Основи креаціонізму
Креацентр > Статті > Основи креаціонізму > Міф про пласку Землю і креаціонізм

Міф про пласку Землю і креаціонізм

Необхідно, нарешті, спростувати твердження, що колись християни, виходячи з богословських підстав, нібито майже всі вірили, що Земля пласка. Насправді ж, це – активно насаджуваний міф, метою якого є звинувачення християн у тому, що вони, буцімто, були проти наукового прогресу з доктринальних міркувань. Даний аргумент використовувався, головним чином, щоб зміцнити дарвиністськую точку зору, витіснивши нею біблійний світогляд. Однак теза, яка стала популярною, про переслідування вчених за незгоду з тим, що Земля пласка, або за твердження про її кулясту форму– ця теза залишається бездоказовою.

Мал. 1. Засновник і президент «Міжнародного товариства пласкої Землі» Чарльз. К. Джонсон 

і його дружина Марджорі Во. Фотографія взята з першої сторінки вересневого випуску «Flat Earth News» («Новини пласкої Землі») за 1979 р. 

Заголовок звичайного випуску журналу «Flat Earth News» (праворуч), який випускається Джонсоном чотири рази на рік.

Прихильники дарвінізму нерідко ототожнюють своїх критиків з прихильниками теорії про пласку Землю. Саме таким чином, на думку Д. Фолкнера (Faulkner), сучасних креаціоністів висміюють сьогодні частіше за все.1

Типовий приклад цього – затятий атеїст професор Деніел Деннет (Daniel Dennett), який обурювався: якщо християни «наполегливо вчать своїх дітей брехні про пласку Землю, а також про те, що людина не є результатом еволюції, завдяки природному відбору, – то, принаймні, не варто дивуватися, що ті з нас, у кого є свобода слова, назвуть це поширенням неправди і при першій слушній нагоді постараються вказати на це вашим дітям. Наше процвітання в майбутньому – для всього живого на цій планеті – залежить від того, чого ми навчимо своїх нащадків».2

Пошук в інтернеті поєднання слів creationists (креаціоністи) і flatearthers (прихильники теорії пласкої Землі) показав 37 тис. 100 сторінок, на яких присутні обидва цих слова: в більшості знайдених статей креаціоністів називають прихильниками ідеї пласкої Землі. Ось, наприклад, заява Шадевальда (Schadewald) про те, що «ідея про пласку Землю має таку ж міцну біблійну основу, як і креаціонізм».3 «Креаціонізм і ідея про пласку Землю мають схожу базу та історію, а також стратегію в поширенні своїх переконань. Прихильники обох рухів дійсно вважають, що борються із загальним для них прихованим ворогом», додає Шадевальд.4

Знову і знову, без пред'явлення будь-яких доказів, стверджується, що сьогодні всі прихильники ідеї про пласку Землю, які ще лишилися, солідарні з Товариством креаційних досліджень. Так, на думку Уайтінга (Whiting), в креаціонізмі «є різні течії. Одні вірять, що Земля пласка, інші вважають її центром Всесвіту».5

Проведені мною дослідження показали, що на протязі історії Західної цивілізації серед прихильників теорії про пласку Землю було, в кращому випадку, лише декілька істинно віруючих. Останніх прибічників цих поглядів вже немає в живих. Правда, у Великобританії існує сайт «прихильників теорії пласкої Землі». Але, по суті, це мережевий клуб за інтересами, члени якого обговорюють різні теми, і ніхто з них насправді не вірить, що Земля пласка.

