Палеонтологія
Креацентр > Статті > Палеонтологія > Дракони і динозаври. Чи все так однозначно?

Дракони і динозаври. Чи все так однозначно?

Жодна тварина, вимерла чи жива, не привертає уваги людей більше, ніж динозаври. Десятиліттями вони зачаровували дітей та цікавили дорослих. Динозаврів зображали і зображають на телебаченні, у фільмах, в книгах, в журналах та на всілякого роду атрибутиці. Рекламодавці використовують їх для продажу різноманітних товарів. Ці тварини настільки популярні у дітей, що часто їм присвячено цілий розділ у книгарнях. Але, на жаль, динозаври також відіграють велику роль у навчанні еволюційній теорії. Справді, автори більшості дитячих «наукових» книг намагаються індоктринувати молоді розуми «істинами» еволюції, використовуючи динозаврів більше, ніж будь-що інше.

Сер Річард Оуен (sir Richard Owen) 

Нам говорять про те, що динозаври вимерли і вимерли давно. І що, як ми знаємо з книг, ніхто з людей не бачив динозаврів. Але давайте подивимося на це з іншого боку.Сер Річард Оуен, англійський зоолог і палеонтолог, відомий як багаторічний завідувач природничо-історичним відділом Британського музею в Лондоні. Він є автором цілої низки наукових праць з палеонтології стародавніх хребетних тварин, а також визнаним майстром блискучих реконструкцій будови цих тварин. Саме він, в 1841 році «винайшов» це слово, назвавши таких великих і страхітливих тварин, які знаходив він та інші відомі на той час вчені, «динозаврами», що означає «страхітливий ящер». Якщо цих тварин стали називати «динозаврами» після 1841 року, тоді як їх називали раніше?

Морський дракон Хокінза (Thalassiodracon hawkinsii), тепер – Плезіозавр Хокінза (Plesiosaurus hawkinsii) 

Томас Хокінз (Thomas Hawkins) 

Дивовижно, але їх називали «драконами». І це робили навіть після 1840-го року, так би мовити, по старій звичці. В 1848 році в Британському музеї (British Museum of Natural History) був виставлений скелет морської рептилії «Морський дракон Хокінза» («Thalassiodracon hawkinsii»). Томас Хокінз (Thomas Hawkins) (1810 – 1889) був відомим в Англії колекціонером скам’янілостей (між іншим, його величезна колекція була продана тому ж самому Британському музею за £ 3 000 , що на сьогодні є еквівалентом ≈ £ 195 000 (!)). Між 1830 – 1850 роками він написав декілька книг, найвідомішою з яких стала «Книга великих морських драконів» (The Book of the Great Sea Dragons). Цікаво, що в ній автор описав реально знайдені скелети іхтіозаврів і плезіозаврів. Навіть сер Річард Оуен в своїй книзі «Геологія та мешканці стародавнього світу» 1854 року (Geology and Inhabitants of the Ancient World) описує Птеродактиля як «літаюча рептилія або дракон»¹.

Титульна сторінка «Книга великих морських драконів» (The Book of the Great Sea Dragons) 

Підписи до літографій в оригінальній книзі – всі скам’янілі рештки тварин названі рештками драконів. 

В культурних традиціях практично усіх народів, які населяли чи населяють нашу планету, існує дуже багато різних історій про драконів. Ці історії називають міфами, легендами, казками. Саме слово «міф» походить від др.-грец. слова «мітос», що в перекладі означає “казання, розповідь, переказ”. В переважній більшості ці розповіді передавалися усно з покоління в покоління. Одне з наукових трактувань слова «міф», а їх є декілька, – це образне пояснення явищ природи чи діяльності людини, яке відображає об’єктивну реальність. Все-таки «об’єктивну реальність».

Фрагмент картини Паоло Учелло «Св. Георгій долає дракона» 1470 

Так от, у таких стародавніх розповідях дракони – це створіння, які типово описуються як великий і сильний (отруйний) крилатий змій або інша рептилія.Люди зображували цих істот на скелях (петрогліфи), на стінах давніх храмів, на сторінках стародавніх манускриптів, на фресках і картинах епохи Відродження.
В наступних дописах я спробую привести декілька цікавих фактів, які можна розглядати, як підтвердження співіснування людей і динозаврів.

