Всесвітній потоп та льодниковий період
Креацентр > Статті > Всесвітній потоп та льодниковий період > Наукові підстави Всесвітнього потопу. Частина 1. "Джерела великої безодні"

Наукові підстави Всесвітнього потопу. Частина 1. "Джерела великої безодні"

Біблійні тексти повідомляють, що фізичною причиною Всесвітнього потопу були води, які під час Божого створення виявилися високо над атмосферою Землі, а також під її поверхнею. «...Цього дня відкрилися всі джерела великої безодні, і розчинилися небесні розтвори. І був дощ на землі сорок день і сорок ночей.» (Біблія. Перша книга Мойсеєва. Буття 7:11, 12). «І дуже-дуже вода на землі прибула, і покрились усі гори високі, що під небом усім. На п'ятнадцять ліктів угору вода прибула, і покрилися гори». (Біблія. Перша книга Мойсеєва. Буття 7:19, 20).

Відповіді на питання про те, як з наукової точки зору така величезна кількість води змогла виявитися над атмосферою нашої планети і під її поверхнею, в доступній літературі автор не знайшов. Мета даного дослідження полягає в тому, щоб шляхом аналізу і подальшого синтезу біблійних і наукових даних розкрити механізм появи величезної кількості води під поверхнею нашої Землі. Для цього спочатку з'ясуємо, як виглядала наша планета до Всесвітнього потопу, коли Бог тільки її створив. «На початку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води». (Біблія. Перша книга Мойсеєва. Буття 1:1-2), «Як камінь, тужавіють води, а поверхня безодні ховається». (Біблія. Книга Йова 38:30). З цих біблійних текстів видно, що в той далекий час вода, яка в цих текстах названа безоднею, повністю покривала всю літосферну поверхню нашої планети, а зверху над цією водою знаходився шар льоду.

В даний час вченими виявлено кілька планет, які так само, як і спочатку створена Богом Земля, повністю покриті водою, над якою знаходиться шар льоду. До такого типу планет відноситься, наприклад, супутник Юпітера — Європа [10].

Для нашої гіпотези дуже важливо припустити, що перебуваюча під водою тверда літосферна кора щойно створеної Богом Землі за своєю будовою була в чомусь схожою на устрій сучасної континентальної кори. Але відрізняло її те, що вона була суцільною і єдиною на всій планеті і була складена в основному з різних гранітів. Ніде, ні на яких планетах, крім як в континентальній корі Землі, вчені не знаходять ніяких слідів присутності гранітів. Вони навіть названі візитною карткою нашої планети [8]. Тому можна говорити про те, що граніти є візитною карткою або знаком Божого творіння, спеціально залишеним для людей, щоб вони не забували, Хто є Творцем Землі. Можна припустити, що кількість гранітних порід на Землі в той далекий час була такою ж, як і сьогодні. Але на відміну від теперішнього часу, всі вони були рівномірно розподілені по всій її поверхні у вигляді первинної кори.

Цілком імовірно, організація нашої юної, щойно створеної Богом планети нижче гранітної літосфери повністю відповідала тому, як вона влаштована сьогодні. Під цією гранітною корою первозданної Землі, як і в даний час, перебував товстий шар мантії, сформованої з в'язкої, розплавленої магми, яка складається з силікатів і розчинених в ній металів. Ця мантія, в свою чергу, покривала ядро нашої планети, що складається з рідкого зовнішнього ядра і внутрішнього твердого ядра. Як припускають вчені, рідке ядро Землі утворене з розплавленого розчину металів і силікатів, а тверде ядро - з чистих металів [2, c. 57-62, 168].

Свою творчу діяльність з перетворення Землі в житло людей Бог почав зі створення над нею атмосфери: «І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою. І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так. І назвав Бог твердь Небо...» (Біблія. Перша книга Мойсеєва. Буття 1:6-8) Ці біблійні тексти говорять також і про те, що високо, зверху, над атмосферою нашої планети, Бог створив захисну водяну оболонку, яка знизу межувала з земною атмосферою, а зверху — з відкритим космосом.

Більшість креаціоністів вважають, що захисна водяна оболонка навколо Землі представляла собою потужний шар пару [3, с. 10, 9, с. 100, 11]. Але швидше за все, для її створення Бог використовував уже наявну крижану оболонку, яка розташовувалася над товстим шаром води, що покривав всю літосферну поверхню нашої планети. Це припущення цілком правомірне, оскільки в Біблії сказано, що водяна оболонка первозданної Землі була твердою, що характерно для замерзлої води, тобто для льоду: «Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну, немов дзеркало лите?» (Біблія. Книга Йова 37:18).