Найвідоміші прихильники цієї теорії були членами релігійної організації, очолюваною Джоном Доуі (John Dowie). Він керував «Товариством пласкої Землі» в маленькому містечку Сіон на березі озера Мічиган, штат Іллінойс.6 У 1906 році його місце зайняв Уілбур Воліва (Wilbur Voliva), який очолював це товариство до своєї смерті в 1942 р. Воліва першим цілеспрямовано пропагував теорію про пласку землю пастві і планував нести це вчення за стіни своєї церкві.7 Але, очевидно, його проповіді залишалися безуспішними навіть серед жителів містечка. Після його смерті організація розпалась.8

Остання подібна американська група припинила існування 19 березня 2001 року, коли в Ланкастері, штат Каліфорнія, у віці 76 років помер президент товариства Чарльз К. Джонсон. Разом з ним померло і останнє організоване «Товариство пласкої Землі». Джонсон народився в Техасі в 1924 році, а його дружина – в Австралії, імовірно в 1928 році. Після телефонних розмов і листування з ним я зрозумів, що маю справу з напівписьменною людиною.910 Всі його листи рясніли орфографічними та граматичними помилками і були позбавлені будь-якої логіки. Це були найбільш безграмотні послання, які я коли-небудь одержував. Вони не витримували навіть порівняння з листами учнів молодших класів. Джонсон і сам зізнавався у своїй «безладній освіті і мізерних знаннях граматики», хоча й стверджував, що багато читав. При цьому він мав особливу ворожість до таких організацій креаціоністів, як Інститут креаційних досліджень.11

Будучи авіамеханіком, Джонсон гадав, що його «логічне мислення, не настільки деформоване, як у більшості людей».11 Знайомі Джонсона вважали його добрим і жалісливим, але також непостійною людиною зі схильностями до параної. Всього себе і всі свої мізерні кошти він віддавав роботі на ідею про пласку Землю.12

Та незважаючи на це, Джонсон ніколи не мав багато послідовників. А більшість із тих, що малися, як видно по нашому з ним листуванні, були настільки ж неосвіченими, як і їхній лідер.

Одного разу Джонсон заявив, що його громада нараховує 100 членів, потім виправив число на 2 тисячі, а пізніше збільшив до 3 тисяч чоловік. Більшість «членів» приєднувалися до товариства або з цікавості, або для того, щоб вивчити саме товариство. Саме заради цієї мети мені також довелося стати членом його братії.13, 15 За моїми власними підрахунками, в дійсності товариство складалося не більше ніж зі 100 членів.16 Це збігається з відвертим твердженням Джонсона, що їм були «не потрібні дурні, недбалі, грубі тварини, які приходили заради насмішок».17

Теорія пласкої Землі була не єдиною неординарною ідеєю Джонсона. Він також вважав, що діаметр Сонця дорівнює місячному і становить близько 51 км, і що зірки знаходяться на такій же відстані від Землі, як Сан-Франциско від Бостона.1819 Але його ідеї так і не переконали світ, і рух припинив своє існування.20

Про безнадійність справи Джонсона свідчить той факт, що ніхто не хотів продовжувати його справу. Тим не менш, він користувався увагою засобів масової інформації, які навіть приписували йому керівництво процвітаючою організацією.

Більшу частину свого життя Джонсон прожив за межею бідності і помер, не маючи ні житла, ні грошей. Так закінчилася його самотня війна проти, як він висловлювався, «засаленої кульки».

Міф

Згідно із загальноприйнятим міфом, Церква протягом століть проповідувала, що Земля пласка. Нібито в силу богословських причин, цієї точки зору дотримувалися колись більшість християн. А після того, як вчені дослідним шляхом продемонстрували, що Земля сферична, Церква начебто почала активно боротися з цим твердженням і переслідувати сміливців, котрі пропагували новий, небіблійний погляд на Землю. Шадевальд навіть заявив, що «твердження про пласку форму Землі з самого початку асоціювалося з християнством. Чимало батьків Церкви були прихильниками теорії пласкої Землі».21

