Основи креаціонізму
Креацентр > Статті > Основи креаціонізму > Чий бог? Теологічна реакція на бога білих плям

Чий бог? Теологічна реакція на бога білих плям

Аргумент про бога білих плям/бога-прогалин стверджує, що невірно вводити Бога в якості пояснення наукового феномена, який ми в даний час не можемо пояснити натуралістичними причинами. Прихильники натуралізму роблять ще один крок вперед, і висувають аргумент проти, якої б то не було участі Бога в природі. Однак аргумент про бога-прогалин гарний тільки проти конкретного деістичного підходу до Бога і природи, і втрачає свою силу, коли Біблія і наука діють разом.

Аргумент про бога-прогалин

Memorial to Francis Bacon at St. Michael???s Church, St. Albans, England.  Bacon was one of the leading exponents of the scientific revolution.  His opposition to reliance on ???authority??? in the scientific enterprise influenced generations of scientists, a factor that should be recognized in analyzing a god-of-the-gaps argument.

Фото: GaryHoustonGhouston, www.wikipedia.org

 Меморіал Френсісу Бекону в церкві Святого Михайла, Сент-Олбанс, Англія.

 Бекон був одним з провідних представників наукової революції. Його незгода з опорою на «авторитет» в науковій діяльності вплинула на покоління вчених, — фактор, який слід визнати при аналізі аргументу про бога-прогалин.

 При підході до предмета корисно почати з розрізнення двох схожих фраз, що мають різне значення. По-перше, «бог-прогалин» — це використання невірного міркування, яке вставляє Бога в якості пояснення будь-якого невідомого. По-друге, «аргумент про бога-прогалин» — це критика міркувань про бога-прогалин.

 Що таке «бог-прогалин»?

 «Бог прогалин» — це бог, дії якого гіпотетично є причиною того, що ми не можемо пояснити. Звичайне вживання цього терміну відноситься не стільки до розглянутого «божества», скільки до заклику цього божества для пояснення того, що на даний час не пояснено.1 Джон Полкінгхорн дає корисне визначення цього загального значення виразу «бог-прогалин»:

«Звернення до бога як до пояснення останнього засобу вирішення питань сучасного (часто наукового) невігластва. («Тільки Бог може принести життя у неживу матерію» і т. п.)».2

 Класичний приклад — примітивне суспільство, в якому такі різноманітні явища, як дощ, схід сонця або ракова пухлина, приписуються безпосередньо діям бога (або богів), який особисто колише хмари, щодня піднімає сонце (і опускає його) і карає людей, імплантуючи в них хворобливі нарости. Звичайно, ми краще знаємо, що відбувається насправді. Ми знаємо, що дощ є частиною гідрологічного циклу випаровування, конденсації і опадів, що є нормальним наслідком фізичних законів. Ми знаємо, що сонце здається нам висхідним і західним, тому що ми знаходимося на сферичній планеті, що обертається. Ми знаємо, що пухлини викликаються неконтрольованим розподілом клітин через мутації у ДНК. Але племена бачать у кожному з цих явищ безпосередню діяльність свого бога. Насправді, вони вважали б за краще не чути ніяких інших пояснень, тому що це було б нешанобливо, невдячно по відношенню до їх (зазвичай доброзичливого) божества. Слухання наукового пояснення обмежило б діяльність їх бога, якби це тривало дуже довго, їх бог міг би бути істотно усунутий з буття активного божества. Таким чином, мислення бога-прогалин гальмує науковий прогрес.

«Аргумент про бога-прогалин»

 «Аргумент про бога-прогалин» — це використання концепції бога-прогалин в якості аргументу reductio ad absurdum/доведеного до абсурду проти втручання Бога в природу. Цей аргумент широко використовується в сучасних дебатах про релігію, науку і розумний задум. Х (християнин) вважає, що ДНК занадто складна, щоб виникнути природним шляхом, і тому вважає, що вона була безпосередньо розроблена Богом. «Аргумент про бога-прогалин» використовує концепцію бога-прогалин, щоб дискредитувати віру Х. Ті, хто використовує аргумент, особливо підкреслюють, що:

  1. Концептуально дозвіл Богу безпосередньо діяти в природі підриває наукове підприємство (ви не будете шукати, як ДНК моглаутворитися натуралістично, наприклад). Це — «науковий» аспект аргументації.

