Вимирання косматих мамонтів: чи швидко це сталося?

10 травня 2018

Окрім раніше вкритих льодовиками районів, у поверхневих відкладеннях середніх і високих широт Північної півкулі знаходяться останки косматих мамонтів, у тому числі і в Західній Європі, Північній та Східній Азії, на Алясці та Юконі. Ймовірно, тільки у вічній мерзлоті Сибіру поховано мільйони мамонтів. Вони були знайдені разом з великим розмаїттям інших ссавців – як великих, так і малих, багато з яких рослиноїдні. Ці тварини жили в умовах пасовищ з тривалим вегетаційним періодом, м’якою зимою, дуже коротким періодом «вічної мерзлоти» і з широким розмаїттям рослин, що досить різниться від сьогоднішнього клімату у даному регіоні.

Мамонти, разом з іншими тваринами, колонізували регіон після Потопу під час Льодовикового періоду. Клімат регіону у Льодовиковий період був ідеальним для швидкого збільшення популяції, і за 600 років (приблизно) до їх вимирання популяція виросла до багатьох мільйонів особин. Вони були поховані в піщаних бурях, які утворили лесові ґрунти, знайдені в цих регіонах. Деякі були поховані в стоячому положенні. Хороший стан збереження вмісту шлунку не вимагає надшвидкого заморожування туш. Замість перетравлення їжі, шлунок мамонта діє як мішок для збереження їжі. Мамонти вимерли, коли в кінці Льодовикового періоду клімат у регіоні став більш континентальним, з більш холодними зимами, більш теплими літами та сухішими умовами.

Замерзлі туші, багато тисяч тонн кісток та бивнів косматих мамонтів були поховані в Сибіру та на Алясці. У березні 2000 року канал «Дискавері» підготував спеціальний випуск про розкопки туші косматого мамонта у північній частині центрального Сибіру, під назвою Ярковський мамонт (Jarkov mammoth). Мамонта вирізали з вічної мерзлоти і на вертольоті транспортували до холодного сховища для подальшого аналізу та можливого клонування1.

Залишки мамонтів бентежили вчених та простих людей сотні років. Було запропоновано багато пояснень. Одна з найпопулярніших гіпотез говорить про те, що одного насиченого подіями дня косматі мамонти паслися собі на травичці, їли квіточки, коли раптом настала біда, і мільйони з них раптово замерзли.

У цій статті досліджується життя і смерть косматих мамонтів з Сибіру, Аляски та Юкону, території Канади. Ці райони, разом з мілким океаном навколо (Беринговою протокою), звуться Берінгією. Досі є незвідане, пов’язане з косматими мамонтами і тим, що їх оточувало в Берінгії. Деяка інформація досить суперечлива. Однак дані вказують на унікальне середовище та вимирання косматих мамонтів в Берінгії.

Що ж таке «косматий мамонт»?

Косматий мамонт (мамут найвеличніший або косматий мамут/Mammuthus primigenius/) є одним з кількох підвидів мамонтів роду «мамут» (Mammuthus), ряду «хоботні» (Proboscidea). Косматий мамонт, це, по суті, волохатий слон з великим горбом, похилою спиною, маленькими вухами, крихітним хвостом, унікальними зубами, маленьким хоботом з характерним кінчиком і двома пальцевидними виступами, величезними спірально вигнутими бивнями, довжиною до 3,5 метрів, і хвилястою темною шерстю, що вкриває шовковисте підшерстя2.

Мамонти головним чином класифікуються за такими змінними, як молярна гіподонтія (висота коронки), кількість ламелей (виступи на коронці) та товщина емалі. Історія показує, що мало місце таксономічне розчеплення мамонтів, а також інших членів ряду «хоботні». Швидше за все, всі вони походять від єдиного створеного виду2. В цілому, скоріше за все, існувало два основних різновиди мамонтів, як в Євразії, так і в Північній Америці. Косматий мамонт відноситься до меншого різновиду і мешкав, переважно, на Півночі. Другий, більш південний різновид, як з Євразії, так і з Північної Америки, можна об’єднати для спрощення і назвати колумбійський мамонт (Mammuthus columbi).

Розташування мамонта

Зазвичай мамонтів знаходять у поверхневих відкладеннях із Західної Європи на схід, через північну і східну Азію, Аляску та Юкон3,4. Залишки мамонтів було також знайдено на деяких островах Берингового моря5,6 та вилучено з дрібних континентальних шельфів, що оточують Берінгію7,8. Велика кількість ссавців Льодовикового періоду, переважно мамонтів, витягується з неконсолідованих відкладень Північного моря траулерами9. Косматі мамонти у великій кількості знайдені на південь від північноамериканського льодового щита. Вони рідко зустрічаються у раніше замерзлих зонах. Зуби мамонта і мастодонта було знайдено і вилучено в 40 місцях вздовж континентального шельфу зі східної частини США у воді глибиною до 120м10.

У Сибіру косматі мамонти заселяли всю територію від Уралу до Тихого океану. Їх розподіл зі сходу на захід, як правило, був рівномірний, за виключенням того, що вони особливо рясно заселяли північно-східну частину Сибіру11. Їхня кількість збільшується далі на північ12,13. Залишки мамонтів на диво густо розташовані на Ляховських островах14 та на інших острівцях Новосибірських островів, що знаходяться на 230 км на північ від Арктичного берега12,15. Замерзлі туші мамонтів зазвичай зустрічаються деформованими на берегах річок та вздовж берегу Північно-Льодовитого океану.

Фауна, що оточувала мамонтів

Косматі мамонти – не єдині скам’янілі ссавці, знайдені у вічній мерзлоті Берінгії. Широкий спектр ссавців – як великих, так і малих – складали компанію косматим мамонтам. До них відносяться: шерстистий носоріг, вовк, лисиця, лев, бурий ведмідь, верблюд, олень, гігантський лінивець, пискуха, росомаха, тхір, ховрах, лось, північний олень, як, вівцебик, гігантський бобер, лемінг, дикобраз, койот, скунс, мастодонт, антилопа, вівця, щур, заєць та кріль, плюс багато видів птахів, гризунів, коней та бізонів4,16-19. Знайдені заморожені туші цих тварин, переважно волохатих носорогів. Як правило, одні і ті ж самі тварини зустрічаються разом на більшій частині середніх та високих широт північної гемісфери3,20.

Скільки мамонтів поховано в Сибіру?

Виникало чимало суперечок з приводу кількості косматих мамонтів, замерзлих у вічній мерзлоті Сибіру. Деякі вчені намагаються применшити цифру21, проте практично усі спостерігачі говорять, що цифра досить суттєва.

Головний експерт з косматих мамонтів у Сибіру Микола Верещагін витратив майже півстоліття на дослідження фауни мамонта. Він стверджує, що в Сибіру поховано22 багато сотень тисяч великих ссавців, а також багато мільйонів кісток23. Давши оцінку одному з регіонів Сибіру, він припустив, що там поховано 5 мільйонів мамонтів24. Чи перебільшує він? Було б раціонально зробити висновок, що в Берінгії поховано кілька мільйонів мамонтів.

Інформація про мамонтів, яка викликає подив

Тема сибірських мамонтів має багато аспектів, які спантеличують, в тому числі наявність заморожених туш і вміст шлунків, збережений у гарному стані. Крім того, певну кількість туш і скелетів було знайдено у звичайному стоячому положенні, ніби тварина потонула в болоті25-27. Селериханський кінь (Selerikhan horse) був похований у стоячому положенні28. У такій же позі було знайдено і нового Ярковського мамонта.