Біолог-атеїст Массімо Пігліуччі (Massimo Pigliucci) також стверджував, що «протягом майже всієї західної історії християни виступали в підтримку» і геоцентризму, і теорії про пласку Землю.22 В одному з найвідоміших підручників з історії науки сказано, що сферичність Землі «визнавалася в період розквіту античної думки. Про це ясно писав Аристотель, і докладно міркував Птолемей», однак після того, як християнство стало домінуючою релігією, віра в те, що Земля кругла «затихла на заході на тисячу років, а замість неї з'явилися необґрунтовані пояснення, які спиралися на уявні вчення Святого Письма. Церква, по суті, офіційно заперечила сферичність Землі. А якщо який-небудь мешканець Заходу і розмірковував на цю тему, то думки його поверталися до колишнього помилкового поняття про «двохвимірний світ», де всі держави і землі розташовані на околицях Єрусалиму – обраного над центром земного диску».23

Дана думка часто повторювалася в багатьох авторитетних джерелах. Наприклад, ще в одному загальновідомому підручнику говорилось: «У період середньовіччя розвиток європейської науки переживав свою темну смугу. Вчені, в кращому випадку, старанно робили копії праць стародавніх, заперечуючи все, що не відповідало переконанням Церкви, і при цьому не додаючи нічого свого. У такому інтелектуальному середовищі будь-який розвиток критичного наукового аналізу ставав неможливим. Поняття про світ, що сформувалися ще в давнину, набували іншої форми, відповідної до вчень Церкви. Земля перетворилася в плаский диск, у центрі якого стояв Єрусалим».24

В одному з основних посібників для середньої школи, який широко використовувався протягом майже півстоліття, стверджувалося, що коли Колумб просив профінансувати подорож в Ост-Індію, «вчена рада назвала його плани божевільними і негідними уваги, тому що нерозумно було припускати, ніби на іншій стороні землі є люди, які ходять догори ногами і вниз головою. До того ж, туди неможливо було дістатися на кораблі у зв'язку з тропічним вогняним поясом з бурхливими хвилями, який перекривав шлях».25

Мал. 2. Зображення пласкої Землі, зроблене художником XIX століття. 

Таким чином його автор прагнув створити у сучасників уявлення, що саме так сприймали світ середньовічні християни. 

Однак аналогічного справжнього середньовічного зображення знайти не вдалося: 

в ті часи більшість людей прекрасно уявляла собі кулясту форму Землі.

Десятиліттями таке уявлення сліпо повторювалося у всіх періодичних виданнях. Так, газета «Ньюсвік» («Newsweek») писала: «в 1632 році Католицька Церква назвала Галілео єретиком за його уявлення про Землю, як про круглу кулю, яка мчить у міжпланетному просторі навколо Сонця. Але після цього всі її спроби зберегти традиційну птолемеєву систему плоскої Землі були приречені на провал. Вік досліджень тривав довше ста років. Люди мандрували по планеті, та ніхто з них ні разу не досяг краю Землі і не впав з нього».26

В одній з популярних книг по історії науки говорилося, що прагнення пізнавати світ ледь не було повністю знищено в ранньосередньовічний період. І причиною тому послужив вплив Церкви, котра, як стверджувалося, «запропонувала "освіченим" людям повернути свій розум в інший бік– шукати відповіді на абстрактні богословські питання. Пройде ще багато часу, перш ніж зійде насіння, посіяне греками. Допускалася тільки богословська мудрість. Будь-який сумнів щодо світоустрою вважався зайвим і небезпечним для порятунку людської душі. Астрономія перебувала в такому запущеному стані, що протягом семи століть, з 300 по 1000 рр., Землю знову стали вважати пласкою!»26

Якийсь підручник з біології (!) навіть містив твердження: аж «до XVI століття багато європейців вірили, що Земля пласка», а «праці таких астрономів як Коперник і Галілей викликали на той час безліч суперечок», інквізиція «стратила вчених, які проголошували, що Земля й інші планети обертаються навколо Сонця. Як же важко було жити, коли прагнення пізнавати світ настільки придушувалося і навіть заборонялося!»27