 Можна також стверджувати далі, що:

  1. Як тільки (1) буде дано, з цього випливає, що концептуально дозволяючи Богу безпосередньо діяти в природі, це в кінцевому підсумку негативно позначиться на Бозі. Оскільки в якийсь момент наука, ймовірно, знайде натуралістичне пояснення досліджуваних явищ (наприклад, утворення ДНК), і тоді християнський Бог буде виглядати дискредитованим, як племінне божество. Це — «теологічний» аспект аргументації.

 Бог-прогалин в сучасних дебатах про походження

 Аргумент про бога-прогалин широко використовується в сучасному дискурсі про створення та еволюцію, особливо у відповідь на рух «Розумний задум» (Intelligent Design, ID). (Один з напрямків креаціонізму, в рамках якого затверджується, що живі організми були створені в формі, в тій чи іншій мірі близькою до нинішньої, «розумним творцем» — прим. ред.)

Напрямок «науки»

Науковий аспект аргументації представлений, принаймні, двома основними акцентами.

 По-перше, припущення про якесь втручання надприродної сили в природу підриває можливість індуктивного наукового методу. Це плутає «незрозуміле» з тим, що в дійсності не має пояснень до сих пір.3 Роберт Пеннок був одним з найбільш гучних критиків ID, і він чітко надав цю стандартну критику в статті 1996 року:

 «Контрольовані, експерименти, що повторюються... були б неможливі без методологічного допущення, що надприродні істоти не втручаються, щоб заперечувати законні природні закономірності».4

По-друге, припущення про втручання надприродної сили в природу усуває мотив наукового дослідження. Як висловився Пеннок: «... звернення до надприродних сил у науці зробило б завдання вченого занадто легким, тому що завжди можна звернутися до богів за швидкою теоретичною допомогою.  ... дискваліфікуємо такі короткі шляхи, натуралістичний принцип ... стимулює більш глибоке дослідження».5

Напрямок «богослов'я»

 Теологічний аспект аргументації передбачає, що коли Розумний Задум дозволяє якусь надприродну силу втручатися в природу, це насправді погано відбивається на релігії. «Прив'язати виправдання релігійної віри» до якоїсь природної особливості, яка «повинна» була бути «задумана», представляє віру не більше ніж притулком невігластва, притулком незнання».6

 Це, як правило, теїстичний еволюціоніст, який є найбільш жорстким, підкреслюючи цей аргумент. Він передбачає, що розумний курс для християнина полягає в тому, щоб прийняти погляд на природу, яка не потребує втручання ззовні від Бога, який спирається на «творчу» діяльність Бога в плануванні натуралістичного ходу еволюціі.7

Фатальне припущення бога-прогалин

 У відповідь на аргумент про бога-прогалин ми вказуємо, що він непридатний до біблійного підходу до науки — як до витоків, так і до нормативної наукової методології. Аргумент про бога-прогалин діє тільки там, де Біблія не є остаточним авторитетом.

Деістична гіпотеза

 Як вказав філософ Елвін Плантінга, аргумент про бога-прогалин передбачає щось про теїстів, проти яких він використовується. Він передбачає, що Бог викликається як свого роду «великомасштабна гіпотеза для пояснення того, що неможе бути пояснено інакше, т. п. Якщо наука не може пояснити це прямо зараз, то Бог постулюється як причина».8 Якщо наука може пояснити це зараз, Бог тут ні до чого. Якщо наука не може пояснити це зараз, і посилається на Бога, але пізніше вона знаходить пояснення, у теїстів, мабуть, є два варіанти: а) визнати наукову версію і викреслити ще один пункт зі списку «справ» Бога, тим самим поставивши діяльність Бога в залежність від нездатності науки пояснити щось натуралістично, або б) відмовитися визнати нову науку, тим самим захищаючи божественну дію на шкоду науці. Обидві альтернативи представляють теїста в різному ступені ненауковим, і не сприяє науковому прогресу.