Варто зазначити, що аналіз певних особливостей туш показав, що три косматих мамонти і два волохатих носороги задихнулися, в тому числі і Березівський мамонт (Beresovka mammoth)29-32. Березівський мамонт, окрім того, мав зламаний таз, ребра і праву передню лапу13,27.

Для того щоб туші були замерзлі, а кістки і бивні збережені в гарному стані, необхідна умова швидкого поховання. Але яка сила підштовхнула усіх цих косматих мамонтів до вічної мерзлоти, що починається приблизно на півметра глибини, нижче зони літнього плавлення?

Берінгійські палеоекологічні підрахунки

Самі тварини багато розповідають нам про палеоекологію – досить дискусійна тема33. Різноманітність тварин була настільки велика, що повинна була б бути й дуже різноманітна рослинність34. Єдине місце, де зустрічалося подібне розмаїття ссавців – Серенгеті, Східна Африка34,35. Практично усі великі ссавці були рослиноїдними і вживали широкий спектр трав’янистої рослинності, переважно трави. Ґрунтуючись на великій кількості здорових особин, Берінгія, а також Європа і Західна Росія, більш за все, повинні були б бути під час льодовикового періоду переважно одним великим пасовищем, яке зветься мамонтовими преріями, або тундростепом.3,34,36,37

Аби підтримувати велике розмаїття трав’янистої рослинності у мамонтових преріях, був необхідний тривалий вегетаційний період з теплим ґрунтом і швидким весняним ростом38. Такий клімат різко контрастує з сьогоднішнім середовищем у Сибіру, де зелена рослинність з’являється лише в період між серединою червня та початком липня39. Дев’яносто відсотків біомаси трави знаходиться в корінні, нижче поверхні, і трава не може рости доти, доки не розтане сніг, і не прогріється ґрунт. Тому зими мали б бути м’якими і з незначними снігопадами. Модель росту ссавців посилює виведення більш довгого вегетаційного періоду34. Мохната грива, важкі величезні роги та довгі бивні – це те, що знавці дикої природи визнають індикаторами високоякісного середовища існування зі слабкою конкуренцією та тривалим вегетаційним періодом40. Відкритий діапазон з легким снігопадом в зимовий період також підтверджується наявністю декількох тварин, які не переносять глибокі замети – це такі як, наприклад, сайгак, баран-товсторіг, баран Далля та вовк.41

З більш м’яким кліматом і більш тривалим вегетаційним періодом по великим пасовищам, цілком ймовірно, не було значних ділянок вічної мерзлоти. Це пов’язано з тим, що вічна мерзлота спричинила б болотистий субстрат, що ускладнює ріст трави. Ще один палеоекологічний доказ відсутності вічної мерзлоти – існування певних тварин з невеликими копитами, такими як сайгак. Ця тварина не може справитися з болотним субстратом. Крім того, існує багато доказів, що клімат Сибіру колись був набагато теплішим, але, знову ж таки, ці докази трохи затьмарюються уніформістським датуванням і поміщенням доказів у ймовірний «міжльодовиковий» та «міжстадіальний» періоди42.

Мамонтові проблеми уніформізму

Оскільки мільйони мамонтів стали похованими в Сибірській вічній мерзлоті, це дійсно ставить під сумнів принцип уніформізму.

Чому багато мамонтів, а також інших тварин, надавали перевагу жити у вічній мерзлоті Сибіру з його жорсткими зимами та літніми болотами? Чим би харчувалися ці великі тварини? Сьогодні в Сибіру виживає дуже мало великих тварин, вони досить добре пристосовані до болотяної рослинності і часто мігрують, аби уникнути жорстких зим. Більш за все дивує питання: як у Сибіру вмирали косматі мамонти? Чи швидко вони замерзали? Чи була людина, полюючи на мамонтів, відповідальною за їх вимирання?

Сьогодні Сибір добре відомий своїми суворими зимами. Найнижча температура у Північній півкулі досягає -68° С у Верхоянську43. Великі ссавці зазвичай витримують такі температури. Але чи могли мамонти, коні, бізони та інші тварини пережити 6-9 місяців лютого холоду з іще більше холодною температурою повітря під час заметілей? Верещагін та Баришніков44 стверджують: «У сьогоднішній арктичній тундрі Євразії, з її рясним снігопадом, який спричинений вітрами, не буде місця для мамонтів».

Чи могли б тварини жити в Сибіру сьогодні під час відносно теплого літа, можливо, мігруючи туди з півдня? Температура, ймовірно, була б сприятливою для них, проте середовище – згубним. Сьогодні Сибір знаходиться в зоні вічної мерзлоти, де влітку тане до метра ґрунту. На поверхні з’являються калюжі, які утворюють масивні болота, що затрудняють, якщо не унеможливлюють, пересування влітку як для людини, так і для тварини44,45. Толмачов46 стверджує, що кілька дюймів цієї липкої багнюки роблять підґрунтя практично непрохідним для людини, а фут і більше, ймовірно, полонять мамонта.

Влітку Сибір може мати густу рослинність, проте ця флора оманлива. За винятком клаптиків землі, вкритих травою, переважає болотна рослинність, якою рослиноїдні47 тварини харчуються мало. Тайгова лісова рослинність, на Південь від нинішньої тундри, також погано засвоюється рослиноїдними тваринами48. Якщо порівнювати теперішніх слонів з мамонтами, то щоденна потреба косматого мамонта складала б приблизно 200-300 кг соковитої рослинності49 та 130-190 літрів води. Верещагін50 категорично заявляє: «Ні мамонти, ні зубри не могли проживати у тундрі, яка існує там (у Сибіру) сьогодні».

Ця проблема ще більш парадоксальна у рівномірному кліматі льодовикового періоду. Моделювання кліматичних умов Льодовикового періоду має змінну якість, в залежності від початкових умов, наближень, що використовуються для складних змінних, конкретної фізики, кількості змінних, і чи є моделювання спільною моделлю циркуляції тощо. Тим не менше, кращі загальні моделі циркуляції показують, що крижаний клімат Сибіру (ймовірний уніформізм) міг бути холоднішим (приблизно на 10-20°), ніж сьогодні: «Під час крижаного та стадіального етапів клімат Сибіру був набагато холоднішим, ніж тепер»51. Це поглиблює таємницю того, чому низини Сибіру та Аляски ніколи не були вкриті льодом.

Ймовірно, за виключенням острова Врангеля та Північного Льодовитого океану,52-54 косматі мамонти вимерли в Сибіру в кінці Льодовикового періоду. Більше того, косматі мамонти та інші великі ссавці, включаючи 33 види з Північної Америки, зникли на цілих континентах або навіть вимерли. Існує дві основні гіпотези, які пояснюють зникнення тварин в кінці Льодовикового періоду: або вони загинули від рук людини у великій блискавичній бійні, або вимерли через зміну клімату55. Вчені-уніформісти не мають відповіді на це питання, але воно було надзвичайно суперечливе понад 200 років. На нещодавній конференції, де підіймалося питання мамонтів, Альрой висловив своє розчарування: «Після багатьох десятиліть дебатів, масове вимирання мегафауни в північноамериканському регіоні в кінці плейстоцену залишається «громовідводом» суперечки. Надзвичайно різні думки, які викладені в цьому томі, показують, що ніякої резолюції ще не видно»56.

Некреаціоністські гіпотези

Такі плутані загадки не тільки про мамонта і фауну у мамонтових преріях, а й про Льодовиковий період як такий, звичайно, викликали багато гіпотез. Ранні вчені створили багато плутанини. Наприклад, сер Генрі Хоурт7,12, який зібрав численні спостереження дослідників Сибіру, котрі вважаються досить точними, припускав, що мамонти зустріли свою смерть у потопі континентального масштабу, але що це був не Потоп Ноя.

