Креаціонізм

Статті / Креаціонізм / Чи правда, що НАСА виявили «відсутній день» Ісуса Навина? /

Чи правда, що НАСА виявили «відсутній день» Ісуса Навина?

Автор:

Джерело: creation.com

В книзі Ісуса Навина є місце, де розповідається про Сонце, яке «стоїть на місці». Поширюється історія, що вчені НАСА, використовуючи комп’ютери для обчислення орбіт навколо Землі та Сонця, виявили, що цей «відсутній день» дійсно був. Як розповідають, після подальшого вивчення ці вчені використовували свої комп’ютери, щоб знайти цей пропущений день, доводячи достовірність біблійного запису. Чи насправді ця історія є правдивою?

Час від часу подібні історії, схожі на описану вище, з’являються, як правило, в церковних бюлетенях чи релігійних виданнях як достовірні та правдиві. Безумовно, ті, хто поширюють таку інформацію, не мають злих намірів і в кінцевому підсумку прагнуть захистити Біблію від «стріл» невіри. Однак історія, в якій розповідається про виявлення вченими «довгого дня Ісуса Навина» — нісенітниця. Дослідження цього ствердження відкриває наступні цікаві деталі.

Подібні історії існують уже більше півстоліття. У своїй книзі «Гармонія науки та писання», вперше опублікованій у 1936 році, Гаррі Риммер (Harry Rimmer) присвятив цілий останній розділ темі «Сучасна наука і довгий день Ісуса Навина». У своєму обговоренні Риммер розповідає біблійну історію про те, як Бог зупинив Сонце (книга Ісуса Навина, 10), і тим самим робить заяву з приводу цього надприродного дня: 

«Останнє свідчення науки полягає в тому, що такий день залишив свідчення на всі часи. Доки час буде існувати, свідчення цього дня мусить залишитися. Про це свідчать видатні науковці, двох з яких я цитую нижче». 

Після цього доктор Риммер згадує двох вчених — сера Едвіна Болла, британського астронома, і Чарльза Тоттена, професора Єльського університету. Риммер говорить про Болла як про людину, що вперше зауважила, що «24 години були загубленні з сонячного часу». Після цього Риммер задає питання: 

«Куди зник час, яка була причина цього дивного провалу, і як це відбулося?». 

У своєму наступному параграфі він каже: 

«Однак є місце, де знайдена відповідь. І це може підтвердити вчений високого рівня. Існує книга професора Єльського університету Чарльза Тоттена, написана у 1890 році, в якій розкривається дана тематика без крихти сумніву». 

Згодом Риммер презентує те, що він називає «короткий зміст» книги Тоттена, де, за його словами, надається достовірна інформація, яка точно доводить, як був виявлений «відсутній» день з біблійного запису. Риммер заходить так далеко, що навіть вказує точний день і місяць, у які, як припускалось, відбувалася битва Ісуса Навина — вівторок, 22 липня!

Перед тим як перейти до питання про сучасних вчених, які віднайшли «відсутній» день Ісуса Навина, зробимо декілька зауважень до цієї більш старої історії, з якої, очевидно, була створена новіша, хоча і з явним перебільшенням. 

По-перше, цікаво зауважити, що доктор Риммер конкретно заявляє про намір «цитувати» Тоттена та Болла, проте жодна із заяв, які він пропонує, не виділена лапками. 

По-друге, назва книги, яка ніби написана Тоттеном у 1890 році, ніколи не згадується самим Риммером. Це дуже дивно, враховуючи той факт, що ця тема настільки важлива для Риммера, адже він присвятив їй цілий розділ у своїй власній книзі. 

По-третє, ані на праці Болла, ані на праці Тоттена жодні бібліографічні посилання будь-якого виду не вказані Риммером, що знову ж таки дивно, оскільки вчений базував усі свої докази лише на обґрунтованості відповідних праць. 

По-четверте, інші автори приклали серйозні зусилля, аби довести правдивість тверджень Риммера, а також Болла і Тоттена, проте не з таким значним успіхом. Наприклад, Бернард Рамм у публікації «Християнський погляд на науку і Писання» конкретно згадує точку зору Риммера і його посилання на Тоттена. Висновок Рамма з приводу «доказу», ймовірно наданого Риммером і Тоттеном, був сформульований в гарно вибраній термінології. Він зазначив: 

«На щастя, я не зміг це перевірити… Доктор Кульп намагався перевірити цю теорію в Єльському університеті, проте не знайшов ніякого підтвердження».

Без сумніву, доктор Риммер вірив у правдивість цієї історії. Проте документація, яка мала б свідчити її доказом, була відсутня. Після того як була створена історія і «підтверджена», вірогідно, іменами, які заслуговують довіри, і відповідними фактами, люди з добрими намірами, часто не до кінця розуміючи всю історію або не досліджуючи її далі, приймають її за дійсність. Історія, яку одного разу прийняли, стає чесною грою, що в подальшому буде використовуватися послідовниками Біблії в якості аргументованого захисту Божого Слова. З усіх існуючих доказів, історія Болла і Тоттена — просто-напросто вигадка, тому її не варто використовувати для захисту авторитету Біблії.