Цей міф не сходив зі сторінок переважної більшості підручників аж до 1988 року. Тімоті Ферріс (Timothy Ferris) писав, що Церква відсунула науку на століття назад, стверджуючи, ніби «планети штовхали ангели. Пишнота земної кулі, а слідом за нею і сяюча куля Сонця, були підмінені "розплющеними" формами».28 Інший вчений заявляв: «Не так давно більшість людей думала, що Земля пласка. Дослідницькі експедиції часів Колумба можна вважати емпіричним вивченням обрисів Землі».29

Правда, як нас втішають, у кінцевому підсумку хибні уявлення були розвіяні, переважна більшість християн визнала свою помилку і зневіриласьу тому, що Земля пласка. Однак залишилися так звані фундаменталісти, котрі продовжували відстоювати свою застарілу, ненаукову точку зору і висміювали всіх, хто вважав Землю круглою.

Насправді ж, як ми зараз переконаємося, «передбачувана одностайність з приводу пласкої форми Землі, нібито пануюча в темні століття Середньовіччя, є ні чим іншим, як міфом»30. (Мал. 2) Існує велика кількість літератури, яка спростовує цей міф, котрий іноді називають «помилкою про пласку Землю».31

Кіркпатрік Сейл (Kirkpatrick Sale), докладно вивчивши біографію Колумба, прийшов до висновку: одна з основних вигадок з приводу життя цього великого мореплавця полягає в тому, що «він хотів довести сферичність Землі».32 Як пише Сейл, «справа в тому, що будь-який освічений європеєць того часу, і тим більше кожен, хто мав відношення до мореплавання, анітрохи не сумнівався, що Земля кругла».32

Історія міфу про пласку Землю

Твердження, що християни вірили в пласку Землю до відкриттів Колумба і якийсь час після них, з самого початку було вигадкою. Наприкінці XIX століття дарвіністи звели його в ранг історичного факту і використовували, головним чином, для висміювання християн.33

Про сферичну форму Землі знали ще стародавні греки. Більш того, вони навіть правильно розрахували довжину її окружності. Знання античних вчених дійшли до нас всупереч усім зусиллям увічнити міф про нібито існуюче уявлення про пласку Землю. Відомо, що Ератосфен ще у III столітті до Р.Х. досить точно виміряв діаметр Землі34, а потім, використовуючи геометричні методи, розрахував окружність нашої планети. Причому похибка його розрахунків склала лише 3,5% від дійсної величини.

Давньогрецькі мислителі дізналися про круглу форму Землі завдяки ряду свідоцтв: таких, як земна тінь під час місячного затемнення, або зміна виду небосхилу при переміщенні на північ чи на південь. Стародавні люди володіли широкими астрономічними знаннями, оскільки мистецтво навігації вимагало від них ретельного вивчення небосхилу і зірок. Крім того, вони відчували непідробний інтерес до астрології.

Практично всі християнські богослови також визнавали кулястість Землі. Виняток становили ритор Лактанций (IV століття) і маловідомий єгипетський монах Козьма Індікоплевст (VI століття) – два християнських письменника, які захищали уявлення про пласку Землю. Пізніше саме твори цих двох маловідомих і не мавших великого впливу авторів використовувалися в якості основного свідоцтва при звинуваченні всієї Церкви (або, принаймні, більшої її частини) в запереченні кулястості Землі.

Міф про те, що Церква оголошувала єретиками всіх, хто проголошував Землю круглою, був «придуманий двома авторами, незалежно один від одного. Це були Жан-Антуан Летронном (Antoine-Jean Letronne), француз-антиклерикал, що жив у XIX столітті, і Вашингтон Ірвінг (Washington Irving)».35 Американський письменник XIX століття Вашингтон Ірвінг дійсно став першим великим пропагандистом даного міфу. У своєму вельми вільному описі життя Колумба («History of the Life and Voyages of Christopher Columbus», 1828 р.) Ірвінг розповідав, що священнослужителі вірили в пласку Землю і чинили запеклий опір планам Колумба відправитися в Індію. Вони доводили свій протест тим, що, перетинаючи Атлантичний океан, корабель Колумба міг впасти з краю Землі.35

Насправді ж, всі грамотні сучасники Колумба не тільки знали, що Земля має форму кулі, але також мали досить точне уявлення про її розміри. Саме з цієї причини вони опиралися планам Колумба. Великий капітан і його команда не боялися впасти з краю Землі (як заявляв Ірвінг) – їх лякала лише невідомість, яка таїлася за океаном. Про існування американського континенту не знав ніхто. Тому противники Колумба мали підстави побоюватися, що на подорож до Індії в західному напрямку доведеться витратити багато часу і купу грошей.