Іммануїл Великовський написав дві впливові популярні книги про космічні та земні катастрофи під назвами «Зіткнення світів»57 та «Земля в переворотах»58. Вимирання косматих мамонтів у Сибіру відіграло головну роль у цих книгах. Він поєднав таємниці мамонтів, Льодовиковий період та багато інших головоломок, пов’язаних з вивченням Землі, у катастрофічну пригоду за участю Венери та Марса, яка відбувалася близько 3500 років тому. Великовський гостро концентрує увагу на багатьох наукових загадках Землі, які велика кількість вчених, схоже, ігнорує або применшує. Однак він не може не додати елемент перебільшення, як, наприклад, у питанні «забруднення» Аляски: «В яких умовах відбулася ця велика бійня, де мільйони і мільйони тварин були розірвані на частинки і змішані разом з викорчуваними деревами?»59.

Його механізм пояснення зникнення косматого мамонта, який, ймовірно, жив у теплому кліматі, а потім раптово замерз, являє собою катастрофічний зсув полюсів у бік більш вертикальної вісі Землі (для підвищення температури в регіоні), а потім зсув повернувся назад і приблизив температуру до сьогоднішньої – 23½° С (для охолодження). Ідея швидкого заморожування головним чином заснована на наявності їжі в роті мамонтів і недостачі часу для того, щоб їхня остання їжа змогла перетравитися у шлунках. Інші популярні вчені прийняли та прикрасили ідеї Великовського60-62.

Чарльз Гінталь63 (Ginenthal) пропонує оновлений, більш продуманий захист гіпотези про зсув полюсів Великовського. Поміж усіх інших, існує одна велика проблема у гіпотезах Гінталя та Великовського – зсув полюсів у бік більш вертикальної осі охолодить регіон, а не нагріє його.

Креаціоністські гіпотези

Інформація про косматих мамонтів з Сибіру є досить заплутаною, більша частина її опублікована російською мовою. Усі ці дані та багато гіпотез були пов’язані з впливом креаціоністів, які також намагалися тлумачити свідчення на катастрофічній основі, пов’язаній з Потопом. Гарольд Кларк64 визнав, що вимирання косматих мамонтів у Сибіру було головною загадкою, яка потребувала креаціоністського пояснення: «Одним з найбільш спантеличуючих явищ геології є так звані ²косматі мамонти² Сибіру».

Багато вчених схиляються в бік вимирання під час Потопу65-68. Джозеф Діллоу69, який написав поглиблену книгу про паровий навіс, приділяв значну увагу тому, як вимерли косматі мамонти70. Він припустив, що волохаті тварини були швидко заморожені безпосередньо перед Потопом. Уолтер Браун32 включив главу про те, що сталося з косматими мамонтами, у свою «гідропровідну модель». Він запропонував гіпотезу про те, що косматі мамонти вимерли під час Потопу, швидко замерзаючи. Діллоу і Браун зробили кілька помилкових висновків за даними, пов’язаними з косматими мамонтами та їх оточенням в Берінгії, – наприклад, про те, що існує більше ніж 1200 м «багна», яке містить тваринні та рослинні залишки.71,72

Кларк64, Гарольд Коффін73 і я74 вважаємо, що косматий мамонт жив і помер під час Льодовикового періоду після Потопу.

Сибірські мамонти вимерли під час Потопу?

Існує безліч доказів того, що косматі мамонти з Сибіру, Аляски та Юкону вимерли після Потопу. Вони насправді були жителями післяпотопного Льодовикового періоду.

Косматі мамонти належать до спільноти мамонтових прерій часів льодовикового періоду, які розміщувалися уздовж невкритих льодом ділянок Північної Півкулі3. Сильні аргументи говорять на користь післяпотопного походження тварин мамонтових прерій за межами Берінгії. Тварини знайдені у:

  1. валунній глині поблизу краю крижаних покривів;
  2. уламках річної заплави;
  3. річкових терасах;
  4. смоляних ямах;
  5. печерах або прибережних скелях;
  6. лесі;
  7. свердловинах;
  8. торф’яних болотах.

Приблизно 51 мамонт, переважно чоловічого роду, знайдено у свердловині в термальних водах Хот-Спрінгса, що у Південній Дакоті75. У північно-західній частині Сибіру знайдено мамонтів у осадах над льодовиковими відкладеннями76. Гострі бивні, що входять до складу останків мамонтів, знайдені більш ніж у дюжині місцевостях Північної Америки.77 Косматі мамонти зазвичай зображуються у наскельному живопису від Європи на схід до Руської рівнини і Уральських гір78,79. Різьблення по кістці – досить поширене явище серед предметів древніх людей на півдні Сибіру.80 На Ценрально-руській рівнині було знайдено більше 70 стоянок мамонтів81,82. Такі поверхневі особливості і відкладення фактично не могли сформуватися під час Потопу, а повинні були з'явитися після нього. Ізоляція косматих мамонтів в Берінгії для особливого катастрофічного вимирання під час Потопу, ігноруючи при цьому долю решти мамонтової степової фауни, не має сенсу.

Ще одним потужним аргументом проти гіпотези вимирання мамонтів під час Потопу є те, що тварини Берінгії поховані у неконсолідованих поверхневих відкладеннях над ліпідними осадовими породами. Якщо тварини загинули через лід або град з космосу під час раннього Потопу, як це уявляли Діллоу і Браун, їх повинні були б знайти у нижній частині осадового шару, трохи вище кристалічних порід. Цей поверхневий осад з показниками післяпотопних процесів лежить на сотнях метрів консолідованих осадових порід, який величезна кількість креаціоністів віднесла би до Потопу. Наприклад, кістяк Солерикханського коня було знайдено у замерзлому суглинку між шарами торфу і над розсипом золота, що лежить над Мезозойськими породами83. Дитинча мамонта, Діма, було знайдено в ухилі на 10 метровій терасі річки Киргілях. Тераса була вирізана з юрських сланців і пісковиків84,85. Нижче поверхневого осаду, в якому знайдено мамонтів, більша частина Сибіру складається з осадових порід усіх віків геологічної колони86. Основа під фауною мису Дезейт Коцебу-Саунд, Аляска, складається з палеозойського металу, палеозойських сланців та пліоценових базальтів87.

Швидкий післяпотопний Льодовиковий період

Рештки мамонтів у північній півкулі пов’язані з подіями під час Льодовикового періоду. Однак уніформістські моделі Льодовикового періоду не здатні пояснити ні питання мамонтів, ні сам Льодовиковий період. У випуску одного з американських наукових журналів під назвою «US News & World Report», від 18-25 серпня 1997 року, була велика серія статей про вісімнадцять великих таємниць науки. Одна з цих таємниць: «Що спричинило Льодовиковий період?»88. У випуску наукового журналу «Земля» за червень 1996 року повідомляється про нову теорію Льодовикового періоду. Деніель Пендік89 починає свою статтю під назвою «Запилені віки», кажучи: «Якби їх насправді не було, Льодовикові періоди звучали б як наукова фантастика». Тим не менш, унікальний креаціоніст післяпотопного Льодовикового періоду пропонує розумне пояснення таємниць мамонта.

