.

7. Хэнкок Г. Следы богов. М.: Вече, 1999, с. 208-209, 210-211.

8. Alvarez L. W,Alvarez W, Asaro F, Michel H. V. Extraterrestrial cause for the Cretaceous-Tertiary extinction. Science, 1980. 208:1095–1108.

9. Dillow, J. The Waters Above, Moody Press, Chicago, 1981.

10. Hess, H.H.Drowned ancient islands of the Pacific basin. Am. J. Sci. 1946, 244 (11): 772-791.

11. Oard M. J. A post-flood ice-age model can account for Quaternary features. Origins,1990, 17:8-26.

Написати коментар