На жаль, щоб надати своєму вигаданому оповіданню ваги, Ірвінг вписав у нього безліч фактів з авторитетних джерел. В результаті «читачі прийняли його літературну гру за історичну хроніку».36 Однак при уважному читанні книги стає ясно: вся історія з прихильністю Церкви до ідеї про пласку Землю була придумана автором для звинувачення християн в необ'єктивності, категоричності і неосвіченості. Їм Ірвінг протиставив вчених-дослідників, які ретельно перевіряють усі факти і, в кінцевому підсумку, виявляються правими.

С. Моррісон цілком вірно прокоментував цю книгу Ірвінга: «Вигадка, яка приносить шкоду. Сферичність Землі не викликала сумнівів. Питання стосувалося лише розмірів океану» – і в цьому питанні противники Колумба були праві.37

Міф про пласку Землю як спосіб захисту неспроможності дарвінізму

Дарвіністи друге століття поспіль стверджують, що сучасна наука продемонструвала істинність теорії еволюції, створеної Дарвіном, і тому всі противники дарвінізму настільки ж неосвічені і примітивні, як і їх предки, що вірили в пласку Землю.

Професор М. Пігліуччі, наприклад, писав: «Якщо каліфорнійське Товариство пласкої Землі настільки зміцніє, що розростеться до національних масштабів і почне серйозно впливати на місцеві та державні вибори, то, в кінцевому підсумку, воно піддасть перегляду всі наукові програми по астрономії, а також зажадає, щоб у школах перестали викладати "нісенітницю про круглу Землю" і почали попереджати учнів про небезпеку впасти з земного краю, якщо їм заманеться відправитися в далеку подорож. Такий сценарій викликає сміх. Тому не дивно, що над Америкою, в якій розгортається ця дія, сміються практично у всіх розвинених країнах. Науковий статус креаціонізму і вчення про пласку Землю абсолютно ідентичні».38

Необхідно відзначити, що ніхто не думав серйозно стверджувати фантазії про «засилля» в середні віки теорії пласкої Землі, поки в 1859 році Ч. Дарвін не опублікував «Походження видів».

Рассел документально підтвердив, що міф про пласку Землю був освоєний у другій половині XIX століття з метою (ставшою вельми успішною) дискредитації креаційної теорії. Для досягнення цієї цілі дарвіністам потрібно було заручитися якою-небудь підтримкою. Через брак доказів виникнення життя з допомогою природних процесів, необхідно було знайти інші способи. Противники креаціонізму скористалися деякими роботами авторів, які вважали, що Церква гальмує розвиток науки. Особливо затребуваними стали праці про пласку Землю.39 У спробах відстояти свою позицію, прихильники теорії еволюції цитували Лактанция і Індікоплевста. Ці маловідомі автори стали підходящими фігурами, які послужили інструментом для захисту дарвінізму.

До 70-х років XIX століття відносини між наукою і богослов'ям почали описувати з використанням військових метафор.