Льодовиковий період був викликаний кліматичними наслідками Потопу, описаного в Книзі Буття55. В результаті цього великого тектонічного і вулканічного потрясіння стратосфера мала б утримувати величезну кількість пилу і аерозолю одразу після Потопу. Рясний післяпотопний вулканізм посилив би забруднену стратосферу. Таким чином, сонячне світло частково відбилося б назад у простір від вулканічних продуктів, які поглинула стратосфера. Менше сонячного світла означало б більш холодну поверхню суші, як це спостерігалось у різних місцях після великого виверження вулкану у 535 році н. е.90 Під час Потопу тепла вода з «фонтанів великої глибини» створила б теплий післяпотопний океан. Випарування було б значно більшим на високих та середніх широтах, ніж сьогодні, через набагато теплішу воду. Рясне випарування поблизу крижаних щитів було б найбільш сприятливим для їх швидкого зростання. Через багато століть, як тільки океани охололи, крижані плити швидко розтанули. Оцінено багато інших аспектів Льодовикового періоду, включаючи середню товщину крижаних щитів, тривалість Льодовикового періоду, їх кількість і т. д.55

Швидке розповсюдження популяції мамонтів

Чи достатньо було часу для збільшення популяції мамонтів до мільйонів одиниць в кінці післяпотопного Льодовикового періоду? Ми можемо оцінити зростання популяції мамонтів після Потопу на прикладі Африканських слонів, досліджуючи їхні репродуктивні навички; це досить вдалий аналог.91 Репродуктивна швидкість слона може значно відрізнятися.92 Слони не досягають статевої зрілості до 10-23 років.93 Вони живуть від 50 до 60 років. Елтрінгем94 стверджує, що, як правило, слони народжують дитинча з інтервалом від 4 до 5 років, 1,35% припадає на близнюків. Однак дехто вважає, що слони можуть народжувати кожні 2-3 роки, і спостерігався випадок, коли слониха в зоопарку виношувала і народжувала через 2,5 роки після своїх перших пологів.95 Репродуктивна швидкість особливо підвищується при сприятливих умовах, коли популяція на низькому рівні, або коли на тварин регулярно полюють.92, 96-99 Крім людини100, для зрілого слона не існує загрози, проте слоненята потерпають від хижаків. Отже, після Потопу мамонти мали потенціал для швидкого зростання популяції.

Базуючись на подвоєнні темпів протягом 10101 і 2591 років, спостережуваних в Африці, популяція мамонтів (за умови ідеальних обставин, без нападів хижаків і смертності слоненят) мала б 2,1 мільйона особин за 300 років, чи 8 мільйонів мамонтів за 550 років відповідно.102 Інакше кажучи, для косматих мамонтів не мало б бути проблемою досягнення багатомільйонної популяції в кінці Льодовикового періоду, приблизно через 600 років після Потопу.

Швидкий післяпотопний Льодовиковий період характеризувався би більш м’якими зимами і більш прохолодними літами, без вічної мерзлоти, головним чином через те, що Північно-Льодовитий і Тихий океани були теплими і без льоду.55 Це не було б вражаючим ландшафтом, який спостерігається сьогодні, або виведеним з уніформістських очікувань Льодовикового періоду. Оскільки низовини Берінгії не були вкриті льодом – ще одна уніформістська головоломка – Берінгія була б сприятливим середовищем для багатьох ссавців.

Вимирання мамонтів наприкінці Льодовикового періоду

З усіх питань, що стосуються мамонтів, питання їхнього вимирання – найбільш бентежливе. В кінці льодовикового періоду зникли не лише мамонти, а й інші великі тварини. Чому? Спочатку ми обговоримо вимирання мамонтів у Сибіру, а згодом – вимирання мамонтів та інших ссавців на всьому континенті чи навіть у всьому світі.

Чи було швидке заморожування косматих мамонтів у Сибіру?

Наявність туш з ідентифікованими залишками шлунку і добре збереженими кістками та бивнями – це для багатьох доказ на користь «швидкого заморожування». Таке припущення було підкріплено дослідженнями компанії «Birds Eye Frozen Foods Company», яка розрахувала раптовий спад температури до -100° С на основі теплопровідності.103

Креаціоністи – прихильники швидкого заморожування – стверджують32,69, що швидке заморожування напряму пов’язане з Потопом. Однак, як раніше обговорювалося в розділі «Сибірські мамонти вимерли під час Потопу?», є докази того, що Сибірські мамонти поховані у післяпотопних відкладеннях, пов’язаних з Льодовиковим періодом. Усі аргументи, представлені у даному розділі, такі як, наприклад, мамонти Берінгії, які були частиною фауни Льодовикового періоду Північної півкулі, будуть використовуватися проти гіпотези швидкого заморожування.

Існують інші аргументи проти гіпотези швидкого заморожування:

  • Кількість замерзлих туш, не дивлячись на занижену звітність, дуже мала, у порівнянні з кількістю кісток мамонтів, які зазнали нормального розкладання і поховані у вічній мерзлоті.104,105
  • Туші нерідко частково розпадаються з наявністю личинок паразитів і виявляють ознаки розкладання, що не є типовим під час швидкого заморожування.
  • Унікальний стан кількох туш, як, наприклад, пустий шлунок мамонта Діми і безголовий Селериханський кінь3,83, вказують на те, що перед остаточним похованням туш пройшов певний час.
  • Деякі туші, ймовірно, зазнали смерті в різні періоди року.83,108 Швидке заморожування під час Потопу, особливо за версією деяких прихильників креаціонізму, мало б відбутися за одну мить.
  • Характеристики вічної мерзлоти, яка поховала туші і кістки, показують, що вона не звалилася з неба в одну секунду. Сумнівно, що крижані пласти утворюються від швидкого падіння зверху льоду чи граду.

Як пояснюється вміст шлунку?

Той факт, що вміст шлунку був лише частково перетравлений, можна в достатній мірі пояснити розумінням фізіології травлення слона, яке було мало відоме до 1970-х років.109 Із вивчення 50 свіжовбитих слонів було виявлено, що основний процес їхнього травлення виникає не у шлунку, а після того, як їжа проходить через шлунок, особливо у сліпій та у товстій кишці.109,110 Травлення в основному досягається бактеріями та найпростішими речовинами. Проте дослідники не виявили найпростіших речовин та бродінь і знайшли зовсім трохи гідролізу целюлози, що знаходиться у шлунку, хоча шлунок має досить кислотний водневий показник (pH) – близько 2. Припускається, що ця висока кислотність частково зруйнує рослинний вміст шлунку. Тому зрозуміло, що шлунок, в основному, є місцем зберігання їжі перед перетравлюванням.111,112

Подальший доказ того, що вміст шлунку не обов’язково має розкладатися після смерті, забезпечується зберіганням вмісту шлунку мастодонтів, знайдених у Північній Америці. Збережена рослинна їжа із шлунково-кишкових трактів мастодонтів, які зазвичай зустрічаються у давніх торф’яних болотах, зрідка передається з північно-східних областей США.113-115 Нещодавно скелет мастодонта був знайдений у торфі на вершині морени часів Льодовикового періоду в Огайо.115 На останках виділяється дискретна, циліндрична маса рослинного матеріалу, виявлена в поєднанні з суглобовими хребцями та ребрами.

Таким чином, швидке заморожування не є обов’язковим фактом пояснення частково збереженого вмісту шлунку мамонта.

Велике охолодження та засуха в кінці Льодовикового періоду

В кінці Льодовикового періоду, коли температура океану охолола на середніх і високих широтах, а випаровування сповільнилось, рівномірний клімат Льодовикового періоду змінився би на більш сухий, більш континентальний клімат з більш екстремальними сезонними явищами.116 В Берінгії почала б розвиватися вічна мерзлота, і літом субстрат став би більш жорстким. Оскільки клімат ставав би більш континентальним під час дегляціації, багато тварин з Сибіру схильні були б мігрувати ближче до Північного Льодовитого океану, де вода все ще була розмороженою, а клімат був менш континентальний. Проте зміна клімату, нарешті, спіткала їх, і вони загинули у вічній мерзлоті, яка триває донині.