Теж саме можна сказати і про твердження щодо історії, яка згадується в питанні вище. Ще раз — необхідний якийсь історичний фон. Коли історія доктора Риммера була вперше опублікована, вона, ймовірно, викликала певне хвилювання і, таким чином, була некритично сприйнята тими, хто хотів показати, що наука «довела» правдивість Біблії. Проте коли певний запал пройшов, історія була забута чи переглянута і як така була викинута до купи реліквій історії. Однак її перебування там не повинно було бути постійним. 

Хтось (по сьогодні невідомо, хто саме) знову відкопав цю історію, «здув з неї пил», трохи прикрасив (без сумніву, для того, щоб зробити її більш привабливою для сучасного наукового розуму), додав імен (окремі обличчя, компанії, міста), а потім, для різноманітності, кинув посилання на популярне урядове агентство, про яке часто говорили в суспільстві (Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору — НАСА). «Перекручування» історії на цьому завершилось — тепер у неї на підмозі є авторитет, у якому мало хто може засумніватися.

Історія відбулася приблизно так. Вчені НАСА креслили розташування Сонця, Місяця та інших планет на 100 і 1000 років, щоб розрахувати траєкторії космічних кораблів. Оскільки складні урядові комп’ютери працювали з даними, які подавалися вченими, вони раптово прийшли в ступор. Була викликана служба технічного обслуговування, проте жодної механічної помилки знайдено не було. 

Як розповідає історія, таким чином комп’ютери виявили день, який зник у часі. Ніхто не знав, чому комп’ютери так себе поводять і як це виправити. Тим не менш, один вчений з команди в дитинстві відвідував недільну школу, і з вчення, яке він там отримував, згадав історію зі Старого Заповіту, в якій Бог на день зупинив Сонце чи щось на кшталт цього. 

Інші інженери НАСА, люди, які не вірили в Бога і в Його Слово, висміяли свого колегу всього лиш за припущення, що така «інформація» може вирішити їх проблему. Однак вчений відкрив 10 розділ Ісуса Навина, та зачитав їм. Після цього інженери переробили дані, які подавалися на комп’ютері, додавши «відсутній день» Ісуса Навина. І комп’ютери швидко запрацювали — майже. 

Вони знову зупинились, оскільки не змогли виявити повний день: все-таки чогось не вистачало. Мабуть (як йдеться в історії), комп’ютери знайшли лише 23 години і 20 хвилин. 

Іншими словами — не вистачало ще 40 хвилин. Але вчений, який припустив, що вони шукають відповідь у Біблії, в першу чергу знову припустив, що може бути відповіддю на цю загадку. Він знову згадав дещо з того, чого його навчали у недільній школі. 

В 20 розділі другої книги Царств біблійні записи розповідають про царя Єзекію, якому було обіцяне зцілення від його хвороби, а тому довше життя. Цар просив знак у Бога. Текст вказує на те, що Бог змусив Сонце рухатись назад на 10 градусів. Як кажуть вчені, 10 градусів — це якраз 40 хвилин! 24 години, яких не вистачало комп’ютерам, були знайдені. Біблія тримала відповідь під самим носом.

Розповідь, вказана вище, була приписана безлічі джерел. Наприклад, розповідаючи цю історію, пан Гарольд Хілл, президент компанії «Curtis Engine» в Балтиморі, штат Меріленд (і, завдяки щасливому випадку, на той час консультант космічної програми НАСА), знав, що факти були достовірними, і навіть вказав назву міста, в якому була розташована лабораторія НАСА, де, нібито, вказані вище події відбувалися. 

За словами пана Хілла, це були комп’ютери, розташовані в Грінбелті, штат Меріленд, які нарешті виявили «відсутній день». Існують інші факти, які можна було б «додати», але в інтересах космосу, цього не відбулося. Цікаво, що за деякими даними пан Хілл в дитинстві теж відвідував недільну школу, і тому він допоміг комп’ютерам НАСА знайти «відсутній день» Ісуса Навина. 

За іншими даними, пан Хілл просто був присутнім, коли розгортались ці події, тому є звичайним розповідачем даної історії. І задля ускладнення всієї проблеми, в деяких історіях взагалі не згадується ім’я пана Хілла і його участь у цих подіях.

Багато хто намагався задокументувати дану історію, але не зміг. В квітні 1970 року, після того як з’явилася стаття на цю тему в Біблійно-науковому ююлетені (Bible-Science Newsletter), ряд читачів цієї публікації надіслали листи пану Гарольду Хіллу, піклуючись про його компанію «Curtis Engine» в Балтіморі, штат Меріленд. Проте їхні листи були повернені з відміткою поштового відділення про те, що такої компанії в Балтіморі не існує. 