Оскільки атмосферу Землі Бог створив між двома шарами води, то можна припустити, що вона теж була утворена з води. Тобто первісна атмосфера нашої планети була створена шляхом розкладання води на кисень і водень. Існує багато способів розкладання води на ці газові складові. Який спосіб розкладання води для створення атмосфери нашої планети обрав Бог — невідомо. Для наших міркувань це не грає особливої ролі.

Кисень, що утворився від розкладання води, сформував основу для життя на нашій планеті, а водень був використаний для підтримки крижаної оболонки зверху над атмосферою Землі, про що ми будемо говорити в 2-й частині даного дослідження [див. також: 5, с. 66-69], і для зменшення розмірів (контракції) нашої планети без зміни її маси. Гіпотеза контракції (стиснення) Землі в результаті її охолодження вперше була запропонована Жаном-Батистом Елі де Бомоном (фр. Jean-Baptiste Armand Louis L?once ?liede Beaumont) в 1829 році для пояснення процесів горотворення. Повний виклад цієї гіпотези він представив у своїй праці «Нотатки про гірські системи» (фр. Notice sur les syst?mes des montagnes, 3 vols.), виданій в 1852 році. Теорія контракції Елі де Бомона піддавалася суворій критиці, оскільки для вчених навіть того часу було цілком очевидно, що охолодження Землі не могло породити такі потужні сили, достатні для того, щоб спорудити величезні гірські масиви.

Що ж стосується нашої гіпотези, то згідно з сучасними науковими даними, водень, будучи досить активним хімічним елементом, при підвищеному тиску легко утворює різні хімічні сполуки, в тому числі і з металами. Свого часу академік В. І. Вернадський передбачав, що надра Землі є сховищем величезних запасів водню [1]. У 1968 році російський вчений Володимир Ларін науково обґрунтував існування механізму, який ліг в основу гіпотези розширення Землі, запропонованої ще в 1933 році Отто Хільгенбергом [12]. В. Ларін стверджує, що в ядрі нашої планети, де дуже високий тиск, водень міститься переважно в формі хімічної сполуки гідриду металу. У рідкій мантії планети, де також є розплавлений метал, але тиск набагато нижче, водень міститься переважно в формі розчину [7, c. 35].

Вступаючи в гідридний іонний зв'язок при підвищеному тиску, метали здатні в одному своєму обсязі розчиняти сотні і навіть тисячі обсягів водню. У створюваних гідридів металів парадоксально змінюється атомна решітка в сторону ущільнення, а не в бік розпушення, як слід було б очікувати. Обсяг гідриду металу може зменшуватися в багато разів у порівнянні з чистим металом, який вступив в реакцію з воднем. Наприклад, щільність магнію при перетворенні його в гідрид в умовах високого тиску може збільшитися у 14 разів, тобто з 1,74 г / см3 до 24,36 г / см3 [7, c. 41]. Здатність до гіперущільнення атомної решітки гідридів металів експериментально виявляється навіть при звичайних умовах. До того ж і самі гідриди металів здатні розчиняти в собі додатковий водень [6, с. 70].

При підвищеному тиску стійкість гідридів металів істотно збільшується, а ось збільшення температури сприяє їх розпаду. Однак, незважаючи на те, що підвищення температури веде до розпаду гідридів, експерименти ряду вчених показали, що гідрид заліза може формуватися і є досить стійким хімічним з'єднанням навіть при високих температурах, якщо тиск перевищує 62 ГПа, що відповідає глибині надр нашої планети приблизно в 1600 кілометрів.

Представлені В. Ларіним факти вказують на те, що в надрах нашої планети існує природний механізм, який створює величезні запаси водню, і підтверджують його гіпотезу про те, що цей механізм може змінювати розміри всієї нашої планети в кілька разів.

Утворення атмосфери нашої Землі шляхом збільшення повітряного прошарку в обмеженому просторі між льодом і водою супроводжувалося підвищенням її тиску, який міг досягти дуже високих значень. У свою чергу, підвищений атмосферний тиск міг сприяти тому, що утворений при розкладанні води водень через тріщини і жерла підводних вулканів, які знаходилися в земній корі, став проникати в мантію нашої планети і розчинятися в її магмі.

Можна припустити, що розчинений у магмі водень в складі низхідних мантійних конвективних потоків став надходити в центральні області нашої планети. Завдяки дуже високому тиску в цих областях, розплавлений метал, що містився в мантії, став вступати в хімічний зв'язок з розчиненим у ній воднем, утворюючи гідриди металів. Маючи велику питому вагу і високу щільність, гідриди металів стали осідати в шарах розплавленої магми і досягати ядра планети, витісняючи з нього більш легкі чисті метали. У свою чергу, ці більш легкі чисті розплавлені метали з ядра планети з висхідними потоками магми стали підніматися у верхні шари мантії і там вступати в хімічний зв'язок з воднем.