Вимирання косматих мамонтів у Сибіру

З цими кліматичними змінами існує безліч способів, якими мамонти та інші тварини могли б загинути і бути похованими у вічній мерзлоті. Один з них – застрягнути у болоті.73 Я колись думав, що сам холод і вітер могли просто їх вбити117, проте цілком ймовірно, що мамонти могли винести сильний холод. Я впевнений, що деякі з тварин опинилися у пастці затоплених річок, що скидали крижані покриви, і були поховані в річних чи озерних відкладеннях.83,118 Після подальших досліджень я тепер вважаю, що переважна більшість мамонтів та інших ссавців померли і були поміщені у вічну мерзлоту за допомогою інших механізмів, і жоден описаний вище не використовувався взагалі. Я вважаю, що секрет їхньої загибелі та поховання можна знайти у типі осаду, що оточує косматих мамонтів.

За словами тих, хто вивчав ці відкладення, переважна більшість тварин знайдена у «едомах» Сибіру22 (елемент рельєфу субарктичних рівнин Східного Сибіру) та у «гумусі» Аляски (ґрунт, що складається переважно з гумусу з осушених болотистих місцевостей). Едоми – якутський термін – являють собою пагорби 10-20 м, інколи до 60 м, високі, містять у собі великий відсоток підземного льоду. Пагорби утворилися після періоду плавлення вічної мерзлоти після Льодовикового періоду. Гумус – назва, яку придумали золотошукачі для багатого органічними речовинами матеріалу, відкладеного над золотим гравієм Аляски та Юконської території.121 Верещагін122 стверджує, що едоми містять у собі велику кількість кісток ссавців: «Величезна кількість кісток великих травоїдних тварин у едомі є вагомим доказом багатого пасовища, яким володів цей регіон в період Плейстоцену».

Який тип осаду складають едоми і гумус? Було багато суперечок і ряд гіпотез з приводу походження цього осаду. На даний момент існує спільна згода, що едоми і гумус – це лес, обвітрений мул.121,123–127 Багаточисленні дані підтверджують обвітрене походження цього осаду. Лес також багатий на ґрунтовий лід і льодові клини. Ґрунтовий лід формується в процесі сегрегації, в якому шари та кришталики льоду, інколи чисті, інколи змішані з осадом, розвивалися у мулі.128-130. Лес – це не тисячі футів глибини в Сибіру та на Алясці, як дехто вважав, а є досить тонким зовнішнім шаром, широко розповсюдженим у Берінгії.123,125,131,132 Певна частина лесу, особливо на Алясці, була перероблена за допомогою масового потоку вниз по схилу. Перевідкладення лесу зламало та покрутило рослинність і роз’єднанні кістки ссавців, і це наштовхнуло Великовського та інших на думку про екзотичні катастрофи.

В моделі Льодовикового періоду після потопу сильний вітер характеризував би великий холод і засуху під час дегляціації.133. У сухому середовищі цей вітер підняв і транспортував би велику кількість мулу та піску. Багатий вітряний матеріал спостерігається як реліктова особливість Льодовикового періоду у Північній півкулі. Рясний вітряний пил зустрічається навіть у частині Льодовикового періоду крижаних ядер Гренландії і Антарктиди. Відомо, що мамонти та інші ссавці поховані в лесі інших територій.122,134-136 Таким чином, ймовірно, що мамонти в Берінгії були в основному вбиті та захороненні пиловими бурями.

Пилові бурі змінної інтенсивності, вірогідно, дули час від часу протягом кількасот років наприкінці Льодовикового періоду. Тварини могли загинути безпосередньо від пилу або з інших причин. Не дивлячись на це, пил поховав би їх рештки досить швидко. Характеристики невеликої кількості туш, які мали б бути поховані досить швидко, ймовірно, можуть бути пояснені гігантськими пиловими бурями. Починаючи з епохи «Пилового казана» на північному заході Сполучених Штатів, відомо, що пилова буря може спричиняти пиловидні дрейфи висотою у кілька метрів, закопуючи трактори і частково будівлі. Цілком допустимо, що пилові бурі наприкінці Льодовикового періоду були настільки інтенсивними, що могли б покрити і задушити косматого мамонта, який намагався пережити бурю. Ймовірно навіть, що було можливо задушити мамонта потоком сильного вітру в перемішку з пилом. Тварина швидко б була похована, тому що діяла б, як у випадку захисту від бурі. Немає нічого незвичайного в тому, що деякі з цих тварин були б застигнуті в позиції стоячи та скріплені пилом навколо них. Тоді вічна мерзлота рухалася б угору, після того лес замерз би і швидко заморозив би рештки, що пояснює швидке замороження, яке здається неможливим будь-яким іншим шляхом. Зламані кістки Березівського мамонта легко можна пояснити зрушенням ґрунтового льоду та заморожених осадів137, іншими словами – діагенетичним, посмертним ефектом зміщення вічної мерзлоти.138,139 Хоча деякі вчені схиляються до такого діагенетичного пояснення, на передній лапі Березівського мамонта навколо рани знайдено кров. Кровотеча була між м’язами, жировою та сполучною тканинами.140

Вимирання фауни мамонтів в інших місцях

Мамонти та багато інших тварин вимерли по всьому світу чи на континентах, які вони колись заселяли. Це відбулося в кінці Льодовикового періоду і, ймовірно, в ранній післяльодовиковий період. Таїна має розумну розгадку в рамках моделі Льодовикового періоду після Потопу.141

Тварини досить добре себе почували під час Льодовикового періоду, оскільки температури були більш рівномірні – прохолодне літо і досить м’яка зима. (Зверніть увагу на те, що велика частина континентальної суші ніколи не була вкрита льодовим покривом, навіть під час Льодовикового періоду.) Дисгармонічне поєднання рослин і тварин на всій Північній півкулі під час Льодовикового періоду – доказ такого рівномірного клімату. Але під час дегляціації рівномірний клімат змінився на більш континентальний, з прохолоднішою зимою та теплим літом. Існування льодовикових щитів, розвиток морського льоду і, в кінцевому результаті, більш прохолодний океан, ніж сьогодні, призвів би до зменшення випаровування і до більш сухого клімату. Холодні зими і сухий клімат завдали б стресу тваринам по всій Північній півкулі. Великі ссавці були б особливо сприйнятливі до засухи. Таким чином, зміна клімату, вірогідно, була основною причиною вимирання в кінці льодовикового періоду. Причина, чому великі тварини не вимирали в кінці попередніх заледенінь, полягає у тому, що їх просто не було.142 Людина, імовірно, допомогла вимиранню шляхом підбирання ослаблених тварин.

Висновок

Знайдені туші та кістки косматих мамонтів у Сибіру, на Алясці та Юконі важко пояснити. Багато рештків мамонтів знайдено на середніх та високих широтах Північної півкулі, за винятком раніше обледенілих районів. Ймовірно, що мільйони з них були поховані лише у вічній мерзлоті Сибіру. Широкий спектр інших ссавців, як великих, так і малих, «склали компанію» мамонтам. Багато з цих тварин – травоїдні, що говорить про палеосередовище Берінгії, вкрите пасовищами і широким розмаїттям рослин. Ця розмаїтність рослин і тварин вказує на більш тривалий вегетаційний період з більш м’якими зимами і досить незначною вічною мерзлотою.