Ілюстрація з «Аугсбургської книги чудес» 

Ілюстрація, на якій зображені дві сторінки з Аугсбургської книги чудес, потребує додаткового пояснення. «Аугсбургська книга чудес» – унікальний манускрипт, присвячений небесним явищам (метеорам, міражам і т.п.) Аугсбургський рукопис, обкладинка якого не збереглася (і тому назва його умовна), являє собою зібрання приблизно двохсот малюнків, дуже майстерно виконаних гуашшю та аквареллю, з короткими поясненнями під ними: про яку саме незвичайну подію тут йдеться і передвістям чого - якої саме катастрофи, епідемії, війни - вона була. Збереглося 167 оригінальних сторінок.Тут ми бачимо малюнок літаючих драконів. Підпис до малюнку: «У жовтні 1533 року літаючі дракони були помічені в Чехії і Фогтланді (район у Німеччині, у землі Саксонія), а також в районі Ешера. Був у них гребінь на голові, а рило як у свині, і було у них два крила. Це тривало кілька днів і більше чотирьохсот драконів пролітали кожен день, великі і малі».

Динозаври на скелях?

Всі ми бодай раз чули про Великий Каньйон Колорадо. Однак, наступний факт, скоріше за все, є невідомим для більшості людей. Виявляється, що на стінах каньйону є дуже багато петрогліфів – зображень, які висічені на камені. Звичайно, що людиною.

В кінці 1924 року нафтовий магнат E. L. Doheny виділив кругленьку суму на організацію наукової експедиції до місцевості, де в 1879 році були знайдені залишки поселення Супаї (Supai Village) індіанців хавасупаї біля каньйону Хавасу (Havasu Canyon), який входить в комплекс Великого Каньйону Колорадо (Grand Canyon). Експедицію очолив Семюел Хаббард (Samuel Hubbard), завідуючий відділом археології Природничого музею Окленду, Каліфорнія (Oakland Museum of California). В склад цієї експедиції входив і Чарльз Гілмор (Dr. Charles W. Gilmore), завідувач відділом палеонтології хребетних тварин Національого музею Сполучених Штатів (United States National Museum). Експедиція виявила «настінні малюнки» на стінах каньйону. На цих малюнках були зображення слонів, гірських кіз, людини і «тварини, яка стоїть на задніх лапах з довгим хвостом». Доктор Хаббард побачив в цій тварині динозавра. «Той факт, що якась доісторична людина зробила малюнок динозавра на стінах цього каньйону, спростовує повністю всі наші теорії... Факт, що тварина стоїть вертикально і врівноважена на своєму хвості, здавалося б, свідчить про те, що доісторичний художник, мабуть, бачив його живим» (с. 5,7). Докази «того, що динозаври були поблизу, підтверджуються слідами ..., які містер Гілмор визнав такими, що належать одному з видів динозаврів» (с. 9). За словами Хаббарда, «Ці сліди знаходилися НЕ за 100 миль від малюнків» (стор. 9)².

Петрогліфи на стіні каньйону Хавасу 

Едмонтозавр (Edmontosaurus) 

Цікавим є те, що палеонтологічні знахідки Північної Америки багаті на скам’янілі рештки Едмонтозавра (на якого дуже скожий малюнок «тварини»). Цей качконосий динозавр був досить поширеним травоїдним динозавром в Північній Америці, пересувався переважно на чотирьох ногах, але при необхідності міг підніматися на задні.В 1925 році був опублікований Звіт результатів експедиції, виданий музеєм Окленду. В цій публікації члени експедиції описали свої знахідки – не тільки археологічні, але й палеонтологічні і прийшли до висновку: «якщо дослідження правдиві, тоді теорія еволюції…неправдива». 20-го квітня 1925 року на першій сторінці газети «Нью-Йорк таймс» (The New York Times) можна було прочитати, що результати експедиції «…відсунули вік людини на мільйони років назад». Проте незадовго після цього доктор Гілмор відмовився (!) підтвердити висновки експедиції, хоча безпосередньо брав участь у описах знахідок для Звіту. А так як він на той час був одним з найвідоміших палеонтологів Америки, про результати експедиції просто забули³.