 Важливим є те, що будь-який підхід до Бога та-природи, який піддається критиці бога-прогалин, — це підхід, при якому єдиний спосіб визначити Божественну активність в світі — невдача наукового методу. І це не біблійна перспектива. Вона швидше нагадує деістичну теологію XIX століття і попередніх століть, що визначає діяльність Бога на основі міркувань, відірваних від Біблії. Це занадто довго залишалося непоміченим.

Біблійна реальність

 На противагу квазідеістічному підходу, сприйнятливому до критики бога-прогалин, існує біблійний погляд на взаємодію Бога і природи. Бог діє там, де, як Він сказав в Біблії, що Він діяв.10 З цього випливають два моменти.

Втручання Бога не є «випадковим»

 По-перше, першопричинна діяльність Бога не залежить від того, чи розглядаємо ми обставини для можливих натуралістичних/наукових пояснень, а потім робимо висновок про діяльність Бога, якщо правдоподібного натуралістичного пояснення немає. Це означало б піддати діяльність Бога химерному аналізу випадковостей, коли Його діяльність залежить від потреби людини в Бога, як пояснення. Замість цього Бог міг бути причиною, навіть коли є натуралістичне пояснення.

Розглянемо два з нескінченних див Христа: перетворення води у вино11 і помноження хліба та риби.12 Обидва цих дива привели до створення або перетворення речовини, якої раніше не було. Однак якщорозглядати кінцеві продукти ізольовано — вино, рибу, коржі, — безумовно, існують натуралістичні пояснення. Вино не вимагає надприродої активності, просто сік з натуральних фруктів і натуральне бродіння. Наявність риби в якості їжі не вимагає надприродної активності: просто вилов риби, яка вилупилася і розвивалася відповідно до нормальних, науково зрозумілих процесів. Коржик є результатом природних хімічних і фізіологічних реакцій при поєднанні і нагріванні натуральних інгредієнтів у належних умовах. Проте, з біблійної точки зору, ми знаємо, що жодне з цих природних пояснень не було б правильним для опису засобів, за допомогою яких кінцеві продукти відбулися в цих дивах Христа.

 Такий підхід є природним результатом розгляду Біблії як історії в усіх випадках, які слід розуміти при правильному герменевтичному та екзегетичному підході. Ми можемо назвати це «екзегетичним» або «історичним» фактором. Знання фактів про Божу дію — це перш за все питання екзегези, а не наукового визначення.13 Це різко контрастує з «деїстичним» підходом, проти якого працює критика бога-прогалин: вона виходить по суті з неосвіченої позиції, не знаючи, що Бог зробив у світі, окрім тих випадків, де Бог є єдиним поясненням.

 Таким чином, втручання Бога в природу грунтується не на нашій нездатності пояснити кінцевий результат, а на «диві».14

 Чудеса не є нормативними

По-друге, якщо ми створюємо нашу теорію Бога і природи на Біблії, то дива не є нормативним засобом взаємодії Бога з природою. Наука працює, і ми припускаємо, що вона робить це на основі Біблії. Вона стверджує, згідно традиційним герменевтичним і екзегетичним принципам, дійсне creatio ex nihilo/створення з нічого, яке явно надприродно.15 У Біблії також представлено значну кількість чудесних16 подій. Але якщо розглядати широкий спектр діяльності і довгий проміжок часу, що охоплюється біблійним оповіданням, чудес насправді відносно небагато і вони нечисленні. Після самого творіння Бог «відпочив» і припинив Свою творчу діяльність.17 Нормативне ж відношення Бога до Свого творіння є підтримання18 його сталості.19 Оскільки Писання також вчить, що характер Бога логічний, закономірний і впорядкований,20 то припущення про упорядкований природній закон виправдане. (Дійсно, історично саме це розуміння характеру Бога уможливило розвиток науки і особливо наукову революцію).22