Філософи епохи Просвітництва, зокрема Девід Юм (Hume), вели мову про розбіжності в науковому та християнському світоглядах. Це не пройшло безслідно. Огюст Конт (Auguste Comte) (1798-1857) стверджував, що людство наполегливо і завзято рухається до панування науки. Його послідовники прийшли до остаточного висновку: все, що перешкоджає приходу науки до влади, веде до деградації. У їхній системі цінностей рух до науки сприймався як «добро», а все, що служило перешкодою на цьому шляху, було «злом». (При цьому під «наукою» вони розуміли лише власні погляди).40

Потім прихильники еволюції стали широко пропагувати міф про пласку Землю в якості історичного факту. Для цього були використані дві книги, що стали досить відомими, які виступають проти християнства і захищають дарвінізм: «Історія конфлікту між релігією і наукою»41 Джона Дрейпера (John Draper) і «Історія війни науки з християнською теологією» Ендрю Діксона Уайта (Andrew Dickson White)42 (Мал. 3). Обидва автори приводили величезну кількість цитат, а «освічені читачі, дивлячись на взаємну згоду стількох відомих вчених і філософів, приходили до висновку, що ті, напевно, мають рацію». Однак їх загальна згода було ні чим іншим, як наслідуванням одне одного.43

У своїх твердженнях, що Церква широко визнавала космологію пласкої Землі, Дрейпер і Уайт практично в усьому покладалися на Козьму Індікоплевста. Спочатку Уайт детально роз'яснює космологію Козьми про «пласку чотирикутну Землю, що омивається чотирма морями».44 А потім робить хибний висновок: ідея пласкої Землі, представлена Козьмою, фактично народилася в Церкві «і незабаром стала сприйматися як твердиня біблійної істини. Деякі видатні мужі Церкви присвятили все своє життя на підкріплення цієї ідеї своїми працями, будуючи навколо неї нові укріплення у вигляді теологічних трактатів. Величезне число християн вважали її прямим одкровенням, отриманим від Всевишнього».45

На жаль, «багато авторів, як видатних, так і маловідомих, досі йдуть по стопах Дрейпера-Уайта».43 Наприклад, Дж. Хакім (J. Hakim), який стверджує, що в Середньовіччі «чотирикутна космологія» пласкої Землі Козьми Індікоплевста стала найпоширенішою точкою зору.46

Джеффрі Бартон Рассел (Jeffrey Burton Russell), професор історії Каліфорнійського університету Санта-Барбари, у своїй, тепер уже класичній роботі, наочно показав, що твердження Дрейпера і Уайта не мають абсолютно ніяких підстав. Рассел з використанням джерел показує, що вся Церква заперечувала уявлення про пласку форму Землі і практично повністю ігнорувала праці Козьми. Він вивчив також різні навчальні матеріали та виявив, що до 1870 року підручники містили правильну інформацію, а після цього, в своїй більшості, стали бездумно передруковувати помилкові думки Ірвінга, Дрейпера і Уайта. Таким чином, Рассел прийшов до висновку, що саме ці троє є авторами міфу про середньовічні «плоскоземельні» погляди – міфу, який живе й досі.

Нещодавно помер професор Гарвардського університету Стівен Джей Гулд (Stephen Jay Gould), який також досліджував праці Дрейпера і Уайта. На його думку, головною метою цих авторів було дискредитувати християн, котрі не сприймали дарвіністське вчення.47 Дрейпер заперечував будь-яку релігію і активно виступав проти католицької церкви. Справа навіть дійшла до того, що коли помер його племінник, а сестра «за сніданком поклала поруч з тарілкою Дрейпера молитовний щоденник хлопчика, він так розлютився, що вигнав сестру з дому і назавжди викреслив її зі своєї сім'ї».48 За словами Рассела, Дрейпер «не терпів опозиції» в питаннях віри. Що стосується Уайта, він, відчуваючи невдоволення релігією, залишив англіканську церкву. Надалі він став професором Мічиганського університету, а пізніше отримав посаду президента Корнельського університету.