Петрогліфи в основі мосту Качина 

На південному сході штату Юта (США) знаходиться парк Природних Мостів (Natural Bridges National Monument). В основі одного з цих «мостів» ми можемо зустріти наскельні малюнки з зображеннями людей і «створінь, які схожі на динозаврів». Френсіс Барнс (Francis Barnes), еволюціоніст і широко визнаний авторитет з наскельного мистецтва американського південного заходу, зауважив у 1979 році: "У національному парку «Природні мости» є петрогліф, який надзвичайно схожий на динозавра, конкретно на Бронтозавра, з довгим хвостом і шиєю, маленька голова т.ін.»⁴ (Барнс і Пендлтон, 1979, стор. 201). Барнс також вказував, що на малюнках можна побачити інших тварин, таких як імпали, страуси та мамонти. «Такі аномальні фігури [«динозавр»] наскельного мистецтва можна пояснювати по-різному, – писав Барнс, – але вони як і раніше ставлять під сумнів загальнонадійні вікові схеми, які використовують археологи» (стор. 202). Понад 20 років потому геолог-еволюціоніст Денніс Сліфер (Dennis Slifer) писав про цей петрогліф у своєму «Путівнику по скельному мистецтву Юти». «В основі мосту Качина (Kachina Bridge) знаходиться приблизно сто елементів, як петрогліфи, так і піктограми, що датуються 700-1250 рр. н.е. Одне з найцікавіших зображень – це петрогліф, що нагадує динозавра, який, мабуть, створений індіанцями Анасазі, з огляду на патину, що його вкриває»⁵ (2000, с. 105).

Апатозавр або бронтозавр (Apatosaurus, Brontosaurus) 

Що може додатково підтвердити, що саме цей петрогліф зображує реального динозавра, якого бачили індіанці Анасазі? Як щодо скам'янілостей в околицях? Якби ці динозаври коли-небудь жили в цьому районі, то це б підтвердило думку, що індіанці їх бачили. Цікаво, що всього в 45 милях від парку, в Бландінг, штат Юта, були знайдені рештки апатозавра (також відомий як бронтозавр). Кістки були знайдені в 1960-х роках. Стародавній петрогліф, схожий на бронтозавра (апатозавра) і кістки тої самої тварини, знайдені не так далеко.

В підсумку, всі ці факти є вражаючими доказами співіснування динозаврів та людини. А це у свою чергу показує, що з еволюційною теорією не все так просто.

Дракони народів Азії

Далі я хочу розповісти про доволі незвичайний артефакт. Втім не знаю чи взагалі артефакти, які підтверджують ідею співіснування динозаврів і людей, можуть бути звичайними. На цю ідею люто нападають еволюціоністи, нещадно критикуючи усіх, хто її підтримує. Адже це, мовляв, ненауково! Наука «довела», що динозаври вимерли 65 млн років тому! Звичайно ж, якщо ця ідея буде ґрунтовно досліджуватися науковцями, то еволюційне вчення, яке і базується на тривалих проміжках часу, розсиплеться в порох.

На жаль, з прикладу, про який мова піде далі, зробили свого роду креаційну ікону. Так-так, ікони бувають не тільки еволюційні…

Буддистський кам’яний храм Та Пром 

Отож, знаходиться наш унікальний артефакт аж у Південно-Східній Азії – в королівстві Камбоджа. Там є буддистський кам’яний храм Та Пром, який є частиною величезного храмового комплексу Ангкору, столиці Кхмерської імперії. Побудований він в 1186 році імператором Джаяварманом VII. Що ж виділяє цей храм серед інших? 

Храм-монастир заповнюють вишукані різьблені статуї та кам'яні колони. На каменях давні люди зображували тварин, людей, богів, різні рослини та інші декоративні сюжети. Але одне різьблення викликає особливий інтерес. Я процитую: 

На кутах ганку гопури (гопура – надбрамна вежа в храмовій огорожі, відмінна риса індійської середньовічної архітектури — прим. автора) є численні різьблені сцени та зображення тварин, як реальних, так і міфічних… Серед вертикального блоку круглих зображень між південною стінкою ганку та східною стінкою головного тіла гопури є дуже переконливе зображення стегозавра.⁶ 

Це цитата з книги «Ангкор: міста і храми» (Angkor: Cities and Temples) Клода Жака (Claude Jacques) та Майкла Фрімена (Michael Freeman). Клод Жак є відомим французьким вченим, який вивчав Ангкор та його історію протягом останніх 30 років. Він дев'ять років прожив у Камбоджі, де викладав історію кхмерів на кафедрі археології Пномпеня та займався дослідженнями цивілізації кхмерів. Останні два десятиліття Жак був директором досліджень в École Pratique des Hautes Études – Практична школа вищих досліджень при Паризькому університеті, викладаючи історію Південно-Східної Азії. Він є експертом із санскриту, кхмерських та хамітських письмен. 