 Ці два моменти, повністю оцінені, повністю спростовують аргумент про бога-прогалин. Дотримуючись порядку, в якому ми надали аргумент бога-прогалин, ми можемо відповісти:

  1. а) через презумпції регулярності в природі науковий метод є здоровим, і ми не очікуємо, що експерименти вийдуть по-іншому, тому що, наприклад, Бог безпосередньо зробив щось з хімічними речовинами.
  2. б) імпульс до наукового відкриття зберігається по тій самій причині — та навіть отримує подальший розвиток — тому що існує теологічний імпульс до вивчення звичайних засобів, які Бог використовує для підтримки творіння зараз.
  3. Нарешті, той факт, що Бог діяв, не залежить від нашої нездатності пояснити дану подію. Біблійна релігія — це не притулок невігластва, а літопис історичних подій, той факт, що для якоїсь конкретної події біблійної історії може існувати альтернативне пояснення, зовсім не означає, що Бог цього не робив. Ми не вважаємо, що Біблія помиляється, коли говорить, що Бог діяв, коли є якесь інше,що здається правдоподібним, пояснення, яке включало б дії Бога.23

Християнська спільнота теорії бога-прогалин

 Якщо прийняти в християнському дискурсі чудеса, природу і науку, то підхід, викладений вище, ефективно паралізує будь-яку критику бога-прогалин. Але це здається занадто простим, як могла критика бога-прогалин отримати таке широке застосування, якщо вона може бути застосована виключно до деїстичних підходів до природи? Відповідь полягає в тому, що, на жаль, загальний християнський підхід до природи і Біблії створив проблему бога-прогалин.

Поділ природи і Писання

Френсіс Бекон24 вважав, що наука повинна грунтуватися виключно на індуктивному методі, на експериментах і зборі фактів, а не на укладенні висновків з авторитетних джерел. Це була, перш за все, лобова атака на задушливу хватку викладання навчань грецьких філософів, але це також викликало занепокоєння з приводу місця біблійного авторітету.25 Бекон розвіяв побоювання, що його чорно-біла концептуальна програма становить загрозу Біблії. Наука і одкровення подібні до двох різних книг, написаних одним і тим же Автором.26 Не потрібно боятися, що одне буде суперечити іншому. У той самий час привид задушливого впливу стародавніх греків на науку, вплив, проти якого боролася наукова революція, мабуть, був свіжий у пам'яті Бекона.27 Ніяка книга, навіть книга Автора природи, не повинна ставити під загрозу цілісність наукі.28

 Бекон був непростим мислителем, але для нашої мети має значення не стільки те, що думав сам Бекон29, скільки те, як його спадщину було присвоєно його послідовниками в тому, що було названо «беконійство». Беконійство було панівною філософською парадигмою, через яку кілька поколінь вчених дивилися на світ, і в своїй основі мало прихильність експериментальній індуктивній методології.  Воно розвивалося завдяки внеску різних філософів і вчених, але в цілому можна з упевненістю сказати, що беконійці (або беконіанці), більшість з яких були християнами, з радістю прийняли підхід «двох книг».  Аж ніяк не розглядаючи цей підхід як обмеження впливу теології, багато теологів і священнослужителів привітали його як філософську основу, в якій наука та Біблія могли б співпрацювати в просуванні істини.

 Беконійці, звичайно, були переконані, що наука і Біблія ніколи не можуть суперечити один одному, і це працювало в теорії. Як зазначає Єва Марі Гаррут, в цій системі:

 «Фізичні науки були в першу чергу відповідальні за фактичне" одкровення Бога в світі "(тобто за природу), тоді як" теологічні науки "були відповідальні за настільки ж фактичне" одкровення Бога в слові "(тобто біблійний текст)».30

Беконійська система не тільки прекрасно гармонізувала  «світ» і «Слово», а й відкрила новий підхід до викладу теологічної істини: в беконійській перспективі виклад істин з природи доповнює, підтверджує тіж самі істини, відкриті в Біблії. «Природне богослов'я», що виводить моральні і теологічні істини з природи, було природним.31

 Беконійство знаходилося в парадоксальному становищі гармонізації науки і Біблії шляхом їх поділу. Беконійське природне богослов'я виходило з дуалістичного припущення, що наука і Писання є окремими та незалежними джерелами знання. Не звертаючи увагу на проблеми інтерпретації, беконійці вважали, що вони обидві завжди погодяться і виявляться у взаємній підтримці. Але, розділивши їх, беконійці виявилися не в змозі впоратися з явними32 конфліктами, що виникли пізніше.