Книги цих трьох авторів «закріпили в освічених умах ідею про те, що "наука" несе з собою свободу і прогрес, а "релігія" – марновірство і тоталітаризм».49 Книгу Дрейпера «ставили в один ряд з видатними науковими працями XIX століття», а книгу Уайта перевидають до цих пір.50 Після виходу в світ праці Дрейпера, його перевидавали в США, в середньому, раз на рік протягом п'ятдесяти років. У Великобританії за 15 років він перевидавався 21 раз, а також був переведений на багато мов світу.51

Д. Ліндберг (D. Lindberg) і Р. Намберс (R. Numbers) відзначали, що книга Уайта набагато сильніше «прищепила суспільній свідомості уявлення про протиборство науки і релігії, ніж будь-яка інша книга».39 Д. Нобль (D. Noble) вважав, що міф про пласку Землю «став загальноприйнятою точкою зору в період з 1870 по 1920 рр. Причиною тому послужила "війна між наукою і релігією", в результаті якої для багатьох мислителів Європи і Америки всі релігії стали синонімом забобони, а наука – єдиним допустимим джерелом істини. Саме в кінці XIX – початку XX століть подорож Колумба перетворилася в широко розповсюджений символ звільняючої сили позитивізму, яка протистоїть поверхневому релігійному уявлення про світ».52

Гулд також прийшов до висновку, що саме протистояння креаціоністів і еволюціоністів породило міф про війну релігії з наукою: «Ще одна примітна подібність між ними полягає в тому, що обидва автори (Дрейпер і Уайт) створили власну базову модель протистояння науки богослов'ю в контексті жвавої боротьби, яку правильніше розглядати як бій за еволюцію, а саме за секулярний різновид теорії Дарвіна, заснований на природному відборі. Жодне питання з часів Галілея не ставило під сумнів усталені погляди на найглибші аспекти людського життя і, отже, не втручалося в область релігії. Можна без перебільшення сказати, що революція, викликана Дарвіном, безпосередньо привела до того, що ця впливова концепція дев'ятнадцятого століття в західній історії стала сприйматися як війна між двома таксономічними категоріями – наукою і релігією».47

Мал. 3. Дешеве видання програмної книги Уайта (зліва) – одне з численних її перевидань 

після першої публікації в кінці XIX століття. 

Зверніть увагу на чотири наукові ступені Уайта: дві з них отримані в американських університетах, одна в Оксфорді 

і одна в Йенському університеті, де викладав знаменитий німецький дарвініст Ернст Геккель.

Титульний аркуш популярної книги Дрейпера,яка вийшла в 1875 році і перевидавалася багато разів (праворуч). 

Дрейпер був одним з перших істориків, які поширювали міф про те, що на протязі майже всієї своєї історії християнство активно боролося з науковим прогресом.

Як аргумент, наводилося твердження, що раніше Церква нерозважливо боролася з наукою, доводячи, що Земля пласка, а сьогодні християни борються з вченням Дарвіна, наступаючи на ті ж граблі, що і в минулому. Так прихильники дарвінізму, які висміюють своїх опонентів за віру в пласку Землю, були збиті з пантелику міфом, який вони самі й придумали. По суті, успіх книги Дрейпера в значній мірі зобов'язаний «суперечкам про еволюцію і походження людини».51

Книга стала арсеналом зброї в світському протистоянні креаціонізму. Вона зіграла важливе значення, оскільки дарвінізм практично не мав наукових доказів.

До 80-х років XX століття в багатьох підручниках і енциклопедіях інформація щодо уявлень про пласку Землю була виправлена. Проте, навіть після видання в 1991 році роботи Джеффрі Бартона Рассела, цей міф продовжував постійно тиражуватися. Стипендіат Родса в Оксфордському університеті, колишній директор бібліотеки конгресу США, професор Чиказького університету Даніель Бурстин (Daniel Boorstin) написав відому книгу, де є глава під назвою «Тюрма християнського віровчення». У ній автор стверджує: після епохи Птолемея християнство завоювало велику частину Європи, що призвело до «загальноєвропейського явища наукової амнезії, яка уражала континент з 300 і, щонайменше, до 1300 р. н.е. Протягом цього періоду християнська віра і богослов'я придушували вірні відомості про світ, які так повільно, болісно і ретельно відкривали географи давнини».53 Їх місце, пише Бурстон, зайняли «примітивні схеми, що претендували на справжнє відображення світобудови».