Майкл Фрімен протягом двадцяти останніх років фотографує Південно-Східну Азію, з них десять – Ангкор, випускаючи багато книг з історії мистецтва та архітектури регіону. Він також є автором книги «Посібник Кхмерських храмів в Таїланді та Лаосі» (Guide to Khmer Temples in Thailand and Laos). З цього можна зробити висновок, що автори є достатньо авторитетними спеціалістами в цій сфері.

Гопура



Стегозавр (Stegosaurus) 

Зображення стегозавра… Не зображення, яке ПОДІБНЕ на динозавра, а «дуже переконливе зображення стегозавра»! Чим же саме воно так переконує? Одна з особливостей, які відрізняють стегозаврид від інших динозаврів — це наявність подвійного ряду кісткових пластинок, які розміщувалися уздовж хребта від шиї до хвоста. Власне ці пластини на спині тварини можна легко ідентифікувати на кам’яному різьбленні. Це зображення настільки впізнаване, що навіть учні молодших класів не помилилися б з визначенням. Насправді потрібно мати достатньо творчу фантазію, щоб побачити на різьбленні щось інше, ніж стегозавра. 

Звичайно, що відразу після того, як стало відомо про знахідку, посипалися «спростування» науковців і не тільки. Першим було твердження про підробку. Але на різьбленні присутня патина, така ж сама, як і на інших зображеннях: як в заглибленнях, так і на опуклих ділянках. Не знайдено ніяких «додаткових» чи «підправлених» різьблень на оригінальному зображенні. Думка про заміну цілого оригінального блоку з зображеннями на інший може вважатись просто абсурдною. Достатньо подивитися на монументальність вежі та точність припасування блоків один до одного.

Щільно підігнані блоки 

Найбільш поширеним є твердження, що це зовсім не стегозавр. Джозеф Мерт (Joseph Meert), професор геології Університету Флориди (Florida International University), у своєму блозі «Science, AntiScience and Geology», в одному з дописів присвяченому «спростуванню» молодоземельного креаціонізму, прокоментував різьблення: 

Я думав, що це кабан. 

Далі він написав: 

Проблема з різьбленням полягає в тому, що вона насправді не схожа на жодну сучасну або скам’янілу тварину. Більш ймовірно, що це була якась ілюзія, спричинена наркотиками (така як і решта ідей креаціонізму). 

Помилковість подібних заперечень — prima facie (латинський вираз, що означає «з першого погляду») різьблення не схоже ні на кабана, ні на щось інше, але насправді дуже схоже на стегозавра.

Кілька скептиків висловили свої контраргументи на основі анатомічних відмінностей між популярними реставраціями стегозавра та камбоджійською скульптурою. За їхніми словами, голова занадто велика. У стегозаврів не було ні рогів, ні характерних опуклостей на голові, що присутнє на різьбленні. Скульптура не має шипів на хвості, що є іншою діагностичною ознакою стегозаврид. Тому вони роблять висновок, що скульптор ніколи не бачив стегозавра.

Насправді, сучасні уявлення про зовнішній вигляд динозаврів коригуються щодня в міру того, як палеонтологи знаходять нові скам’янілості. Потрібно враховувати і той факт, що знахідки динозаврів не настільки часті, як інших скам’янілостей. В статті «Підрахунок динозаврів: скільки видів було?» («Counting Dinosaurs: How Many Kinds Were There?»)⁷ автор Пітер Додсон (Peter Dodson) зробив кілька дуже цікавих спостережень. Він заявив, що багато динозаврів, яких ми часто бачимо у фільмах або в журналах, створені з дуже малої кількості викопних даних. Лише 20,3% реконструкцій базуються на суттєво повних черепах та скелетах. Обмежений матеріал часто ускладнює переконливе визначення біологічно-варіативних видів. Палеонтологи Американського музею природознавства (American Museum of Natural History) підрахували, що існують тільки три повних черепи стегозавра (Stegosaurus), а також чотири майже повних черепи гесперозавра (Hesperosaurus), якого відносять до стегозаврид. Чи можемо ми з впевненістю стверджувати, що точно можемо відтворити зовнішній вигляд цього динозавра?