 Проблеми тлумачення

 Наявність підходу, заснованого на двох книгах, полягала в його допущенні епістемологічної нейтральності.33 Якщо Біблія істинна, а природа — справа рук Божих, то природа і Біблія не будуть суперечити одна одній. Але припущення, що природа може бути зрозумілою окремо від Божого одкровення в Його Слові, передбачає автономний людський розум, який не підкоряється Божому Слову.34 Писання відкидає нейтралітет.35 Питання, яке упустили беконійці, полягає в тому, що природа або буде витлумачена на основі Біблії, як одкровення Божого36, або буде витлумачена занепалою, грішною людиною, людиною, яка пригнічує істину в неправедності, бунтуючи проти свого Творця.37

 Беконійці, які нібито дивилися на природу «нейтрально», але очікували, що вона підтвердить Біблію, мимоволі поступилися епістемологічним полем битви антітеістічному припущенню про нейтралітет, що насправді є бунтом. Беконійці не усвідомлювали цього протягом деякого часу, тому що в культурному контексті, який все ще користується своєю спадщиною як «народ Книги», все ще існував переважний тиск інтерпретувати природу відповідно до Біблії. Але тиск компромісу не змусив себе довго чекати. Коли вони це зробили, результати поділу науки і Біблії вийшли на поверхню. У міру того, як геологія, а потім і біологія розвивалися автономно, виникли явно небіблійні інтерпретації природи: геологічні довгі століття і біологічна еволюція, засновані на натуралізмі.38

Ключовим рухом дехристиянизації Європи була епоха Просвітництва, яка принесла широке відродження нехристиянських, антихристиянських і передхристиянських спекуляцій про створення. У французькому науковому створенні цей освітницький підхід розглядався як такий що звільняє та захоплює. Консерватори, такі як Кюв'є, високо цінували провидіння Боже, але повністю відокремлювали його від біблійних історичних записів. Від Кюв'є до бунту проти Провидіння і перетворення геології у натуралістичну науку залишався всього один крок, а потім ще один крок для Дарвіна, щоб зробити те ж саме в біологіі.39

 Вчені-беконіqці, все ще чіплялися за більш тверду біблійну ортодоксію, а також за підхід, заснований на двох книгах, які не могли дати біблійної відповіді, так як своїм поділом природи та Біблії вони були фактично зведені до деістичного підходу. Теологічні, наукові та філософські результати включали дилему бога-прогалин.

 Крім того, риторичний ефект повинен був дати нову перевагу натуралістам. У випадку з дарвінізмом прихильникам беконійського створення довелося згорнути роботу Дарвіна, щоб зберегти свої традиційні погляди на створення. Але тепер їхні зусилля розглядалися не як «пояснення» природи, закликаючи Бога, а як покликання Бога, щоб уникнути пояснення природи.40 Таким чином, еволюціоністи змогли звинуватити захисників створення у відступі від науки в релігійні історії, щоб уникнути наслідків останніх наукових відкриттів.

 Натуралістичні критики релігії в цілому довершили переворот, ясно виклавши епістемологічну основу своєї революції, «нейтралітет», який беконіанці визнали задовго до цього.41 Наука, говорили вони, знаходить істину незалежно від релігіі.42 Істина науки очевидна, вона практична, та іі можна перевірити в реальному світі. Тому наука зайняла епістемологічну висоту і замінила теологію як царицю дісціплін.43 Насправді теологія посіяла насіння цієї революції, коли відмовилася від влади над наукою. Тепер наука, осміліла і збунтувалася за роки незалежності, повернулася та ясно дала зрозуміти, що непослідовний дуалізм беконійства повинен бути відкинутий на користь більш послідовної гегемонії натуралістичної науки. Акуратна Беконівска гармонія між «світом» і «Словом» виявляла нестійкість цього пристрою.