У випуску Біблійно-наукового бюлетеня за липень 1989 року з’явилася стаття, в якій згадується про те, що після публікації цієї історії в квітні 1970 року деякі читачі, врешті, отримали листи від пана Хілла, в яких він заявляв, що первинної статті не писав. Також «один із читачів особисто зв’язався з паном Хіллом і повідомив, що той спростував написану статтю, і що він не міг згадати, де отримав інформацію, на якій вона ґрунтувалася»

У статті Біблійно-наукового бюлетеня за 1989 рік також повідомляється, що доктор Болтон Давідхайзер написав в офіс НАСА в Грінбелті, штат Меріленд, де ніби відбувалися описані вище події. Там відповіли, що нічого не знають про пана Гарольда Хілла, і що не можуть підтвердити його відношення до цієї історії. В заключному абзаці листа НАСА було сказано: 

«Хоча ми використовуємо необхідні планетарні позиції при визначенні орбіт космічних кораблів на наших комп’ютерах, я виявив, що жодні астронавти та вчені в області космонавтики в Грінбелті не були залучені до історії з відсутнім днем, яку приписують пану Хіллу». 

Усі спроби підтвердити правдивість цієї історії зазнали краху. Її походження сумнівне, факти не відповідають дійсності, і ті, хто ніби брали участь у виявленні «відсутнього дня» із книги Ісуса Навина 10, й гадки не мають про такі події. Крім того, будь-хто, хто стверджує, що комп’ютери якось можуть знайти «відсутній день», не розуміють принципу їх роботи. 

Єдиний висновок, який можна зробити, враховуючи факти, це те, що ця історія — цілковита вигадка. 

В такому випадку, не варто її повторювати. Ми не діємо на благо Божого Слова, коли намагаємося «захищати» його подібними історіями із мізерною частинкою здорового глузду, крихітним відсотком поглиблених досліджень та без жодної фактичної основи. Боже Слово може і повинне бути захищеним. Але давайте будемо впевнені, що ми не захищаємо його «зламаним мечем».

Читайте Креацентр Планета Земля в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх новин.

Подібні матеріали

06.11.2020

«Це не наука!»

Антікреаціоністи (атеїсти відносяться до них за визначенням) зазвичай стверджують, що креаціонізм – це релігія, а еволюція – наука. Щоб захистити це твердження, вони перерахують список критеріїв, що визначають «хорошу наукову теорію». Один з найбільш часто вживаних критеріїв – це що значна частина сучасних практикуючих вчених повинні приймати її як дійсну науку. Ще один критерій, який визначає науку – це здатність теорії будувати припущення, які можна перевірити. Еволюціоністи зазвичай заявляють, що теорія еволюції робить безліч прогнозів, які виявляються вірними. Вони наводять як приклад щось на зразок стійкості до антибіотиків у бактерій як «передбачення» теорії еволюції, в той час як самі сумніваються в цінності передбачень, зроблених в рамках креаціоністської моделі. Вони кажуть, що оскільки креаціонізм не підходить під їх визначення «науки», то це «релігія», і його (по суті) можна просто ігнорувати.

08.07.2021

Пілтдаунська людина – найбільший обман в історії Британії

Історія відкриття найстарішого англійця (як часто називали Пілтдаунську людину) загальновідома. Вважається, що робітник, який працював на гравійному кар’єрі неподалік від селища Пілтдаун в Сасексі, що на півдні Англії, знайшов уламок кістки. Він передав його місцевому археологу-любителю Чарльзу Доусону, який перевірив знахідку і сказав, що це фрагмент черепа, який, можливо, належав людині. Доусон почав пошуки інших частин, і в 1912 році була знайдена щелепа. Сер Артур Сміт Вудворд з Британського музею підтвердив, що череп має людські риси, а щелепа нагадує мавпячу. Знахідка стала відома як Пілтдаунська людина і отримала назву Eoanthropus dawsoni, що означає «Передсвітанкова людина Доусона». В 1915 році в парі кілометрів від місця першої знахідки був знайдений ще одна передсвітанкова людина. Викопні рештки тварин, які жили разом з Пілтдаунською людиною, а також інструменти, які цей гомінід використовував, також були знайдені в цих двох місцях. Нарешті, «доказ» того, що мавпи перетворились в людей, були знайдені в Англії.

15.01.2021

Скільки років існує Земля і життя на ній?

Скільки років існує Земля й життя на ній? Будь-який школяр відповість нині майже не замислюючись: чотири з половиною мільярди. Але хто перший дав таку цифру? Хто виміряв ці роки і яким фізичним приладом? Виявляється, єдиний метод, який дійсно зводиться до якихось вимірів і розрахунків і дає подібні цифри, – це радіометричний. Але цікаво, що розмови про мільйони років почалися задовго до радіометрії й лише «підтвердилися» нею згодом. Теорія еволюції, прийнята буквально «на ура» й без будь-якої перевірки, «дала» геологам і палеонтологам завдання: час вважати тепер мільйонами років, щоб усім живим істотам вистачило часу перетворюватися в більш складні форми спокійно й неспішно. Саме цим і пояснюється існування одного з методів датування: послідовність організмів визначається віком порід, в яких виявлені скам'янілі рештки, а відносний вік порід визначається послідовністю знайдених в них решток організмів. Виходить своєрідне порочне коло.

arrow-up