Твердження, що «скульптор ніколи не бачив стегозавра» креаціоніст Дон Паттон (Don Patton) спростував таким чином: 

Якщо припустити, що скульптор не мав моделі стегозавра, візуалізація, швидше за все, була з пам'яті. Чи обов'язково результати такого процесу будуть анатомічно правильними порівняно з сьогоднішніми реконструкціями? Як він буде виглядати?⁸

А чи можна припустити, що це був «місцевий» вид стегозаврид без шипів на кінчику хвоста? На території храму можна побачити декілька зображень слонів. На жодному з них не були зображені бивні (на відміну від африканських слонів, у самок азіатських слонів часто немає помітних бивнів). На Шрі-Ланці, наприклад, мешкає популяція слонів, у якої взагалі немає бивнів, навіть у самців.

Слон без бивнів 

Слон зі спиляними бивнями 

Слони Шрі-Ланки 

Досить оригінально вирішив проблему анатомічних відмінностей креаціоніст Дейв Ветцель (Dave Woetzel), автор численних книг і статей в креаційних часописах на тему співіснування динозаврів і людей. Ветцель припустив, що дивні утворення, які зображені на голові динозавра — це намордник. Ого! Якщо одягнути великий намордник на голову стегозавра і міцно прикріпити його до задньої частини шиї — це буде достатньо велика конструкція. Це пояснює як велику голову, так і дивні опуклості, що є збоку голови. Можливо, ці опуклості є місцями кріплення для своєрідних віжок, які направляли тварину. Інші різьблення на стінах храму демонструють коней в повній упряжі та вершників на них. Ну що ж, на мій погляд, не найгірший варіант пояснення. Для того, щоб читач зміг собі уявити припущення Ветцеля, я додаю фото собаки в наморднику. Зовнішній вигляд тварини зразу змінюється. Неймовірно.

Собака в наморднику 

Інше зображення стегозавра 

Як підтвердження цієї досить неймовірної теорії є інше зображення стегозавра. Дейв виявив його всередині лівого портика. Воно є більш ушкоджене, ніж перше. На відміну від стегозавра в круглому обрамленні, це різьблення є частиною великого рельєфу, який, на жаль, зруйнований. Воно показує більш типову форму голови стегозавра. Знову ж таки, на шиї тварини зображений дивний утвір, який привертає нашу увагу. Він має форму мотузки або вузького ременя, який звисає збоку і опоясує тварину знизу. Дейв Ветцель припускає, що це прив'язь, якою був прив’язаний стегозавр, наприклад, в стійлі. Таким чином, друге зображення посилює інтерпретацію прирученого динозавра. 

А що ж з хвостом, на якому повинні бути шипи? Дейв пояснює це таким чином. Тварина, яка, вірогідно, використовувалася як тяглова сила, таким «небезпечним» хвостом могла зашкодити не тільки людям, але й тим пристосуванням, які вона тягнула — віз, колісниця та ін. Навіть сьогодні у азіатських слонів, які використовуються для публічних заходів, спилюють або суттєво вкорочують бивні. Це робиться для того, щоб слон не міг зашкодити людині. Цікаво, чи не так? Хоча це і неймовірна інтерпретація, але артефакт є ще більш неймовірним.

Дракони запряжені в колесницю китайського імператора 

Картина художника-пейзажиста Ву Бін 

Найпростіше, звичайно, назвати все це стародавніми міфами. Але з історичних джерел ми достеменно знаємо, що в 1611 р. до н.е. імператор Китаю призначив посаду Королівського годувальника драконів. Між іншим, Китай є сусідньою державою з Камбоджею. Історичні записи розповідають про імператора Сунської династії (960-1279 рр.), який вирощував драконів на території свого палацового комплексу.⁹ До речі, строк правління цього імператора співпадає з роками будівництва Та-Прому. 