Беконійська спадщина ще жива

 Це була саме відмова, щоб звернутися до Святого Письма, як основи пресуппозиційної християнської думки, яка виявилися згубною для беконійців (пресуппозицію можна розуміти як компонент змісту тексту, який є попереднім знанням, необов'язково вираженим словами, без якого неможливо адекватно сприйняти текст. Поняття пресуппозициї включає в себе як контекст, так і ситуацію, в якій зроблено деяке висловлювання. — прим. ред.). І все ж християнська взаємодія з наукою наполегливо уникала звернень до Біблії, намагаючись замість цього зберігати, здається, нейтралітет.

 Рух «Розумний задум» (ID) є останньою і найбільш філософськи витонченою спробою зберегти причетність Бога до природи, але без звернення до Біблії (і фактично зупиняючи природних теологів в своїй відмові ідентифікувати Творця).

 Теістична еволюція також у значній мірі продовжила поділ Біблії і науки. Побоюючись тих же поразок, що і беконійські природні теологи, сучасні теїстичні еволюціоністи заявляють про прихильність методологічного натуралізму стосовно до науки, не залишаючи місця біблійному історико-екзегетичному підходу до фактичних заходів.

 Огляд відповідей

 І теоретики ID, і теїсти-еволюціоністи запропонували відповіді на проблему бога-прогалин. Коротко розглянувши їх, ми можемо побачити точки зору, що узгоджуються та навіть корисні для біблійного підходу, який ми захищаємо, а також важливі недоліки, оскільки ID і теістична еволюція відкинули біблійний підхід.

Теістична еволюція

 Теістична еволюція вважала себе хранителькою теїзму в століття науки. Її перший принцип для розуміння Бога і природи насправді біблійний.Вона стверджує, що участь Бога в Своєму творінні полягає в тому, щоб якимось чином підтримувати і зберігати саме існування Всесвіту. Таким чином, Він глибоко залучений44 в те, що відбувається у Всесвіті сьогодні, незважаючи на те, що ми не спостерігаємо нових рослин, тварин або галактик, створених ex nihilo. Ми згодні з цим аналізом, і він відображає біблійну позицію щодо нормального ставлення Бога до творіння сьогодні.

 Другий принцип теїстичної еволюції — точка незгоди. Він стверджує, що Бог ніколи не був залучений у творіння інакше, ніж звичайним способом, яким він підтримує його сьогодні. За допомогою цього принципу теїстичному еволюціоністу вдається відокремити історичний зміст Біблії від природи. Справа не в тому, чи може Бог бути залучений у природу через те, що ми називаємо «природним законом» або «нормативними відносинами» з творінням (як ми обговорювали раніше, таке залучення є біблійним), питання в тому, чи обмежений Бог тільки цим одним способом взаємодії зі Своїм творінням. Дотримуватися цієї останньої позиції — значить ігнорувати вчення Біблії. Насправді це твердження натуралізму як вищого авторитету, ніж Біблія.

 Примітно, що теїстичні еволюціоністи не змогли бути абсолютно послідовними в уникненні будь-якої прямої дії Бога у природі. Незначна меншість сповідують теїзм еволюціоністів, які були більш ретельні в усуненні Бога з усіх прогалин, виявилися з божеством, невпізнанним жодною традицією іудео-християнської спадщини.45 Більшість тих, хто сповідує теїзм еволюціоністів погодяться з натуралізмом тільки до сих пір. Прогалини не усуваються, а просто переміщаються на менший рівень (наприклад, квантові невизначеності) або на більш віддалений момент (до планковского часу). Наприклад, Полкінгхорн стверджує, що принцип квантової невизначеності допускає короткі, крихітні розриви в ланцюжках причинно-наслідкових подій, проміжки, які дають достатньо місця для дії Бога, щоб він, так би мовити, помістив палець у всесвітній механізм в потрібних місцях для направлення подій.46 так само Френсіс Коллінз готовий розглядати Великий вибух, як якусь пряму божественну дію.47 Однак, оскільки теїстичні еволюціоністи відкинули біблійно-екзегетичний підхід до втручання Бога в природу, вони зберігають ці різні дивні залишки діяльності «першопричини» тільки в деїстичному ( «це не може бути пояснено ніяким іншим способом») способі.  Іншими словами, це мінімальне визнання сили і здібності Бога втручатися в природубезпосереднім чином підтримується тільки самим методом міркування, який привів в першу чергу до проблеми бога-прогалин.