А в розділі «Повернення пласкої Землі» Бурстон стверджував навіть, що майже всі християни вірили в пласку Землю. Виняток становили «кілька розсмиканих протиріччями душ»: вивчаючи географічні свідоцтва, вони розуміли, що Земля кругла, але з причин богословських одночасно заперечували існування антиподів.54 (Антиподами називали тих, хто жив «догори ногами» на протилежному боці круглої Землі).

Висновок

Міф про середньовічні уявлення з приводу пласкої форми Землі був придуманий розумними людьми, щоб дискредитувати тих, хто скептично ставився до дарвінізму. Необхідність такого спритного ходу вказує на те, що творці міфу розуміли: переконливих наукових доказів на користь дарвінізму у них немає. Тому, в якості «потужного зброї» проти скептиків, дарвіністи, атеїсти та інші люди запропонували міф про пласку Землю:

«Якби, всупереч явним і доступним доказам, християни протягом віків наполягали, що Земля пласка, то вони були б не просто ворогами наукової істини, а нікчемними і жалюгідними ворогами. Помилкове уявлення, яке виникло про християн за часів Коперника, було посіяне Ірвингом і Летронном у XIX столітті і, стараннями позитивістів, розрослося сьогодні в пишні і дрімучі зарості. Таким чином, ця помилка стала частиною набагато більшої конструкції: надуманої війни між наукою і релігією».55

У 1991 році, завдяки науковій праці Рассела, міф про пласку Землю був з успіхом розвінчаний. Проте, його все ще використовують для доказу того, що християнська Церква довгий час переслідувала вчених.7

Янгсон (Youngson), наприклад, стверджує, що Джордано Бруно спалили за наукові ідеї – зокрема, за заперечення «вчення Церкви» про пласку Землю, що стоїть на стовбах.56

Історик астрономії Джон Норт (John North) встановив, що історія про пласку Землю вельми широко подається учням молодших класів їх вчителями. Дітям розповідають, що саме так вважали люди в Середні століття, і що сферичність Землі відкрив Колумб.57

Таким чином, ми встановили, звернувшись до джерел: пропагандисти міфу про пласку Землю робили саме те, в чому звинувачували Церкву. Цим же зайняті і сьогоднішні дарвіністи: відстоюють створену ними «сукупність помилкових знань, яка дозволяє замість пошуку доказів просто посилатися на інші твердження з цієї сукупності».58

Стає очевидним, що війна йде не між релігією і наукою, а між релігійним світоглядом і пропагандистами еволюціонізму. Той факт, що Уайт і «його наслідувачі спотворили історію заради досягнення своїх ідеологічних цілей», є лише одним з багатьох прикладів методів боротьби матеріалістів проти християнства.39

 

Автор: Джеррі Бергман

Джерело: Creation

 

Переклад: Тига В.

Редактор: Кравець Д.

 

Посилання:

  1. Faulkner, D., Creation and the flat earth: Columbus and modern historians, Creation Matters 2(6):1, 1997. 
  2. Dennett, D., Darwin’s Dangerous Idea: Evolution and the Meaning of Life, Simon &, Schuster, New York, p. 519, 1995. 
  3. Schadewald, R., Scientific creationism, egocentricity, and the flat earth, Skeptical Inquirer, p. 41, Winter 1981. 
  4. Schadewald, ref. 3, p. 42. 
  5. Whiting, J., Charles Darwin and the Origin of the Species, Mitchell Lane Publishers, Hockessin, DE, p. 42, 2006. 
  6. Gardner, M., Chapter 2: Flat and hollow in Fads &, Fallacies in the Name of Science, Dover, New York, pp. 16–17, 1957. 
  7. Garwood, C., Flat Earth: The History of an Infamous Idea, Macmillan, London, p. 204, 2007. 

Написати коментар