Італійський купець і мандрівник Марко Поло відвідав Китай наприкінці ХІІІ століття і привіз в Європу достовірні свідоцтва про драконів. Також відомою особою є китайський художник-пейзажист Ву Бін (1573-1620), який певний час займав посаду секретаря імператора династії Мін. Серед його картин – полотно, на якому зображені китайські дракони, що тягнуть візки. Але міфічність цих зображень говорить про те, що, вірогідно, дракони вимерли до його часу. На згадку приходять і камені Іки, на яких зображені люди верхи на динозаврах. Дивно, але ці камені походять з іншого кінця світу — Перу, Південна Америка. 

Насправді схожих артефактів у різних давніх народів є так багато, що так просто списати це на вигадку чи міфологію просто неможливо. Хоча для еволюціоністів ідея прирученого динозавра є абсурдною і абсолютно неприйнятною. 

Дракони античного світу

Величезна кількість даних, які є важливими для питання співіснування динозаврів і людей, можна знайти в античних джерелах. Я хотів би розглянути докладніше Вавилон, деякі уривки з праць Геродота та Йосипа Флавія, а також розповісти про одну легенду французького середньовічного міста нерлюк. 

Вавилонський дракон «Сирруш»

Коли археологи знайшли руїни древнього міста Вавилон, було виявлено прекрасно збережені стіни міста. Сталася ця подія в далекому 1899 році, коли німецький археолог Роберт Кольдевей зробив це відкриття. Загальна сума витрат на археологічні розкопки Кольдевея, які тривали 18 років (!), склала 500 тисяч (!) золотих марок. Для виконання унікального обсягу земляних робіт до місця розкопок довелося прокласти залізничну колію. 

Виявилося, що місто мало потрійне коло захисних мурів та було оточене ровом. В мурах було дев’ять брам, однією з яких була брама вавилонської богині Іштар. Ця споруда заворожує своєю красою. Брама є напівкруглою аркою. Вона побудована з цегли й вкрита блакитною, жовтою, білою і чорною поливою. Стіни брами прикрашали барельєфи і орнаменти. Барельєфи незвичайної краси з рядами зображень, в основному, трьох тварин: великого страхітливого вигляду бика, лева і вавилонського дракона (ну звичайно ж, і тут дракон!), якого жителі називали «Сирруш».

Ворота Іштар 

Бик 

Лев 

Вавилонський дракон «Сирруш» 

Деталь. Дракон на «прив’язі» 

Клинописні таблички стверджують, що вавилонські жерці утримували дракона в підземеллі храму, і міські жителі поклонялися йому як божеству. Увесь цей витвір мистецтва датують 575 роком до н.е. Окрім неймовірної зовнішньої краси, для нас цікавим є зображення дракона. Поряд з тваринами, що існують реально — зображення «міфічної» істоти. З якого доброго дива вавилоняни вирішили зобразити дракона там? Звичайно, ми зможемо прочитати в книгах про Вавилон, що це образи могутності царя, держави і т.д. Символи, коротше кажучи. Але тут хочеться згадати про книгу пророка Даниїла, яка є частиною Старого Завіту Біблії. 

Загально відомо, що в книзі є дванадцять розділів. Але, можливо, не усі знають, що існують 13-й і 14-й розділи книги. Правда, ці розділи вважають апокрифічними, тому вони не входять в біблійний канон. Основна причина в тому, що вони були написані грецькою мовою, і в єврейському тексті їх немає. Є ще ряд сумнівів щодо правдивості цих текстів згідно текстологічного аналізу в порівнянні з оригінальними текстами. Але цікавим для нас є інше. 

В 14-ому розділі книги розповідається про вавилонського дракона, якому поклонялись жителі і який жив в підземеллях храму. Навіть, якщо ці тексти і є апокрифами, вони являють собою опосередкований доказ існування історичного дракона Вавилону. Про це ж свідчать і клинописні таблички. До речі, що стосується розповіді про дракона, то прихильники його існування на вказують на один арамейський фрагмент з Іудейського коментаря на книгу Буття, який був опублікований в 1290 році Раймундом Мартіні і який подібний за змістом з 14-им розділом книги Даниїла.