 Теістична еволюція служить тому, щоб підкреслити той факт, що підтримка творіння Богом, Його звичайний спосіб дії сьогодні, ставить Його в безпосередню участь у Всесвіті навіть зараз. Але, екстраполюючи сьогоднішній порядок в минуле, теістична еволюція зводиться або до поганої теології, або до поганої науки. Це — погана теологія, тому що вона відкидає значні екзегетичні міркування і залишає втручання Бога відкритим в деістичних термінах. Це — погана наука, тому що це дійсно піднімає проблему бога-прогалин.

 Розумний задум/ID

 Відповіді ID на проблему бога-прогалин пішли кількома шляхами.  По-перше, захисники ID стверджують, що коли натуралісти виключають прогалини, вони припускають те, про що йде мова, а саме натуралізм.48 Це береться до відома.  Вони запевняють нас, що не підуть на крайність пошуку надприродного всюди.  Якщо, кажуть вони, в природі мали місце якісь надприродні втручання, то вони рідкісні, і тому немає ніякої небезпеки, насправді, порушити нормальні припущення науки (регулярність, повторюваність).49

 

У двох випадках (Матвія 14:13-21, 15:32-39) Христос надприродно помножив хліб і рибу, щоб нагодувати безліч людей. Зазвичай вважається, що хліб і риба мають натуралістичні пояснення «вторинної причини», але така інтерпретація в цих випадках була б фактично помилковою.

 Але єдина причина, по якій ми знаємо, що надприродні пояснення виняткові, полягає в тому, що ми вже працюємо на досить великій базі наукових знань (ми знаємо, як сходить сонце, як розвиваються ембріони і т. п.). Але якби теорія ID була нормою останнього тисячоліття, якби розвивалася наука? На одних тільки підставах ID ми б отримали науку там, де вона є сьогодні — була б мотивація для науки? Якби тисячу років тому ми оперували тільки підставами ID, то чому ми припустили б, що існує природна (на відміну від таємничої, незрозумілої надприродної) першопричина, скажімо, бубонної чуми? За аналізом ID стоїть питання про те, чому ми маємо право припускати приховану послідовність в природі, включаючи припущення про те, що Бог не буде випадковим чином створювати нові істоти або чуму, або возитися з нашою ДНК. ID не може відповісти на це питання, тому що йому не вистачає будь-якої теології його творця. Його творець не ідентифікований і невідомий, тому у нас немає підстав припускати що-небудь про нього/неї заздалегідь. Проблема вирішується в біблійних рамках послідовною та регулярною природою Бога, що виправдовує презумпцію регулярності в природі та, отже, ефективності науки. Коротше кажучи, перша реакція ID на бога-прогалин в порядку, але вона не заходить занадто далеко.

По-друге, захисники ID відповіли на аргумент бога-прогалин, стверджуючи, що ID заснований на позитивних наукових доказах .50 Він не грунтується на тому, щоб показати, що еволюція не може працювати, а потім зробити висновок про «розумний конструктор» у якості причини.51 Це набагато більш корисний аргумент, у рівній мірі відноситься до ID і біблійним креаціоністським підходам до доказів. Однак якщо не використовувати його обережно, легко знайти нестиковки в цьому підході. Велика частина літератури по ID присвячена тому, щоб показати недостатність дарвінізму. Цю негативну стратегію слід визнати і відрізняти від позитивних аргументів на користь створення. Наприклад, «пояснювальний фільтр» Дембського (три послідовні етапи в інтуїтивному процесі міркування про наявність задуму — прим. ред.)52 складається як з негативної, так і з позитивної частин:

 а) подія X занадто малоймовірна для закону або випадку (таким чином, еволюція не підходить для біологічної заданої складності),

 б) ймовірність сумісна з творенням, отже створення.

Ті ж позитивні і негативні аргументи легко виявляються і у викладі Біхі про несвідомі складності.53 Негативно, еволюція не могла б сформувати несвідомий складний об'єкт. Позитивно, несвідомі складні риси регулярно, в нашому спостереженні і досвіді, формуються створенням. Таким чином, висновок про найкраще пояснення природним чином призводить до ідентифікації конструктора, як найкращого пояснення біологічної системи.

 Відмінності важливі. Стандартні негативні аргументи зазвичай спрямовані на конкретний натуралістичний сценарій, а саме на ортодоксальний неодарвінізм. Однак з того, що конкретний натуралістичний сценарій А не міг сформувати біологічну структуру Х, не випливає, що це зробив конструктор. Щоб зробити такий аргумент, потрібно знання того, що A — єдиний натуралістичний спосіб сформувати X. І це практично неможливо довести (немає ніякого способу довести, що ми подумали про всі натуралістичні варіанти). (Звідси критика Біхі як «нетворчого», коли він відкидає традиційне еволюційне пояснення і не намагається придумати інше натуралістичне пояснення, перш ніж оголосити «створення»51). Таким чином, негативний аргумент майже завжди підвищує ризик виникнення ситуації з богом-прогалин.

 Є, однак, вагомі аргументи на користь того, що дарвінізм насправді є єдиним наполовину пристойним розумним натуралістичним поясненням.54 З додаванням цього додаткового аргументу застосовувався б закон виключеного середнього, і ми фактично опинилися б у простій ситуації «дарвінізму або створення». Шляхом включення цього додаткового аргументу формується новий, дійсний, позитивний силогізм: дарвінізм — єдина альтернатива створенню,дарвінізм не може сформувати X,X був створений. Так що тут є позитивний аргумент. (Цікаво, що еволюціоністи-дарвіністи використовували свою власну перевернуту форму цього аргументу: еволюція — єдина альтернатива створенню, Творець не створив би X, отже, X еволюціонірував.55)

 Крім того, Творець може бути кращим поясненням події X, і це теж позитивний аргумент. Наприклад, ми можемо знати, що, виходячи з нашого досвіду, конструктори-люди проектували всі зустрінуті нами роторні двигуни в різних двигунах. Ми можемо зробити висновок, що аналогічно ймовірно, що Творець зробив роторні двигуни, які ми знаходимо в природі — бактеріальний джгутик і АТФ-синтеза — висновок для кращого пояснення.

 Можливо, легко виключити натуралістичні пояснення, але тоді висновок Творця технічно є окремим висновком. Це не означає, що негативний аргумент не має значення. Усунення традиційного натуралізму, як можливого пояснення, як і раніше важливе, щоб відкрити розгляд кращого пояснення створення. Головне полягає в тому, що прямий перехід від негативного аргументу до висновку творця піднімає проблему бога-прогалин, але трохи більше уваги при формулюванні аргументу дозволило б уникнути цього.

 Це повинно бути більш ясно пояснено у відповідях ID на критику бога-прогалин. ID підкреслив позитивний висновок про створення, як найбільш важливого пункту теорії, але ще не досяг успіху в поясненні громадськості різниці між висновком про створення як законного пояснення, з одного боку, і з іншого боку розвінчанням опозиції (натуралізм/дарвінізм).

 Біблійні креаціоністи очікували б успіху ID в демонстрації переваги пояснення створення 56, тому що ID дивиться в тому напрямку, в якому біблійно ми очікували б знайти створення.57 Подібним чином ми можемо оцінити реакцію ВД на аргумент про бога-прогалин, і отримати користь з використання і прояснення відмінностей у нашому влас

Написати коментар