Здійснюваний таким чином процес гідридизації металів призвів до стиснення і зменшення розмірів мантії і ядра Землі, в результаті чого рівень розплавленої магми під літосферною гранітною оболонкою планети став швидко знижуватися, створюючи знижений тиск між поверхнею мантії і літосферою, що її покриває.

Важка гранітна літосфера, навантажена зверху товстим шаром води, на яку, в свою чергу, впливав підвищений тиск атмосфери, стала втрачати під собою опору у вигляді мантії. Цілком логічно припустити, що це призвело до різних деформацій і перекосів суцільної гранітної літосфери, в результаті чого вона стала тріскатися й ламатися. У створені тріщини і розломи гранітної літосфери Землі, а також через жерла підводних вулканів, що розташовувалися на ній, хлинула холодна вода, яка перебувала над нею під високим тиском. За короткий час величезні маси води перемістилися під літосферу, яка тріскалася і ламалась. Можна припустити, що в місцях найбільш інтенсивного надходження холодної води під гранітну літосферу, поверхня мантії стала швидко охолоджуватися. В результаті цього під гранітною літосферою утворилися великі площі мантії, покриті базальтовою літосферою.

Зрештою, гранітна літосфера, яка ламалася, стала просідати, утворюючи плити літосфери різних розмірів. А оскільки зниження рівня розплавленої магми супроводжувалося зменшенням не тільки розмірів нашої планети, а й площі її поверхні, гранітні і недавно утворені базальтові плити літосфери почали тіснити одна одну, наповзаючи одна на одну і підсуваючись одна під одну.

Можна вважати, що зіткнення літосферних плит через їх бокове стиснення (контракцію), обумовлене зменшенням розмірів нашої планети, стало на ній основним фактором горотворення, тобто інспірувало утворення більшої частини сучасних гірських масивів на Землі. А зіткнення літосферних плит здійснювалося в основному під водою, то зіткнення розпеченої мантійної магми і води супроводжувалося процесами, що імітують найсильнішу вулканічну активність. Сильне забруднення води матеріалом руйнування літосферних плит і вулканічним попелом призвело до випадання з неї опадів. Частинки бруду, осідаючи з води, утворили на літосферних плитах осадові шари, які сучасні вчені назвали докембрійськими геологічними відкладеннями. А оскільки в той час життя на Землі ще не було, тому в цих відкладеннях не знаходять ніяких викопних останків минулого життя, крім слідів діяльності бактерій. Можна припустити, що ці бактерії потрапили в докембрійські шари набагато пізніше з ґрунтовими водами, що просочилися туди, коли на Землі вже існували всі форми життя.

Процеси насування і підсовування літосферних плит в результаті зменшення розмірів Землі призвели до того, що земна кора стала нагадувати багатошаровий пиріг, складений з кількох літосферних плит, тому її товщина збільшилася в кілька разів. А оскільки літосферні плити не були гладкими ні зверху, ні знизу, тому між ними утворилися великі прошарки води. І чим більше відбувалося стиснення Землі в результаті зменшення розмірів її мантії і ядра, тим більше літосферних гранітних і базальних плит нашаровувалися одна на одну і менше води залишалося зверху над корою. Таким шляхом більша частина води на Землі, яка перебувала під її крижаною захисною оболонкою і атмосферою, була акумульована між плитами літосфери, які нашарувалися одна на одну. Факт накопичення величезних кількостей води під землею підтверджує біблійний текст, який говорить, що Бог «землю простяг над водою» (Біблія. Псалтир 135:6). На це вказує і текст, який згадувався раніше (Біблія. Перша книга Мойсеєва. Буття 7:10, 11).

Ця вода, що опинилася між плитами літосфери, з одного боку, перебувала під високим тиском, оскільки зверху на неї тиснула товща вище розміщеної плити літосфери. З іншого боку, в багатьох місцях вона була сильно нагріта теплом, яке виходило знизу від розігрітої магмою нижче розташованої плити літосфери. Через тріщини верхніх літосферних плит невелика частина води у вигляді пари могла просочуватися в верхні шари земної кори. Мабуть, саме ці чинники і стали в допотопний час тим самим механізмом зрошення коренів рослин, про який говорить Біблія: «на землю дощу Господь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю. І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю.»(Біблія. Перша книга Мойсеєва. Буття 2: 5-6).

Можна вважати, що і в даний час однією з головних причин потужних вивержень материкових вулканів, які супроводжуються викидом величезної кількості води у вигляді перегрітої пари, є ті ж самі води, що знаходяться досі в глибинах Землі в збережених прошарках між плитами літосфери.

В кінцевому рахунку, внаслідок стиснення нашої планети, обумовленого гідридизацією металів її мантії і ядра, і відходу основної маси води в порожнини між плитами літосфери, оголилися великі ділянки суші. Ці ділянки суші були утворені поверхневими гранітними плитами літосфери, які притерлися одна до одної завдяки сильному боковому тиску. У деяких місцях Землі ці поверхневі плити тісно стикалися одна з одною. В інших місцях вони були розділені лише невеликими водними каналами. Були також і місця, де між ними розташовувалися досить великі водойми. Цьому етапу формування Землі відповідає наступний текст з Біблії: «І сказав Бог: Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний. І сталося так. І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море...» (Біблія. Перша книга Мойсеєва. Буття 1:9-10).

За своєю формою кордонів деякі оголені літосферні гранітні плити нагадували сьогоднішні материки і континенти. А багато великих ділянок води, як припускають деякі вчені-креаціоністи, збереглися до теперішнього часу у вигляді стародавніх реліктових водойм, якими, судячи з деяких ознак, є, наприклад, Тихий і Індійський океани [5, с. 81-83].

Деякі вчені дотримуються точки зору, що наш праматерик — Пангея — був колись єдиним суцільним материком. Тому згідно їхньої гіпотези кордони сучасних материків або їх шельфів повинні ідеально збігатися один з одним, оскільки вони є його уламками. Але комп'ютерні реконструкції показали, що навіть при ідеальному об'єднанні кордонів сучасних континентів у багатьох місцях вони все одно не стикуються між собою [9, с. 35-36]. А це як раз і свідчить про те, що кордони сучасних материкових плит сформувалися шляхом сильного бокового притиснення одна до одної і притирання окремих літосферних плит одна з одною, а не шляхом розколу єдиної плити літосфери на окремі материкові частини.

У музеї доктора Хав'єра Кабрери (Dr. Javier Cabrera) перуанського містечка Іка знаходяться округлі камені, на яких вигравірувані різні малюнки, зроблені людьми, які, імовірно, жили до Всесвітнього потопу [4, с. 47-68]. Ці кам'яні документи свідчать про те, що в ті далекі часи всі нинішні материки дійсно були об'єднані в праматерик — Пангею. На деяких з цих каменів зображені карти земної поверхні, де видно, що цей праматерик не був суцільним, а складався з окремих ділянок суші, розділених вузькими протоками, що як раз і підтверджує гіпотезу стиснення. В деяких з цих ділянок суші легко вгадуються обриси знайомих нам берегових ліній сучасних материків [4, с. 198-205].

Підводячи підсумки даного дослідження, можна сказати, що причиною появи величезної кількості води під поверхнею нашої планети в допотопний час було її стиснення (контракція), тобто зменшення її розмірів, обумовлене гідридизацією металів її ядра і мантії. В результаті цього стиснення, основна частина води, яка була зверху над поверхнею Землі, опинилася під її поверхнею в просторах між гранітними плитами літосфери, які нашарувалися одна на одну. Крім того, стиснення нашої планети в результаті гідридизації металів її мантії і ядра стало за невеликим винятком основною причиною утворення на ній гірських систем і формування докембрійських геологічних відкладень.

 

Автор: Красников Б.*

Переклад: Літус П.

Редактор: Кравець Д.

 

* Красников Б. — біолог, науковий співробітник Інституту генезису Життя та Всесвіту, м. Київ. 

 

Посилання:

1. Вернадский В. И. Избранные сочинения. 1960, т. 4, кн. 2, с. 13–14.

2. Войткевич В. Г. Происхождение и химическая эволюция Земли / Под ред. Л. И. Приходько. М.: Наука, 1973, c. 57–62, 168.

3. Головин С. Л. Всемирный потоп: миф, легенда или реальность? Симферополь: Христианский научно-апологетический центр, 2003, с. 10.

4. Жуков А. Камни Ики. Послание невозможной цивилизации. М.: Вече, с. 47-68, 198–205.

5. Красников Б. И. Всемирный потоп: урок современному человечеству. Киев. Основа-принт, 2017, с. 66-69, 81-83.

6. Курячая М. А. Химия созидающая, химия разрушающая: Панорама большой химии. Гидриды, которых не было. М.: Знание, 1990, с. 70.

7. Ларин В. Н. Наша Земля (происхождение, состав, строение и развитие изначально гидридной Земли). М.: Агар, 2005, с. 35, 41.

8. Махлаев, Л. В. Граниты — визитная карточка Земли (почему их нет на других планетах) // Соросовский образовательный журнал. — 1999.

9. Хэм К., Снеллинг Э., Вилэнд К. Книга ответов. Ответы на 12 наиболее часто задаваемых вопросов о книге бытия, творении и эволюции. М.: Протестант, 1993, с. 35-36, 100.

10. Charles S. Tritt. Possibility of Life on Europa.Milwaukee School of Engineering (2002).

11. Dillow, J. The Waters Above, Moody Press, Chicago, 1981.

12. Hilgenberg Ott. C.VomwachsendenErdball, 1933.

Написати коментар