Геродот 

Дракони в розповідях Геродота

Геродот Галікарнаський — давньогрецький історик, автор славнозвісної «Історії» в дев’яти книгах, першого історичного твору стародавнього світу, що дійшов до нас. Геродота ще називають «батьком історії». В другій частині його праці ми читаємо: 

Є в Аравії місцевість, що розташована приблизно навпроти міста Буто [місто, яке, вірогідно, розташовувалось поблизу сучaсного Суецького каналу], і туди я вирядився, щоб довідатися про крилатих змій. Коли я прибув, я побачив кістки та хребти змій, і було їх там так багато, що не можна описати. Були там купи хребтів і більші, і менші, і зовсім малі, і було їх там дуже багато. Місце, де розкидано ці хребти, таке: ущелини, що спускаються з гір на велику рівнину, яка сполучається з єгипетською рівниною. Розповідають, що скоро починається весна, крилаті змії вилітають із Аравії і прямують до Єгипту. Але птахи – ібіси – прилітають і чекають на них при входах до ущелин і не дають їм змоги летіти далі, вбиваючи їх […] Змія за своєю формою зовсім подібна до вужа, її крила не мають пір'я, але схожі на крила кажана¹⁰. 

Зі слів Геродота видно, що він не бачив особисто крилатих змій, окрім їхніх кісток, але описує їх зі слів інших людей. Але давайте прочитаємо наступний уривок, вже з третьої книги. 

На півдні крайня залюднена країна – Аравія. Лише в ній ростуть ладан, смірна, касія, кінамон. Ладан вони [араби] збирають, палячи стирак. Вони обкурюють дерево знизу стираком і зрізують з нього смолу. Адже ці дерева, що дають ладан, охороняють маленькі крилаті змії, різні на вигляд, яких буває дуже багато навколо кожного дерева. Саме ці змії, які немов ціле військо, нападають на Єгипет. І їх не можна відігнати нічим, крім диму стираку. […] Гадюки є по всій землі, але крилаті змії існують лише в Аравії і ніде більше їх немає. […] Отже, ладан так собі добувають араби, а касію ось як: спершу вони добре обгортають усе тіло і обличчя, крім очей, всякими шкірами, а потім ідуть добувати касію. Касія росте на одному озері, не дуже глибокому, і навколо його, а посередині його в різних місцях кубляться крилаті тварюки, що дуже схожі на кажанів, жахливо верещать і дуже сильні. Спершу доводиться проганяти їх якомога далі, захищаючи очі, а потім збирати касію¹¹. 

З цих двох уривків можна зробити висновок, що «крилаті змії» є маленькими, живуть тільки в Аравії, мають крила як у кажанів і довгий хвіст. Ще вони нападають на Єгипет. Ібіси (птахи роду лелекоподібних), які живуть в Єгипті, є природними ворогами «крилатих змій». Це теж нас переконує в тому, що «крилаті змії» не були великих розмірів. Тоді з чим їх можна порівняти? Вірогідно, що це був один з видів птерозаврів. 

Птерозаври — вимерлі тварини ряду літаючих архозаврів, які жили в так звану мезозойську еру. Деякі форми мали довгі зубасті щелепи і довгі хвости, розмах крил був від 25 см. до 10 – 11 м. Практично усі птерозаври були хижаками, окремі види крім польоту чудово ходили і бігали. Були види, які жили на деревах і харчувалися, ймовірно, комахами. Наприклад, птерозавр Wukongopterus lii мав розмах крил до 73 см і довгий хвіст. Nemicolopterus chuangzhao мав розмах крил до 25 см. Можливо, в ущелинах ці тварини розмножувалися, вирощуючи там своїх дитинчат, а в лавандових гаях харчувалися. Тобто ми бачимо щорічне переміщення або переселення «крилатих змій» на відносно великі відстані, пов'язане із сезонною зміною екологічних або кормових умов або особливостями розмноження з території гніздування до території зимівлі та назад, на подобу сучасним птахам.

Священний птах єгиптян – ібіс 

Йосип Флавій 

Йосип Флавій про драконів

Йосип Флавій — єврейський історик, перу якого належить відомий історичний твір «Юдейські старожитності». В другій книзі цього твору, в десятому розділі, Флавій розповідає про історію сутички Мойсея з «ефіопами». Коли Мойсей (той самий) був ще на службі у фараона, на Єгипет напали ефіопи, та викрали у єгиптян майно та отари. Тоді фараон призначив Мойсея командуючим армією, щоб наздогнати злодіїв і відібрати майно. Мойсей відправив проти них військо не морем, а сухопутним шляхом, щоб застати ворога зненацька. Перехід пустелею був утруднений великою кількістю крилатих зміїв, які нападали на людей. Тоді Мойсей наказав узяти із собою плетені з лози клітки з ібісами, щоб відганяти тварюк. Ось як описує їх історик: 

Їх там величезна кількість, причому існують і такі, які в інших місцях ніде не водяться і відрізняються силою, щкідливістю і потворним виглядом; деякі з них також мають крила, так що не тільки можуть надати шкоду, крадучись по землі, а й, наскакуючи зверху, нападати на людей, які того зовсім не очікують¹². 