Дане палеосередовище протирічить тому, що відбувається у Берингії зараз – досить холодна зима і заболочене субстратом літо. Вчені, яких стримує уніформістське мислення, схоже, зустрічають головоломку за головоломкою з приводу життя і смерті косматого мамонта, так само як і з приводу самого Льодовикового періоду. З точки зору уніформістів, клімат Льодовикового періоду був ще холоднішим. Важко уявити, що косматі мамонти та всі інші тварини могли жити в Сибіру за таких умов. Очевидно, що уніформістські припущення не виправдані. Таким чином, було запропоновано чимало гіпотез – як креаціоністських, так і не креаціоністських. Креаціоністи поділились на тих, хто вважає, що косматий мамонт вимер під час Потопу, і на тих, хто вважає, що після. Ряд гіпотез креаціоністів пов’язані зі швидким заморожуванням, оскільки вважалось, що воно вимагає стан замерзлих туш з частково перетравленою рослинністю у шлунках.

Розумне пояснення усіх цих таємниць доступне в контексті унікального Льодовикового періоду після Потопу. Астральні катастрофи, зрушення полюсів та інші подібні екзотичні гіпотези не потрібні. Швидке заморожування також не є необхідною умовою. Крім того, є безліч даних проти цієї гіпотези. Існують вагомі докази того, що косматий мамонт вимер після Потопу під час Льодовикового періоду. Було достатньо часу, щоб популяція мамонтів виросла до мільйонів осіб під кінець Льодовикового періоду. Крім того, цей унікальний період характеризувався більш прохолодним літом і більш теплими зимами, що приводило до більш сприятливого середовища для тварин у нелісистих низинах Берінгії. Тварини вимерли в кінці Льодовикового періоду, коли клімат почав змінюватися на більш континентальний, з більш прохолодною зимою та теплим літом і більш сухими умовами. Існує багато даних проти гіпотези швидкого заморожування. Стан збереження вмісту шлунку краще пояснюється на прикладі системи травлення слонів, чий шлунок, головним чином, є мішечком для рослинності.

Відповідь на питання про те, як вимерли мамонти в Берінгії, можна отримати, проаналізувавши осад, який оточував рештки мамонтів та інших тварин. Вони, головним чином, поховані в едомах Сибіру та гумусі Аляски. В основному – це лес і перероблений лес. Вважається, що тварини поховані пиловими бурями, незалежно від того, зустріли вони свою смерть безпосередньо від  вітру з піском, чи ні. Туші та інші бентежливі дані, пов’язанні з тушами тварин, такі як смерть від удушення, поховання в стоячому положенні та поломані кістки, можуть бути пояснені смертю під час гігантських пилових бур і посмертних зміщень вічної мерзлоти.

 

Автор: Майкл Орд

Джерело: Creation.com

 

Переклад: Тига В.

Редактор: Кравець Д.

 

Посилання:

  1. Stone, R., Siberian mammoth find raises hopes, questions, Science 286:876–877, 1999.
  2. Sarfati, J., Mammoths—riddle of the Ice Age , Creation 22(2):10–15, 2000; p. 11.
  3. Guthrie, R.D., Frozen Fauna of the Mammoth Steppe—The Story of Blue Babe, University of Chicago Press, Chicago, IL, 1990.
  4. Kahlke, R.D., The History of the Origin, Evolution and Dispersal of the Late Pleistocene Mammuthus-Coelodonta Faunal Complex in Eurasia (Large Mammals), Mammoth Site of Hot Springs, South Dakota Inc., Hot Springs, SD, 1999.
  5. Charlesworth, J.K., The Quaternary Era, Edward Arnold, London, p. 1237, 1957.
  6. Ray, C.E., Polar bear and mammoth on the Pribilof Islands, Arctic 24(10):9–18, 1971.
  7. Howorth, H.H., The Mammoth and the Flood—An Attempt to Confront the Theory of Uniformity with the Facts of Recent Geology, Sampson Low, Marston, Searle & Rivington, London, p. 54, 1887, reproduced by The Sourcebook Project, Glen Arm, MD.
  8. Dixon, E.J., Pleistocene proboscidean fossils from the Alaskan continental shelf, Quaternary Research 20:113–119, 1983.
  9. Mol, D., van den Bergh, G.D. and de Vos, J., Fossil Proboscideans from The Netherlands, the North Sea and the Oosterschelde Estuary; in: Haynes, G., Klimowicz, J. and Reumer, J.W.F. (eds), Mammoths and the Mammoth Fauna: Studies of an Extinct Ecosystem, Proceedings of the First International Mammoth Conference, Jaarbericht Van Het Natuurmuseum, Rotterdam, pp. 119–140, 1999.
  10. Whitmore, Jr, F.C., Emery, K.O., Cooke, H.B.S. and Swift, D.J.P., Elephant teeth from the Atlantic continental shelf, Science 156:1477–1481, 1967.
  11. Baryshnikov, G., Haynes, G. and Klimowicz, J., Mammoths and the mammoth fauna: introduction to the studies of an extinct ecosystem; in: Haynes et al., Ref. 9, p. 5.
  12. Howorth, H.H., The mammoths in Siberia, Geological Magazine 7:550–561, 1880.
  13. Digby, B., The Mammoth and Mammoth-Hunting in North-East Siberia, H.F. & G. Witherby, London, p. 14, 1926.
  14. Baryshnikov et al., Ref. 11, p. 5.
  15. Nordenskiöld, A.E., The Voyage of the Vega round Asia and Europe, MacMillan and Co., London, pp. 149, 155, 1883.
  16. Hoffman, R.S., Different voles for different holes: Environmental restrictions on refugial survival of mammals; in: Scudder, G.G.E. and Reveal, J.L. (eds), Evolution Today, Proceedings of the Second International Congress of Systematics and Evolutionary Biology, Carnegie-Mellon University, Pittsburgh, PA, pp. 25–45, 1981.
  17. Harington, C.R., Quaternary vertebrate faunas of Canada and Alaska and their suggested chronological sequence, Syllogeus 15, National Museum of Canada, Ottawa, 1978.
  18. Harington, C.R., Vertebrates of the last interglaciation in Canada: a review with new data, Géographie physique et Quaternaire 44:375–387, 1990.
  19. Stuart, A.J., Mammalian extinctions in the Late Pleistocene of northern Eurasia and North America, Review of Biology 66:453–562, 1991.
  20. Howorth, Ref. 7, p. 113.
  21. Farrand, W.R., Frozen mammoths and modern geology, Science 133:729–735, 1961; p. 733.
  22. Vereshchagin, N.K., The mammoth ‘cemeteries’ of north-east Siberia, Polar Record 17(106):3–12, 1974; p. 3.
  23. Vereshchagin, N.K., An experiment in the interpretation (visual assessment) of mammalian bones from sediments of the Quaternary Period; in: Steadman, D.W. and Mead, J.I. (eds), Late Quaternary Environments and Deep History: A Tribute to Paul S. Martin, The Mammoth Site of Hot Springs, South Dakota Inc., Hot Springs, SD, pp. 61–64, 1995; p. 62.
  24. Stewart, J.M., Frozen mammoths from Siberia bring the ice ages to vivid life, Smithsonian 8:60–69, 1977; p. 68.
  25. Howorth, Ref. 7, pp. 61, 185.
  26. Digby, Ref. 13, pp. 97–103.
  27. Pfizenmayer, E.W., Siberian Man and Mammoth, Blackie & Sons, London, p. 7, 1939.
  28. Guthrie, Ref. 3, p. 32.
  29. Digby, Ref. 13, p. 54.
  30. Tolmachoff, I.P., The carcasses of the mammoth and rhinoceros found in the frozen ground of Siberia, Transactions of the American Philosophical Society 23:11–74, 1929; p. 35.
  31. Farrand, Ref. 21, p. 734.
  32. Brown, W., In the Beginning: Compelling Evidence for Creation and the Flood, 6th edition, Center for Scientific Creation, Phoenix, AZ, p. 118, 1995.
  33. Oard, M.J., Beware of paleoenvironmental deductions, CEN Tech, J. 13(2):13, 1999.
  34. Guthrie, R.D., Mammals of the mammoth steppe as paleoenvironmental indicators; in: Hopkins, D.M., Matthews, Jr., J.V., Schweger, C.E. and Young, S.B. (eds), Paleoecology of Beringia, Academic Press, New York, NY, pp. 307–326, 1982; p. 313.
  35. Bocherens, H., Pacaud, G., Lazarev, P.A. and Mariotti, A., Stable isotope abundances (13C, 15N-fix) in collagen and soft tissues from Pleistocene mammals from Yakutia: implications for the palaeobiology of the mammoth steppe, Palaeogeography, palaeoclimatology, palaeoecology 126:31–44, 1996; p. 31.
  36. Zimov, S.A., Chuprynin, V.I., Oreshko, A.P., Chapin III, F.S., Reynolds, J.F. and Chapin, M.C., Steppe–tundra transition: a herbivore-driven biome shift at the end of the Pleistocene, American Naturalist 146:765–794, 1995; p. 768.
  37. Sher, A.V., Late-Quaternary extinction of large mammals in northern Eurasia: a new look at the Siberian contribution; in: Huntley, B., Cramer, W., Morgan, A.V., Prentice, H.C. and Allen, J.R.M. (eds), Past and Future Rapid Environmental Changes: The Spatial and Evolutionary Responses of Terrestrial Biota, Springer, NY, pp. 319–339, 1997; p. 325.
  38. Guthrie, Ref. 34, pp. 322–324.
  39. Howorth, Ref. 12, p. 553.
  40. Guthrie, Ref. 34, p. 309.
  41. Guthrie, Ref. 3, p. 201.
  42. For example, Ukraintseva, V.V., Vegetation of warm Late Pleistocene intervals and the extinction of some large herbivorous mammals, Polar Geography and Geology 4:189–203, 1981.
  43. Oard, M.J., The Weather Book, Master Books, Green Forest, AR, p. 13, 1997.
  44. Vereshchagin, N.K. and Baryshnikov, G.F., Quaternary mammalian extinctions in Northern Eurasia; in: Martin, P.S. and Klein, R.G. (eds), Quaternary Extinctions: A Prehistoric Revolution, University of Arizona Press, Tuscon, AZ, pp. 483–516, 1984; p. 492.
  45. Digby, Ref. 13, pp. 15–16.
  46. Tolmachoff, Ref. 30, p. 57.
  47. Chapin, III, F.S., Shaver, G.R., Giblin, A.E., Nadelhoffer, K.J. and Laundre, J.A., Responses of Arctic tundra to experimental and observed changes in climate, Ecology 76(3):694–711, 1995; p. 694.
  48. Sher, Ref. 37, p. 322.
  49. Vereshchagin, N.K. and Baryshnikov, G.F., Paleoecology of the mammoth fauna in the Eurasian Arctic; in: Hopkins et al., Ref. 34, pp. 267–279, p. 269.
  50. Vereshchagin, Ref. 22, p. 12.
  51. Arkhipov, S.A., Environment and climate of Sartan maximum and late glacial in Siberia; in: Martini, I.P. (ed.), Late Glacial and Postglacial Environmental Changes—Quaternary, Carboniferous-Permian, and Proterozoic, Oxford University Press, New York, NY, pp. 53–60, 1997; p. 54.
  52. Vartanyan, S.L., Garutt, V.E. and Sher, A.V., Holocene dwarf mammoths from Wrangel Island in the Siberian Arctic, Nature 362:337–340, 1993.
  53. Lister, A.M., Mammoths in miniature, Nature 362:288–289, 1993.
  54. Long, A., Sher, A. and Vartanyan, S., Holocene mammoth dates, Nature 369:364, 1994.
  55. Oard, M.J., An Ice Age Caused by the Genesis Flood, Institute for Creation Research, El Cajon, CA, pp. 124–128, 1990.
  56. Alroy, J., Putting North America’s end-Pleistocene megafaunal extinction in context; in: MacPhee, D.E. (ed.), Extinctions in Near Time—Causes, Contexts, and Consequences, Kluwar Academic/Plenum Publishers, New York, NY, pp. 105–143, 1999; p. 105.
  57. Velikovsky, I., Worlds in Collision, Pocket Books, New York, NY, 1950.
  58. Velikovsky, I., Earth in Upheaval, Doubleday & Co., New York, NY, 1955.
  59. Velikovsky, Ref. 58, p. 13.
  60. Sanderson, I.T., Riddle of the frozen giants, The Saturday Evening Post, pp. 39, 82, 83, Jan 16, 1960.
  61. Hapgood, C.H., Earth’s Shifting Crust—A Key to Some Basic Problems of Earth Science, Pantheon Books, New York, NY, 1958.
  62. Hapgood, C.H., The Path of the Pole, Chilton Book Co., New York, NY, 1970.
  63. Ginenthal, C., The Extinction of the Mammoth, Forest Hills, New York, NY, 1997.
  64. Clark, H.W., Fossils, Flood, and Fire, Outdoor Pictures, Escondido, CA, p. 188, 1968.
  65. Rehwinkel, A.M., The Flood, Concordia Publishing House, Saint Louis, MO, pp. 238–254, 1951.
  66. Nelson, B.C., The Deluge Story in Stone, Baker Book House, Grand Rapids, MI, 1931.
  67. Whitcomb, Jr., J.C. and Morris, H.M., The Genesis Flood, Baker Book House, Grand Rapids, MI, p. 288–291, 1961.
  68. Patten, D.W., The Biblical Flood and the Ice Epoch, Pacific Meridian Publishing Co., Seattle, WA, 1966.
  69. Dillow, J.C., The Waters Above: Earth’s Pre-Flood Vapor Canopy, Moody Press, Chicago, IL, 1981.
  70. Dillow, Ref. 69, pp. 311–420.
  71. Dillow, Ref. 69, pp. 351–353.
  72. Brown, Ref. 32, p. 111.
  73. Coffin, H.G. with Brown, R.H., Origin by Design, Review and Herald Publishing Association, Washington D.C., pp. 256–267, 1983.
  74. Oard, Ref. 55, pp. 86–91, 128–133.
  75. Agenbroad, L.D., Pygmy (Dwarf) Mammoths of the Channel Islands of California, Mammoth Site of Hot Springs, South Dakota Inc., Hot Springs, SD, p. 27, 1998.
  76. Sher, Ref. 37, p. 323.
  77. Saunders, J.J., Blackwater Draws: mammoths and mammoth hunters in the terminal Pleistocene; in: Fox, J.W., Smith, C.B. and Wilkins, K.T., Proboscidean and Paleoindian Interactions, Baylor University Press, Waco, TX, pp. 123–147, 1992; p. 128.
  78. Stuart, Ref. 19, p. 489.
  79. Lister, A. and Bahn, P., Mammoths, Macmillan, New York, NY, p. 103, 1994.
  80. Lister and Bahn, Ref. 79, p. 113.
  81. Soffer, O., The Upper Paleolithic of the Central Russian Plain, Academic Press, New York, NY, 1985.
  82. Ward, P.D., The Call of Distant Mammoths—Why the Ice Age Mammoths Disappeared, Springer-Verlag, New York, NY, p. 144, 1997.
  83. Ukraintseva, V.V., Vegetation Cover and Environment of the ‘Mammoth Epoch’ in Siberia, Mammoth Site of Hot Springs, South Dakota Inc., Hot Springs, SD, pp. 80–98, 1993.
  84. Dubrovo, N.A., Giterman, R.Ye., Gorlova, R.N. and Rengarten, N.V., Upper Quaternary deposits and paleogeography of the region inhabited by the young Kirgilyakh mammoth, International Geology Review 24(6):621–634, 1982.
  85. Guthrie, Ref. 3, pp. 7–24.
  86. Knystautas, A., The Natural History of the USSR, McGraw-Hill, New York, NY, p. 17, 1987.
  87. Guthrie, R.D. and Matthews, Jr., J.V., The Cape Deceit fauna—early Pleistocene mammalian assemblage from the Alaskan Arctic, Quaternary Research 1:474–510, 1971; p. 474.
  88. Watson, T., What causes ice ages? US News & World Report 123(7):58–60, 1997.
  89. Pendick, D., The dust ages, Earth 5(3):22–23, 66–67, 1996; p. 22.
  90. Keys, D., Catastrophe—An Investigation into the Origins of the Modern World, Ballantine Books, New York, NY, 1999.
  91. Haynes, G., Mammoths, Mastodonts, and Elephants, Cambridge University Press, New York, NY, 1991.
  92. Laws, R.M., Parker, I.S.C. and Johnstone, R.C.B., Elephants and Their Habitats—The Ecology of Elephants in North Bunyoro, Uganda, Clarendon Press, Oxford, UK, pp. 204–227, 1975.
  93. Pilgram, T. and Western, D., Inferring hunting patterns on African elephants from tusks in the international ivory trade, J. Applied Ecology 23:503–514, 1986.
  94. Eltringham, S.K., Elephants, Blandford Press, Dorset, UK, 1982.
  95. Eltringham, Ref. 94, p. 86.
  96. Eltringham, Ref. 94, p. 84–88.
  97. Lee, P.C. and Moss, C.J., Early maternal investment in male and female African elephant calves, Behavioral Ecology and Sociobiology 18:353–361, 1986; p. 358.
  98. Haynes, Ref. 91, p. 65.
  99. Ward, Ref. 82, p. 219.
  100. Ward, Ref. 82, p. 132.
  101. Mithen, S., Simulating mammoth hunting and extinction: implications for the Late Pleistocene of the Central Russian Plain; in: Peterkin, G.L., Bricker, H.M. and Mellars, P. (eds), Hunting and Animal Exploitation in the Late Palaeolithic and Mesolithic of Eurasia, The American Anthropological Association, USA, pp. 163–178, 1993; p. 170.
  102. Sarfati, J., How did millions of mammoth fossils form? Creation 21(4):56, 1999.
  103. Dillow, Ref. 69, pp. 383–396.
  104. Tolmachoff, Ref. 30, p. 20.
  105. Oard, Ref. 55, pp. 128–133.
  106. Sutcliffe, A.J., On the Tracks of Ice Age Mammals, Harvard University Press, Cambridge, MA, p. 113, 1985.
  107. Thorson, R.M. and Guthrie, R.D., Stratigraphy of the Colorado Creek mammoth locality, Alaska, Quaternary Research 37:214–228, 1992; p. 221.
  108. Guthrie, Ref. 3, pp. 1–44.
  109. van Hoven, W., Prins, R.A. and Lankhorst, A., Fermentative digestion in the African elephant, South African J. Wildlife Research 11(3):78–86, 1981.
  110. van Hoven, W. and Boomker, E.A., Digestion; in: Hudson, R.J. and White, R.G. (eds), Bioenergetics of Wild Herbivores, CRC Press, Boca Raton, FL, pp. 103–120, 1985.
  111. Eltringham, Ref. 94, p. 17.
  112. Haynes, Ref. 91, p. 58.
  113. Howorth, Ref. 7, pp. 289–303.
  114. Hapgood, Ref. 61, pp. 257–265.
  115. Lepper, B.T., Frolking, T.A., Fisher, D.C., Goldstein, G., Sanger, J.E., Wymer, D.A., Ogden III, J.G. and Hooge, P.E., Intestinal contents of a Late Pleistocene mastodont from midcontinental North America, Quaternary Research 36:120–125, 1991; p. 120.
  116. Oard, Ref. 55, pp. 109–114.
  117. Oard, Ref. 55, p. 132.
  118. Vereshchagin, N.K. and Tomirdiaro, S.V., Taphonomic research in permafrost regions: a survey of past and present studies in the former Soviet Union; in: Haynes et al., Ref. 9, pp. 187–198.
  119. Vereshchagin, Ref. 22, p. 5.
  120. Kaplina, T.N. and Lozhkin, A.V., Age and history of accumulation of the ‘ice complex’ of the maritime lowlands of Yakutiya; in: Velichko, A.A. (ed.), Late Quaternary Environments of the Soviet Union, University of Minnesota Press, Minneapolis, MN, pp. 147–151, 1984.
  121. Fraser, T.A. and Burn, C.R., On the nature and origin of ‘muck’ deposits in the Klondike area, Yukon Territory, Canadian J. Earth Sciences 34:1333–1344, 1997; p. 1333.
  122. Vereshchagin, Ref. 22, p. 6.
  123. Péwé, T.L., Journaux, A. and Stuckenrath, R., Radiocarbon dates and late-Quaternary stratigraphy from Mamontova Gora, unglaciated Central Yakutia, Siberia, USSR, Quaternary Research 8:51–63, 1977.
  124. Tomirdiaro, S.V., Evolution of lowland landscapes in Northeastern Asia during Late Quaternary time; in: Hopkins et al., Ref. 34, pp. 29–37.
  125. Péwé, T.L. and Journaux, A., Origin and character of loesslike silt in unglaciated South-Central Yakutia, Siberia, USSR, US Geological Survey Professional Paper 1262, US Government Printing Office, Washington, D.C., 1983.
  126. Pielou, E.C., After the Ice Age—The Return of Life to Glaciated North America, University of Chicago Press, Chicago, IL, p. 151, 1991.
  127. Sher, A., Is there any real evidence for a huge shelf ice sheet in East Siberia? Quaternary International 28:39–40, 1995.
  128. Taber, S., Perennially frozen ground in Alaska: its origin and history, Geological Society of America Bulletin 54:1433–1548, 1943.
  129. Guthrie, Ref. 3, pp. 19–22.
  130. Michel, F.A., The relationship of massive ground ice and the Late Pleistocene history of Northwest Siberia, Quaternary International 45/46:43–48, 1998.
  131. Péwé, T.L., Quaternary Geology of Alaska, US Geological Survey Professional Paper 835, US Government Printing Office, Washington, D.C., pp. 34–43, 1975.
  132. Preece, S.J., Westgate, J.A., Stemper, B.A. and Péwé, T.L., Tephrochronology of late Cenozoic loess at Fairbanks, central Alaska, Geological Society of America Bulletin 111:71–90, 1999; p. 71.
  133. Oard, Ref. 55, pp. 109–119.
  134. Howorth, Ref. 7, p. 102.
  135. Schultz, C.B., The stratigraphic distribution of vertebrate fossils in Quaternary eolian deposits in the midcontinent region of North America; in: Schultz, C.B. and Frye, J.C. (eds), Loess and Related Eolian Deposits of the World, University of Nebraska Press, Lincoln, NB, pp. 115–138, 1968.
  136. Sutcliffe, Ref. 106, p. 43.
  137. Guthrie, Ref. 3, pp. 4, 31.
  138. Sher, Ref. 127, p. 31.
  139. Vereshchagin and Tomirdiaro, Ref. 118, p. 188.
  140. Pfizenmayer, Ref. 27, p. 104.
  141. Oard, Ref. 55, pp. 127–128.
  142. Oard, Ref. 55, pp. 135–166.
  143. Guthrie, Ref. 3, p. 254.
  144. Guthrie, Ref. 3, p. 201.
  145. Guthrie, Ref. 3, p. 32.
  146. Ukraintseva, Ref. 42, pp. 188–189.
Top