Ми бачимо явну схожість в описі «крилатих зміїв» між цими двома авторами. Збіг?

Середньовічний французський дракон

На черзі – середньовічне французське місто Нерлюк (Nerluc). Історія, про яку я хочу розповісти, мала місце в 48 році н.е., згідно місцевої легенди. Легенда каже, що на берегах річки Рони, яка протікає неподалік, жив страшний дракон Тараск (Tarasque). Чудовисько пожирало все, що попадалося на його шляху: худобу, людей, але особливо йому смакували діви. Жителі міста багато разів пробували вбити Тараска, але безуспішно. Тоді містяни звернулись за допомогою до короля, але він відмовив, бо вважав, що дракон — це просто вигадка. Напевно він був прихильником теорії еволюції. 

В цей час до міста прибула діва в білому одязі. Це була Свята Марта з Віфанії, що в Юдеї (так-так, та сама Марта). Містяни звернулись до неї по допомогу і вона погодилася. На березі річки Свята Марта сіла на камінь і заспівала. Почувши прекрасну пісню, Тараск вийшов на берег, ліг біля ніг діви і заснув. Тоді Марта наділа на дракона ошийник і привела його в місто, де місцеві закидали його камінням. За іншою версією легенди, Марта зв’язала з гілок подобу хреста і молитвою підкорила дракона. З тих часів місто носить ім’я Тараскон і в ньому щорічно влаштовують святкову ходу і карнавал на честь дракона Тараска. В легенді немає нічого, окрім зовнішнього вигляду дракона, подобу якого щорічно виготовляють для карнавалу і якому був зведений пам’ятник біля місцевого замку. З виставлених мною світлин ви зможете самі зробити висновок.

«Дракон Тараск» для святкового карнавалу. Старі поштівки 

Пам’ятник Тараску 

Сучасна святкова хода з Тараском 

Анкілозавр (Ankylosaurus). Реконструкція. Порівняйте з «Тараском» 




Автор: Орест Бабицький 

Редактор: Бабицький О., Тупчієнко В.


Посилання

  1. Richard Owen. «Geology and Inhabitants of the Ancient World». (London: Euston Grove Press, 2010): стор. 11
  2. Hubbard, Samuel, «Discoveries Relating to Prehistoric Man by the Doheny Scientific Expedition in the Hava Supai Canyon» (San Francisco, CA: Sunset Press 1925).
  3. Randy Moore, Kara Felicia Witt, «The Grand Canyon: An Encyclopedia of Geography, History, and Culture» (Santa Barbara, California 2018).
  4. Barnes, F.A. and Michaelene Pendleton, «Canyon Country Prehistoric Indians: Their Cultures, Ruins, Artifacts and Rock Art» (Salt Lake City, NV: Wasatch Publishers 1979).
  5. Slifer, Dennis, «Guide to Rock Art of the Utah Region» (Santa Fe, NM: Ancient City Press 2000).
  6. Jacques, Claude and Michael Freeman (1997), Angkor: Cities and Temples (Trumbull, CT: Weatherhill): стор. 144
  7. Dodson, Peter (1990), «Counting Dinosaurs: How Many Kinds Were There?» Proceedings of the National Academy of Sciences, 87:7608-7612, October.
  8. Patton, Don (2006), «Dinosaurs in Ancient Cambodian Temple»
  9. Niermann, L.D. 1994. Dinosaurs and dragons. Creation ex Nihilo Technical Journal 8, no.1: 85-104.
  10. Геродот, «Історії», кн.2 http://ae-lib.org.ua/texts/herodotus__historiae_2__ua.htm
  11. Геродот, «Історії», кн.3 http://ae-lib.org.ua/texts/herodotus__historiae_3__ua.htm
  12. Иосиф Флавий, «Иудейские древности» https://azbyka.ru/ot…/Istorija_Tserkvi/iudeiskie_drevnosti/2

Вас також може зацікавити: